Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
недiля
19
листопада
Випуск
№ 1346 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Кого накриє республіканська хвиля [Випуск № 1198]

Вибори в Сполучених Штатах Америки завжди прив’язані до початку листопада. Перший вівторок після першого понеділка передостаннього місяця року — це День виборів. Завжди. Або президентських, парламентських і губернаторських, або тільки парламентських і губернаторських. В останньому випадку (як цього року) вибори називаються проміжними. Прив’язка до листопада історично зумовлена закінченням збирання врожаю. Батьки-засновники Сполучених Штатів давали громадянам зібрати врожай, відпочити, сходити в неділю до церкви — і лише холодного листопадового понеділка, ще не заледенілими дорогами XVIII ст., вирушити на вибори. Цього року листопадові вибори були просякнуті не тільки вірністю традиціям, а й політичним символізмом. Тому що для Барака Обами і його партії настав час збирання "врожаю". Бідного, що не віщував нічого доброго ні його партії, ні йому самому. Чи журиться президент із цього приводу — це вже інше питання. Проміжні вибори — це завжди втрати для партії президента. Однак цього разу втрати — рекордні. Ніколи з 1940 р. одна партія не мала такої переваги в обох палатах, яку здобули республіканці. Вони взяли під контроль Сенат і до непристойності збільшили розрив у Палаті представників. До того ж республіканцям вдалося виграти вдвічі більше губернаторських виборів, ніж демократам. У тому числі в таких традиційно ліберальних штатах, як Іллінойс, Мен і Массачусетс. Перемога республіканців, безперечно, очікувана. Однак це не просто перемога, а, мабуть, навіть "хвиля", на якій вони можуть підійти до президентських виборів 2016 р. Минуло шість років, і Обама пройшов повну політичну трансформацію — від "анти-буша" і носія надії до бушівської реінкарнації і носія традиційних американських політичних болячок. Як казав герой вайнерівської "Ери милосердя", спочатку щастя було величезним, а потім стало маленьким, наче камінь у нирці. Якщо вже вибори — це збирання врожаю, а врожай для демократів видався, м'яко кажучи, не бозна-який, доречно поставити запитання про причини провалу. Золота акція будь-яких американських виборів в останні десятиліття — це вихідці з Латинської Америки. За статистикою, популярність Обами серед цієї електоральної групи впала за два останні роки майже на третину. Упали позиції президента і серед т.зв. покоління Y — виборців, які народилися після 1980-го. Чи можна екстраполювати цей результат на всю партію і країну — покаже час. Республіканський електорат — це білі чоловіки. Щоб вигравати, демократи повинні отримувати "дивіденди" серед чорних, латинос і студентів. А коли цей електорат голосує "проти" або "голосує ногами", то демократи отримують те, що отримали цього тижня. Що ж стосується причин розчарування в Обамі, то Обама порушив головну заповідь американських президентів: ніколи і за жодних умов не виглядати слабким. Його другий термін — доказ цієї заповіді від протилежного. Схоже, він твердо намірився стати другим Джиммі Картером. Миролюбність останнього відклалася в суспільній свідомості Америки як байдужість, а готовність до компромісів — як відверта слабкість. Це при тому, що поруч з Обамою немає сильного зовнішньополітичного розуму, свого Збігнєва Бжезінського, до якого він би прислухався. Звідусіль чуються голоси, що наступний президент буде сильнішим "щодо Росії" і, відповідно, займатиме чіткішу позицію в підтримці України. І хоча ці "голоси" треба ділити надвоє (хтозна, що трапиться за ще два роки американської "політики відсутності"!), після нового Джиммі Картера, за логікою, має-таки з'явитися новий Рональд Рейган. На цьому аналогії, на жаль, закінчуються, бо Путін, який кинув Америці виклик, аж ніяк не захоче бути новим Горбачовим. Схоже все ж таки на зародження такої собі нової холодної війни, порядок денний якої ще протягом двох років формуватимуть у Москві, у той час як у Вашингтоні просто "триматимуть курс", а насправді — плистимуть за течією. Республіканський Конгрес "тиснутиме", але поки що не видно готовності Обами бодай трохи відійти від свого девізу "закінчувати війни, а не починати їх". Ще раз нагадаю, як кілька місяців тому Обама відповів на запитання "Нью-Йорк Таймс" щодо наслідків повної окупації України. "У такому випадку відроджувати відносини з Росією буде ще важче". І все. Ця відповідь — водночас і діагноз, і моральний вирок. А для України це має бути тривожний дзвінок. Наступні вибори будуть складними для демократів. І досить імовірно, що з середовища республіканських губернаторів виросте один з тих молодих і сильних провінціалів-вискочок, яких так любить Америка. Я би придивився до харизматичного Скотта Вокера з Вісконсіна, якому вдалося в рамках одного штату реалізувати мету всієї Америки — вирватися з чіпких обіймів внутрішнього боргу і почати жити за коштами. Я би не скидав з рахунків і Кріса Крісті з Нью-Джерсі, який може "осідлати" не тільки тему життя за коштами, а й тему подолання партійної поляризації в американському суспільстві. Будуть і інші цікаві кандидати. Вони почнуть уважно дивитися на Росію, яка, ймовірно, на той час іще більше розлютиться, оскотиниться пореченковими і наїжиться "іскандерами". У цьому контексті для американців звучатиме й Україна, яка на той час має встояти перед агресією і показати результати реформ. Я вірю в те, що ефективні реформи будуть. Я також розумію, що до Заходу ми тепер прив'язані щільно. Парадоксальним чином про це подбала сама Росія. Однак я також закликаю згадати 2004-й, коли демократичний сенатор Гілларі Клінтон була більш ніж обережна у своїй підтримці "помаранчевої" України. Втім, як і республіканець Джордж Буш. У вирішальні історичні моменти Америка (незалежно від партійних уподобань) схильна бути підкреслено обережною в українському питанні. Підтримка буде. Можливо — і підтримка зброєю (республіканці продовжать проштовхувати відповідний законопроект). Однак буде й безліч застережень, а також — проблема негативної інерції української новітньої історії. Бо навіть якщо республіканці й піймали свою хвилю, Україна це ще тільки має зробити.
Олександр Щерба

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.