Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
середа
19
квітня
Випуск
№ 1315 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Про бездіяльність влади в питаннях життя і смерті [Випуск № 1200]

Представник благодійного фонду «Скарбниця надії» Мар’яна Рева розповіла про щоденні митарства медичних волонтерів та батьків хворих діток: - Сумна і довга історія про боротьбу з системою.
Орієнтовно на початку листопада МОЗ повідомив місцевим управлінням охорони здоров’я про те, що в Охмадиті є медикаменти, які можуть перерозподілити по обласних відділеннях онкогематології. У списку значився дорогий препарат Неуластим, який нам дуже треба.
7 листопада обласна дитяча лікарня направляє документи на обласне управління з проханням звернутися в МОЗ про виділення 10 флаконів Неуластиму.
17 листопада, понеділок, обід. Завідуючий відділенням онкогематології повідомляє нам, що на п’ятницю, 21 листопада, для одного з наших підопічних треба Неуластим і просить дізнатися, яка доля надісланих у управління документів. Дзвоню до одного з заступників начальника управління. Ця людина має безпосередньо займатися такими паперами. Він нічого не знає, каже, що подивиться і просить передзвонити завтра в 9 ранку. Паралельно мені дзвонить мама дитини і просить купити препарат. Пояснюю, що купити ліки за 14 тисяч за флакон ми не можемо, просто не маємо такої можливості. Але обережно питаю маму, чи готова вона ходити по кабінетах чиновників, щоб "вибити" ліки безкоштовно. Відповідь проста: "Кажіть, куди треба йти".
18 листопада, вівторок, 9.10 ранку. Дзвоню до чиновника в обласне управління охорони здоров’я. Нагадаю, що він сам сказав передзвонити вранці. Чиновник в’ялим голосом каже, що він зараз на нараді і він ще нічого не знає, але скаже дівчатам в канцелярії, щоб подивилися, де документи з лікарні. Обіцяє сам передзвонити. Передзвонює хвилин через 20 і каже:
-Ніяких документів з лікарні немає. Останній лист про перерозподіл ліків був у вересні. (Так, я пам’ятаю той лист, сама особисто ним займалася і передавала оригінал через нашого волонтера на Київ в МОЗ. Тоді на відділення онкогематології передали багато ліків з Охмадиту).
- Дитині терміново треба ліки. Ми готові повторно взяти папери в лікарні і зараз Вам привеземо.
- Я не буду сьогодні цим займатися, бо я на нараді. І завтра не буду, бо планую їхати на Київ.
- Хто замість Вас може вирішити це питання?
- Звертайтеся до Юрія Юрійовича...
Дзвоню до начальника управління Юрія Юрійовича Осіпчука, коротко пояснюю ситуацію, він висловлює готовність вирішувати ситуацію в ручному режимі. Перепитую в начальника, чи можемо ми самі доставити оригінали документів в МОЗ. Відповідь позитивна. Зав. відділенням онкогематології дає мамі копії надісланих-загублених документів, мама їде в управління охорони здоров’я, там в канцелярії їй друкують необхідні листи, мама повертається в обласну дитячу лікарню, виловлює Осіпчука на святі недоношеної дитини, підписує в нього листи, передзвонює в управління, підтверджує, що листи підписані і їй по телефону кажуть вихідний номер листа.
Далі дзвонимо в МОЗ. На стаціонарному телефоні протягом години глухо. Через київську волонтерку дізнаємося мобільний телефон чиновниці, яка відповідає за розподіл медикаментів. Пояснюю, що нам треба. Чую по голосу, що людина явно на лікарняному. Пані досить ввічливо каже, що буде на роботі лише в четвер, але постарається зробити максимум можливого. Просить вже скинути їй лист факсом. На завершення розмови вона додає: "І скиньте цей лист одразу в Охмадит фармацефту, щоб вони вже готувалиcя до передачі ліків. А я в четвер підготую всі папери". Мама дитини біжить в найближче поштове відділення,надсилає листи факсом. Пояснюю мамі, що було б добре в четвер особисто передати оригінали листів в МОЗ і тут же дізнатися в чиновниці, коли ліки надійдуть в нашу лікарню. Мама знову підтверджує, що вона готова працювати в цьому напрямку. Під вечір і я, і мама дитини відчуваємо себе як два барани, які довбуть лобом бетонну стіну.
19 листопада, середа. Чиновниця з обласного управління охорони здоров’я дзвонить до зав. відділенням онкогематології і висловлює своє обурення тим, що лікар надала мамі дитини!!! копії документів.
20 листопада, четвер, ранок. Родичка дитини передає оригінали листів чиновниці в МОЗі. Пані в міністерстві з повним розумінням ставиться до ситуації, передзвонює в Охмадит, контролює процес передавання медикаментів.
20 листопада, четвер, вечір. У Рівне їдуть 3 флакони препарату Неуластим, інші ліки в МОЗі обіцяли передати найближчим часом.
Перемога??? Ні, я не можу вважати цю маленьку битву з системою переможною, бо на неї витрачена величезна купа нервів, часу і сліз мами хворої дитини. Під удар системи потрапила лікар, для якої життя дитини дорожче, ніж бажання закрити очі на бездіяльність чиновників. Ситуація вирішувалася в ручному режимі і на підвищених тонах. На одній шальці терезів було поставлене життя дитини. На іншій - чиясь халатність і небажання працювати.
Я не знаю, чи вистачить в мене нервів і сил на наступну битву. І чи буде поруч мама, яка готова кинути дома шестимісячну грудну дитину і оббивати пороги чиновницьких кабінетів, щоб дати шанс на життя своєму старшому синові?

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.