Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
понеділок
22
травня
Випуск
№ 1320 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Термінал і Термінатори: як довго будуть захищати Донецький аеропорт? [Випуск № 1197]

Донецький аеропорт перетворився на арену запеклих боїв, які не припиняються протягом двох місяців. Російські найманці та українські війська зазнають значних втрат, але ніхто не припиняє боїв. Що відбувається в аеропорту і яка доля цього міні-Вердена? Якими будуть результати? Операцію з оборони аеропорту "Донецьк" українські війська розпочали на початку травня. У той час в Україну ще не входили бронетанкові частини Російської Федерації, і осередковий контроль над кордоном зберігався в руках українського командування. Військові готували операцію з перекриття державного кордону головними силами армійського угруповання, і наші частини могли майже безперешкодно пересуватися вздовж нього. Тому контроль над аеропортами Донецька, Краматорська і Луганська був важливим завданням — щоб не перетворити їх на зручні канали перекидання військ в Україну. Російське командування чудово розуміло важливе значення аеропортів для забезпечення логістики ЗСУ. Командувач оперативного командування "Південь" генерал Р.Хомчак, зважаючи на ключове значення аеропорту як вузла комунікацій, перекинув на його прикриття близько 150 військовослужбовців — сили 3 полку спеціального призначення з Кіровограда. Керівництво аеропорту суворо попередило спецпризначенців — у жодному разі не заходити в новий, побудований 2012 року, термінал, щоб не лякати пасажирів міжнародних рейсів озброєними солдатами і не заважати його роботі. У результаті в ніч з 25 травня новий термінал і підходи до аеропорту були без бою захоплені ударними формуваннями російських спецслужб в Україні — батальйоном "Восток" Ходаковського, загонами Бородая, Пушиліна, Здрилюка та "Оплоту", загальною чисельністю до 300 бійців, з числа колишніх і нинішніх співробітників спецпідрозділів ГРУ та ФСБ РФ, у тому числі чеченців.
Вони розраховували, що українське керівництво не насмілиться вести бій у щойно побудованому аеропорту. Однак верховний головнокомандувач О.Турчинов віддав наказ військам вести вогонь по всіх виявлених вогневих точках. Приблизно об 11:00 один з чеченських терористів на даху нового термінала підняв трубу зенітно-ракетного комплексу "Игла" і навів її на український винищувач МіГ-29, що пролітав на малій висоті над терміналом. Це помітив снайпер 3 полку сержант Н., який доповів обстановку й отримав дозвіл вести вогонь на ураження. З точного пострілу снайпера розпочався п'ятимісячний бій за аеропорт. У наступному бою 26 травня кіровоградці за ефективної підтримки вертольотів і винищувачів розгромили противника, залишки російських загонів втекли з аеропорту, у паніці втративши управління і розстрілюючи один одного. Було знищено понад 140 російських терористів, зокрема й інструктора Центру спеціального призначення ФСБ РФ Сергія Ждановича, велику кількість російських спецназівців. Втрати 3 полку — один легкопоранений.
Відтоді Донецький аеропорт продовжує залишатися ареною безперервних боїв. 3 полк спецпризначення брав участь в обороні аеропорту весь цей час з травня по жовтень, хоча, починаючи з серпня, чисельність спецпризначенців не перевищувала… 30 бійців! Їх підтримували армійські частини. Найбільше навантаження припало на ротно-тактичні групи 72 механізованої бригади (червень–липень) і 93 механізованої бригади (серпень–жовтень).
Відверто кажучи, стратегічне значення аеропорт Донецька насправді втратив у липні. Українські війська не змогли здійснити операцію з блокування державного кордону, оскільки в районі Ізвариного в бої вступили російська артилерія і спецназ. Потім війська РФ почали завдавати потужних вогневих ударів також по інших наших військах уздовж кордону, і перекрити в цих умовах наземне підвезення стало неможливо. Після того, як противник зберіг за собою контроль над приблизно 150 кілометрами держкордону, включаючи велику автомагістраль, і почалися масовані перекидання військ та постачання наземним транспортом, утримування аеропортів уже нічого не могло змінити. Донецький аеропорт міг стати плацдармом для українських операцій навколо Донецька. Однак ціна втримання цього плацдарму була дуже високою, оскільки аеропорт був в оточенні і цілком залежав від зовнішнього постачання — насамперед треба було підвозити воду. Але командувач АТО, начальник Генерального штабу В.Муженко віддав наказ утримувати всі зайняті позиції. Незважаючи на те, що резервів для проведення ротації військ і для забезпечення безпечного підвезення, охорони тилів не було, українські вояки продовжували виконувати поставлені завдання в найтяжчих умовах. Неграмотне оперативне планування й управління військами АТО призводило і призводить до того, що українські солдати і офіцери спокутують бездарні рішення начальника Генштабу своїм героїзмом, самопожертвою і великою кров'ю. Однак жодні втрати Муженка не турбують, бо постійні оточення українських військ він пояснює верховному головнокомандувачу Петру Порошенку як приклад визначної військової доблесті. На жаль, тактика утримування будь-яких позицій, тим паче оточених противником, призвела до того, що бойові дії на всьому фронті здійснювалися і здійснюються у вкрай несприятливій тактичній обстановці. Українські війська зазнають основних втрат при спробах провести конвої до оточених підрозділів, при обстрілах оточених частин, які мусять утримувати територію, а не шукати і знищувати ворога.
Ситуація в аеропорту стала критичною вже в липні — коли противник замкнув щільне кільце оточення. Підвезення постачання стало можливим тільки через коридор, який створили після того, як ударна група сектора "Б" — кілька танків і БМП 93-ї бригади, а також штурмова рота батальйону МВС "Дніпро" — захопила села Піски й Авдіївку. Відтоді Піски — ключова позиція для утримування аеропорту, оскільки саме там формуються групи для проривів конвоїв, і саме в цьому районі розташована зведена артилерійська група сектора "Б".
Але найзапекліші бої в аеропорту, завдяки яким увесь світ дізнався про українських "кіборгів", розгорнулися саме у вересні — відразу після оголошення перемир'я.
Причини безперервного штурму аеропорту насправді політичні. Спровокували штурм, хоч як це парадоксально, саме умови перемир'я. Однак Росія не зацікавлена в мирному урегулюванні на Донбасі, і Путін, мабуть, зробив усе, щоб повністю зірвати Мінські угоди. У той час, як регулярна російська окупаційна армія відійшла з лінії фронту в тилові райони Донбасу, російське командування зосередило загони найманців за підтримки артилерії для захоплення низки ключових об'єктів на лінії фронту. Путінські найманці не виконали жодного пункту мирного плану і не відвели своїх військ у жодному з намічених пунктів, більше того — вони демонстративно не збиралися дотримуватися умов припинення вогню.
Причини відчайдушних атак на аеропорт цілком очевидні. Польові командири, які знають, що Донецький аеропорт має бути залишений нашими військами, вирішили здобути демонстративну політичну перемогу. Вони кинули свої загони на лобовий штурм, щоб на момент виведення українських військ заявити — українці не самі пішли, а аеропорт взято штурмом. Хто зуміє першим доповісти про захоплення аеропорту, той заслужить в очах Кремля звання найкрутішої банди "Новоросії".
Розповіді захисників про багато сотень убитих бойовиків — чиста правда. І справді, наші втрати в людях у десятки разів менші. Артилерія підтримки з Пісків давно пристріляла всі орієнтири і накриває противника дуже швидко й дуже точно, наші бійці займають приховані позиції в руїнах і можуть вести раптовий і точний вогонь. Як сказав кулеметник 93-ї бригади Олександр Сергєєв: "Якби росіяни хоч раз побачили купи трупів своїх співвітчизників навколо аеропорту, побачили, як бродячі собаки гризуть людські кістки і бігають з головами мерців у зубах по злітній смузі, вони б назавжди зненавиділи цю війну".
Важливу роль має ефективне командування і той факт, що в аеропорту командири залишають лише добровольців, — там не тримають багато військ. Відзначилися офіцери 3 полку спецпризначення — полковник Б. і полковник Т., які керували з початку травня обороною аеропорту під позивним "Редут", мінометна батарея в самому аеропорту — позивний "Абрикос", а також артилерія підтримки в Пісках — позивний "Циркон", багато інших офіцерів і солдатів. Не можна не відзначити добровольців "Правого сектора" — у найтяжчий момент штурмів аеропорту у вересні, коли виснажені багатомісячною облогою підрозділи надзвичайно потужно атакувалися, і не було жодних резервів для посилення наших бійців, в аеропорт добровільно прорвався взвод "ПС", який зробив свій неоціненний внесок в оборону аеропорту в найвирішальніший момент. Це був героїчний вчинок, бо бійців "ПС" противник, як правило, в полон не бере.
Слід зазначити, говорячи про "кіборгів", що складовою частиною оборони аеропорту є оборона села Піски — це справжня "дорога життя". Насправді обстріли й атаки на це село ведуться навіть інтенсивніше, ніж атаки на аеропорт. Тому в почесні ряди "кіборгів" слід зарахувати також підрозділи батальйону МВС "Дніпро", артилеристів і танкістів 93 бригади, які в надзвичайно тяжких умовах обороняли Піски і тримаються там досі. У жовтні на посилення в Піски та в аеропорт перекинуто підрозділи 95, 79 аеромобільних бригад, добровольчого батальйону "ОУН", здійснюється ротація. Свіжі сили ефективно включилися в боротьбу і серйозно змінили ситуацію на цій ділянці фронту.
Найбільша загроза захоплення аеропорту була впродовж 12–30 вересня. На той момент противник почав масовані атаки аеропорту, а підсилити наших бійців було просто ніким. Генерал Муженко, винуватець Іловайської трагедії, прийняв ще одне безглузде рішення, яке викликало тяжкі наслідки, — перестав підтримувати резервами сектор "Б". Новосформовані свіжі підрозділи 17-ї танкової бригади були перекинуті не в Піски, а в Луганську область на 150 км, а з Луганської області надіслали підрозділи 1-ї танкової бригади, слабкі й виснажені багатомісячними боями. При цьому штаб 1-ї танкової залишився в Луганській області, а штаб 17 танкової — у Донецькій у секторі "Б". Це дуже ускладнило керування та постачання військ.
Понад те, Муженко забрав із сектора "Б" єдиний резерв — 43 батальйон територіальної оборони. Цей батальйон повністю сформований з добровольців, і він міг би дозволити підсилити захист аеропорту. Однак Муженко в розпал бою за аеропорт Донецька забрав 43 батальйон... в Артемівськ! Де не велося жодних боїв. І хоч як старалася адміністрація області, хоч як намагався переконати Муженка командувач сектора "Б" Хомчак, до яких тільки аргументів не вдавалися, але батальйон забрали, навіть без бронежилетів, спорядження та транспорту.
Тоді захисникам аеропорту довелося залишити ряд вигідних спостережних пунктів в аеропорту через нестачу сил. 28 вересня в будинок, де розміщувався останній рубіж оборони та командний пункт "Редуту", ввірвалася штурмова група найманців "Оплоту" і захопила перший поверх.
Контратаку очолив сам начальник оборони аеропорту — полковник 3-го полку Т. — позивний "Редут", який з останнім резервом із кількох бійців у бою на близькій дистанції гранатами особисто знищив противника та ліквідував загрозу.
Упродовж двох тижнів оборона Донецького аеропорту трималася виключно на мужності та професіоналізмі особового складу і напрузі всіх сил та засобів сектора "Б" під командуванням Хомчака — оскільки весь вересень противник у районі аеропорту і с. Піски мав перевагу над нашими військами у чисельності та техніці.
На цей момент героїчна оборона аеропорту здобула у ЗМІ величезний суспільний резонанс. Люди були стурбовані критичною ситуацією, і в результаті командування АТО все-таки було вимушене спрямувати в сектор резерви десантників. Прихід 79 і 95 бригад у район с. Піски та в аеропорт дозволив добитися рішучого перелому: свіжі сили нарешті здійснили ротацію, і рота 93 бригади та три групи 3 полку спецпризначення нарешті вийшли з аеропорту після трьох місяців безперервних боїв без ротації. Вийшли не всі — незадовго до виходу, відбиваючи танкову атаку, героїчно загинув командир роти 93 механізованої бригади капітан Сергій Колодій, який обороняв аеропорт із 1 серпня. У вересневих боях смертю хоробрих поліг командир групи спецпризначення старший лейтенант Євген Подолянчук — один із найкращих офіцерів 3 полку, один із захисників-ветеранів, що обороняв Донецький аеропорт, починаючи з першого бою 26 травня. Полковник 3 полку Т. — позивний "Редут" відмовився залишити аеропорт за ротацією й залишився керувати боєм, — він був поранений у наступних боях і евакуйований уже після отриманих серйозних поранень.
На цей час оборона аеропорту і села Піски утримується надійно, — у російських найманців немає шансів зломити опір "кіборгів" самотужки, без підтримки регулярних російських військ. Однак ситуація в районі аеропорту вимагає від українського командування прийняття рішень — продовження боїв за аеропорт в умовах фактичного оточення потребує адекватних рішень та дій. Необхідно усунути загрозу з флангів, щоб забезпечити безпечний коридор для конвоїв. Постійні атаки на конвої призвели до тяжких втрат у людях і бронетехніці українських військ. Командування АТО зобов'язане вживати рішучих заходів для поліпшення наших позицій.
Серйозно змінилася і воєнно-стратегічна обстановка. Порушення Путіним Мінських угод звільняє Україну від виконання умов перемир'я. Аеропорт уже можна не залишати — але в такому разі треба провести операцію з поліпшення займаних позицій. Принаймні це потребує рішень і відповідальності за результат з боку начальника Генштабу, який, на жаль, будь-якої відповідальності у складній обстановці намагається уникати. Муженко зобов'язаний нарешті перестати обманювати Верховного Головнокомандувача і зробити доповідь щодо обстановки в інших місцях, де противник організував охоплення з флангів і намагається знищити наші позиції на 31 та 32 блок-постах під Щастям і в районі Дебальцевого. Реальність така, що без прямого втручання російської армії загони найманців не можуть широкомасштабно атакувати на всьому фронті, не можуть зібрати більше трьох-чотирьох ударних угруповань. Українська армія може й повинна дати противнику ефективну відсіч і зробити все, аби наші війська перестали вести бої в несприятливій тактичній обстановці, щоб кризи в обороні виникали в противника, а не в наших військ. У нас є для цього сили, але цим силам необхідні грамотна стратегія, тактика і оперативне планування.
Насправді іншого шляху, крім боротьби, для України вже немає. Народ України не дозволить після драматичної оборони аеропорту просто так залишити ці, рясно политі кров'ю патріотів, позиції. Немає вже зобов'язань залишати аеропорт, Мінські угоди — це фікція. Тому що домовитися з Путіним неможливо — він бреше завжди. Україна повинна проводити мирні переговори, але ми зобов'язані продовжити війну і вести її компетентно, професійно, відповідно до військової науки, а не на догоду безглуздим генеральським амбіціям. Ми зобов'язані показати, що всі спроби Росії атакувати в Донбасі отримають нарешті гідну відсіч, яка викличе паніку в загонах найманців. Безліч прикладів такої ефективної боротьби дала легендарна оборона Донецького аеропорту...

Юрій Бутусов

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.