Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
недiля
25
червня
Випуск
№ 1325 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Воїни добра. Антоніна Левчук та Ірина Пилипенко [Випуск № 1199]

Дві українки, які давно перебрались до США, за півроку передали допомогу українським бійцям на суму понад мільйон доларів.  50-60% "целоксів", бандажів і джгутів на фронті опинились на передовій завдяки їм – на половину з них вони самі зібрали гроші, на іншу – закупили по найнижчим цінам і передали в Україну. - Це – Целокс "А", аплікатор. Наш лікар повернувся з АТО і розказував, як він врятував життя. Є поранення (наприклад, в ключицю), на які джгут не накладеш, але там є артерія, при ураженні якої людина може просто стекти кров’ю, – розповідає 29-річна Тоня Левчук, тримаючи в руках кілька видів кровоспинних препаратів – целокси-роли, "зіпи", аплікатори. - Можна я не відкриватиму? Це все-таки життя, - запитує дівчина і кладе ліки назад до коробки, яких на невеликому складі на Подолі більше десятка. Тоня насправді не лікар, за освітою – соціолог, в Америці займається аналізом і прогнозуванням ІТ-сфери. Але поки вона у Києві, з проектами працює вночі, вдень вона – волонтер. У США Тонін графік міняється з точністю до навпаки. ІТ-аналітик Тоня тепер знається і на тому, які препарати ефективні при важких пораненнях, яке обладнання потрібне при транспортуванні людей з фронту, і як завезти в Україну великі партії ліків для фронту. - Перші валізи з "Целоксом" везла моя мама. На українській митниці її обшманали, "Целокс" хотіли відібрати. Мама сказала: "Не віддам, лише через мій труп. Або зі мною поїдете в Донецьк і роздаватимете там", - пригадує Тоня. З такою мамою дівчина була певна – ліки в Україну таки потраплять, про що Тоня писала на Facebook, гарантуючи доставку, аби лише гроші перераховували і на них можна було купити таку потрібну "медицину". Тоді ж 36-річна Ірина Пилипенко забрала з сімейного бюджету і випросила у знайомих кошти на медикаменти для українських бійців, але переживала, як препарати мають добратись до України – усюди фактором ризику була українська митниця. Помітивши повідомлення Тоні про те, що ліки точно вдасться доставити до України, дівчина написала Левчук. Це стало початком спільної справи, яка врешті вилилась у кілька місяців закупок і передач ліків через знайомих, які їхали до України ("платиш 150 доларів за додаткову валізу, пакуєш ліки і відправляєш"), а у вересні, коли через їхні картки пройшло більше 400 000 доларів – у створення Благодійного фонду SAVE LIVES TOGETHER. - Ви уявляєте собі, як непросто зареєструвати благодійний фонд в Америці, який збиратиме кошти на українську армію? Це особливий статус, який дає можливість не платити певні податки. Тобто гроші, які ми отримуємо на наш фонд, мали б іти в бюджет США, - розповідає Ірина, і пояснює, що у них надзвичайно сувора звітність, зокрема вони мають доводити, що помагають саме українським бійцям. У цей час дівчині телефонує знайомий волонтер, який тривалий час намагається переконати її зустрітись з виробниками інших ліків. Іра – грамотний економіст, вона легко оперує цифрами і фактами, аргументує покупку саме "целоксу" результатами досліджень, на останнє зауваження про "порядок з документами" дівчина втомлено додає: "Ви жартуєте? Нас перевіряє американська митниця, ми – благодійний фонд. Як ви собі уявляєте, аби вони випустили з країни щось, на що нема дозволу?" Не дуже просто й збирати гроші у США, пояснюють дівчата. - У нас же не просто приходиш і просиш гроші – тебе мають відрекомендувати, маєш показати папери, презентацію, - каже Іра з ледь помітним акцентом людини, яка давно живе в англомовному середовищі. Її "у нас" уже означає не Україну. Пилипенко у США вже 14 років, там у неї робота, сім’я, щоправда, часу на них в дівчини геть нема. - Дитина мене вже не впізнає, - додає волонтерка і швидко опускає очі, аби складати рюкзак медика підрозділу – такі наплічники, розроблені у США, тепер передадуть розвідці. В одному рюкзаку – "медицини" для групи з 10 осіб на суму приблизно 350 доларів. Хоч цей проект з рюкзаками не Левчук-Пилипенко, а Дмитра Топчія, дівчата допомагають колезі з доставками в Україну. Самі ж збираються закупити медобладнання для реанімобілів, шпиталів – у США є спеціальний напрямок розробок для потреб військових медиків, наприклад, антишокові штани. - У них можна перевезти на дальші відстані солдата з дуже сильним пошкодженням ноги. Коштують 600 доларів, але вони дійсно потрібні для евакуації, - каже Тоня. Дівчата мають право купувати в Америці апарати для вентиляції легень і вже домовились з виробниками. Жартують, що їм дають такі знижки, яких не має навіть американська армія. Значно дешевше, аніж у травні, волонтерки уже закуповують і "Целокс". Целокс – не той продукт, який постійно є в наявності. Тож Тоня й Іра працюють з виробниками і чотирма постачальниками, які дають найнижчі ціни. Світ вам у поміч. Наша розмова чергується зі спогадами про безуспішні спроби повернутись в Україну, "позор і гальмо країни" (так і не інакше волонтерки називають Януковича) та прогноз наближення цивілізації в Україні (5 років замість 50, як могло бути до революції), підтримку світом України. - Я це бачу по збору коштів, по інформації, яку отримує мій чоловік-економіст (а він працює у федеральних резервах США, весь цивілізований світ вважає Україну Європою. Тепер залежить, як ви себе поведете, - каже Ірина Пилипенко. Тоня додає, що має у США чимало знайомих, які продають на аукціонах абсолютно різні речі, аби зібрати кошти на АТО: від патріотичних браслетів і вишиванок до весільної сукні. Хай там як, про перешкоди і труднощі дівчата говорять неохоче, інша річ – плани. По закінченню війни треба буде давати ради з посттравматичним синдромом, займатись реабілітацією поранених. - Якось американський знайомий спитав мене: у вас в Києві є найглибша станція метро, а як довго там на ліфті спускатись?" Я кажу – ну там два ескалатори є. Він мені: "А інваліди як пересуваються? А мами з колясками?" Лише тоді я зрозуміла, що дитячі візочки вони завжди несли на руках, - каже Тоня, емоційно жестикулюючи. - Але ж ви хочете жити цивілізовано, а ми хочемо допомогти, - просто пояснюють засновниці SAVE LIVES TOGETHER.

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.