Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
п'ятниця
8
грудня
Випуск
№ 1349 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

чи виправдала революція гідності сподівання рівнян [Випуск № 1201]

Через рік після початку Революції гідності задаєш питання собі і шукаєш відповіді у людей – а що особисто для них і для країни змінили ці 365 днів? І рівняни розповіли, що дав країні Майдан, і чи варта була революція того, що українці отримали на даний момент, що далі – терпіти чи боротися?

Рівненська радіоведуча "Радіотреку" Алла Ліхачова:

Майдан, на мою думку, мети не досяг. Тому що в телевізорі я бачу ті ж обличчя, що в свій час голосували за закони 16 січня. Тому що не відчуваю і не бачу волі у теперішньої влади до змін. Інакше були б покарані ... хоча б хтось і не сиділи б повсюдно у чиновницьких кріслах ті, хто ще вчора возив людей на антимайдан.
І не потрібно було б родичам загиблих Героїв "вибивати" з президента присвоєння цього заслуженого звання. І не годували б волонтери наших захисників на Сході, доки держава годує дармоїдів-чиновників, які не втомлюються називати себе незамінними фахівцями.
На фото та відео з Майдану спокійно дивитись не можу. Все запитую себе, як таке могло статись у нашій державі, така жорстокість, така зневага до людського життя? Як могли з'явитись в Україні стільки сліпих і бездумних нелюдів у формі? Чи усвідомили вони хоч щось сьогодні, чи ходять і розказують - у всьому винен Майдан. А може зараз саме ті, хто стояв з іншого боку барикад, воюють
Це страшна і водночас неймовірна сторінка нашої історії, з якої кожен має зробити висновки і бути готовим до самопожертви. Хтось заради кращого, більш справедливо майбутнього пожертвував своїм життям, а хтось має віддати частинку комфорту, можливо грошей... І, зважаючи на неймовірний сплеск патріотизму, готові до негараздів. Але тільки тоді, коли попереду бачитимуть мету, заради чого ці жертви. Якщо ж ті, хто зараз при владі не покаже своєї здатності до жертовності, не сформулює цієї мети, може бути новий Майдан. І я разом з іншими знову його підтримаю, бо маю гідність.

Тимур Тимченко, громадський активіст:

Без зайвих ілюзій можу сказати, що мета не досягнута. Але мета амбітна, і досягнення її неможливо в такі короткі строки. Все ще попереду. Головне - щоб кожен робив якісно і чесно те, що вміє робити.
Андрій Ляшук, рівнянин, музикант:
На мою думку, Євромайдан став лише початком досягнення тих цілей, заради яких люди почали боротьбу. І до досягнення головної мети ще далеко. На жаль, ми ще не змінили систему, не знищили корупцію. Та ми таки стали іншими. Та зима нас змінила. Ми відчули себе гідними громадянами своєї країни, ми готові мінятись та мислити іншими категоріями. Багато моїх знайомих роблять те, що раніше не готові були робити. Ми позбавились інертності. Подивіться на волонтерські організації, на добровольчі батальйони. Це вже зовсім інший підхід, не совковий. І я вірю, що ми доведемо справу до кінця. Ми мусимо це зробити. Пам'ятаймо про тих, хто за це поклав своє життя та гасло "разом і до кінця".

Юрій Дюг, координатор групи волонтерів "Допомога армії – Рівне":

Мета поки що не досягнута. Бо мета була не одна. Ми зробили тільки маленький крок, але попереду ще довга дорога. Ми навчилися об'єднуватися, боротися, ми навчилися воювати, але нам ще треба навчитися будувати державу. І тут буде найскладніше. Але ми зможемо. Будемо боротися, бо виходу у нас іншого немає.

Святослав Клічук, активіст Євромайдану:

Євромайдан дав шанс змінити Україну, його ще потрібно реалізувати. Терпіти не потрібно, потрібно працювати над досягненням поставлених цілей кожному на своєму місці, і усім разом в громадсько-політичному житті.

Анатолій Анатолійович, мешканець Рівне:

Я ніякої боротьби не веду, я поки лише аналізую. Після розгону Майдану минуло 9 місяців. Я вважаю, цього часу не достатньо, щоб відповісти на такі питання. До того ж, все зводить до нуля втручання "братньої", "дружньої" і " найбільш мирної" держави у світі. Такі мої думки.
Надія Василівна, 71 рік, жителька села Городок:
Я вже не в тому віці, щоб боротися. Але дивлюся на фото, дивлюся новини - і серце болить за дітей, своїх і чужих, як в кожної матері. Вони гинуть сьогодні за нашу Українську державу. Серце крається. Таке молоде покоління втрачаємо. І немає кому його захистити. Кожна мати страждає сьогодні від того, що влада наживеться на нафті, на вугіллі, на газі, а мати своєю дитиною не наживеться. Була неправда і буде. А материнське життя - для того, щоб українське покоління виховати.

Сергій Терентьєв, активіст:

Майдан дав нам величезний шанс, привернув увагу всього світу. Дехто ним скористався, але знову виникла давня проблема: ми готові швиденько здійснити революцію, та не готові працювати щодня. Проблема ще й в тому, яка ціна заплачена і продовжує платитись. Якщо сьогодні ми не візьмемо відповідальність і не почнемо наполягати на зміні правил гри, в нас не має майбутнього, а наступний шанс буде з ще більшою "платою". Важко говорити про досягнення мети, адже революція розпочалася рік тому, і все ще триває. Тепер варто переходити від революційних дій до еволюційних процесів.

Смачило Іванна, адвокат:

Крок за кроком ми доводимо собі і світові, що заслуговуємо на свою державу. Коли починався Другий Майдан, скептиків було більше, ніж перед Першим Помаранчевим. Але сьогодні ми маємо іншу країну, інших українців, іншу цінність патріотизму. Усвідомлюємо - або Україні бути, і бути сильною, справедливою, багатою, із щасливими вільними українцями, або ми знову раби. І від нас залежить багато - щоб ті, хто ціною крові інших прийшов до влади, ні на день не забували про це, щоб кожен з нас мав глибоке відчуття відповідальності за прийняті рішення і за гнітючу пасивність. Знаю, що боротьба буде тривати, але перемога за нами! Слава Україні!

розмовляла Вікторія СЕРВЕТНИК


до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.