Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
недiля
20
серпня
Випуск
№ 1333 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Квіти також мають очі... [Випуск № 1201]

Сучасна індустрія українського кіно, на жаль, рідко дарує своєму глядачеві хороший кадр, але є перлини, які дають надію на її відродження. Олесь Санін – один з небагатьох українських режисерів, чиї роботи є достойно оцінені не лише на теренах України, але й іноземним критиком. Його фільм «Мамай»(до речі, був висунутий Україною на премію «Оскар») – є прикладом якісної авторської картини і являє собою філософську та містичну оповідь про відомого персонажа народних легенд – козака Мамая. І ось, цього року, Олесь Санін готує до показу ще одну масштабну роботу під назвою «Поводир, або Квіти мають очі», яка зайняла аж 8 років праці. Офіційна прем’єра має відбутися навесні 2014 року, але виняткову можливість першими побачити результат багаторічної творчості отримали студенти Національного університету «Острозька академія», і, без сумніву, скажу, що фільм нікого не залишив байдужим, кожен з присутніх глибоко емоційно пережив цю історію по-своєму.
Олесь Санін торкнувся у своєму фільмі однієї з трагічних сторінок української історії, яку справді «неможливо читати без брому» – масові репресії та винищення проявів української культури в 30-х роках минулого століття, а саме – її музики в образі кобзарства.
Кобзарів здавна називали «українськими Гомерами», адже вони були дзеркалом душі народу, а в складні часи історії сприяли пробудженню національної свідомості, тому завжди намагалися викорінити цей елемент української культури. Олесь Санін для сюжету взяв за основу найстрашніше та наймасовіше знищення кобзарства, а саме всесоюзний з’їзд кобзарів і лірників у Харкові 1934 року, який закінчився кровавою розправою та вбивствами.
Події відбуваються в радянській Україні, переважно в Харкові, який ще на той час був столицею УРСР, де посеред масової колективізації, індустріалізації та нав’язуванні соціалістичних ідей не згасає розвиток української культури –література, театр, музика переживають нові злети, на які швидко почала реагувати тодішня влада.
До радянської України прибув американець Майкл Шермок, який планує створити власний бізнес. Свою допомогу йому запропонували «потрібні» люди, проте за умови прийняття ідеї комунізму. Відправляючись зі своїм сином Пітером до Москви, Майклу таємно доручають передати документи про репресії, які планують застосувати до українського населення, через що він зазнає переслідувань і смерті. Пітеру вдається втекти від переслідувачів і він знаходить прихисток у сусідньому вагоні, де й зустрічає сліпого кобзаря Івана Кочергу, який рятує його він енкаведистів. Хлопчик стає поводирем кобзаря і так розпочинається їхня нелегка подорож, закінчення якої можна передбачити.
У фільмі знімалися як професійні актори, так і люди «з вулиці». Зокрема, було запрошено близько 60 людей з вадами зору, щоб реалістичніше передати образи кобзарів. До речі, самі звичаї народних співців відтворили досить детально, у фільмі використовується навіть їх таємна «лебійська» мова.
Цікаво було побачити на екрані відому українську джазову співачку Джамалу, яка зіграла у фільмі Ольгу Левицьку – співачку Харківського театру імені Леся Курбаса. Окрім Джамали, у стрічці можна впізнати багатьох відомих культурних діячів України: це і письменники Сергій Жадан та Олександр Ірванець (до речі, один із сценаристів), і бандурист Тарас Компанюченко, і навіть відомий дзюдоїст, учасник параолімпіади Ігор Засядкевич.
Щодо Пітера Шерлока, якого зіграв талановитий хлопчик з штату Мічиган Антон Грін, то він відмінно справився зі своєю роллю і навіть інколи встигав допомагати іншим, нагадуючи репліки. Спочатку А. Грін розмовляв з потрібним режисеру американським акцентом, а вже по закінченню зйомок, через спілкування з колегами, почав його втрачати. Головна роль дісталася відомому українському актору театру та кіно Станіславу Боклану, який геніально та реалістично зіграв сліпого кобзаря Івана Кочергу.
Олесь Санін стверджує, що намагався якнайкраще відтворити період, в якому відбуваються події, тому було продумано все: від одягу до потягів. Деякі інструменти для кобзарів виготовляв сам режисер і також сприяв навчанню гри на них, адже сам є представником Київського кобзарського цеху. Тепер, завдяки цьому фільму, в Україні побільшало кобзарів.
«Поводир» – естетично досить вдала картина, адже фоном подій є живописні краєвиди міст України, а саме, Харкова, Чернігова, Києва та Дубна. Особливо вразив Тараканівський форт (пам’ятка архітектури ХІХ ст. м. Дубно), де знімали місце переховувань та зустрічі кобзарів, а також місце останньої сцени – кар’єр біля озера Базальтове в Костопільському район.
Олесь Санін, на мою думку, висвітлив досить важливу сторінку української культури та історії, про яку потрібно говорити сьогодні і завжди пам’ятати.

Лариса Шикіряєва


до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.