Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
п'ятниця
8
грудня
Випуск
№ 1349 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Неначе писанка, село [Випуск № 1193]

Славна історія

У мальовничій місцині Костопільського Полісся, де шумлять ліси і зродилася найшляхетніша армія світу  - УПА, розкинулось привітними вулицями село Мала Любаша.  Вперше у письмових актах село згадується в 1629 році. Місцеві мешканці розповідають, що колись тут жив багатий пан, якому належали довколишні села, ліси, поля та луки. У нього було дві доньки-красуні. Так сталось, що обидві народилися в один і той же день, лише з різницею в кілька років. І названі доньки були одним іменем – Люба. Коли дочки виросли і прийшла пора давати посаг, батько поділив між ними порівну все, що мав, а те село, в якому збудував дім для молодшої з доньок, назвав Мала Любаша. За іншою версією, пан заповів села донькам перед самісінькою своє смертю. Коли відчув, що життя його покидає, покликав їх до себе і наказав старшій дочці бути володаркою – Великої Любаші, а меншій – Малої Любаші.

За часів Польщі біля Малої Любаші було кілька хмелярень. Хмелярні тягнулись від села аж до Хотинки. Коли прийшла «совєтская власть», утворився колгосп, а хмелярні перестали існувати. Коли совєти почали будувати тучинський полігон, то з багатьох зруйнованих сіл і хуторів люди почали оселятися в Любаші. Так колись невеличке село, що не налічувало і п’ятдесяти дворів, стало великим сільським центром.
У 2004 році  сільська рада затвердила символи села Мала Любаша. Гербом села став щит з двох частин, що символізували золоте і синє поля, посередині розтяте червоно-золоте колесо від воза, над ним обабіч по червоному кетягу калини з трьома листочками – у золотому полі листочки зелені, у синьому – золоті. Колесо вказує на поширене тут здавна стельмаське ремесло. Калинові кетяги – символ краси, щедрості, родючості, любові до рідного краю. І жителі села повністю заслуговують на такі символи. Адже вони і справді створили село, яким пишаються і нині.

Успішне село

Малолюбашанська сільська рада на сьогодні об’єднує три села: власне, Мала Любаша, Борщівка та Лісопіль. Заклади та будинки на території сільської ради електрифіковані, мають телефонне, Інтернет сполучення та газ. Будинки не панські, але доглянуті і затишні. Для потреб мешканців облаштовані освітні заклади: школи, садочок. Всього в селах проживає близько 3,5 тисяч жителів. І кількість бажаючих жити тут щороку зростає. А це вже свідчить про привабливість села. І розташування, і люди, і розвинута інфраструктура села – все це аргументи на користь перспективи і розвитку.
Це, по суті, єдина сільська рада в районі, яка має реальний генеральний план розвитку. Землі не роздаються хаотично, як це часто роблять в інших сільрадах. Всі землі поділені на ділянки. І вже зараз існує велика черга з тих, хто хоче отримати землю для будівництва своєї господи.
У Лісополі спільними зусиллями громади та сільської влади було облаштовано Лесин парк, названий в честь Лесі Українки. Тут були посаджені дерева, встановлена літня сцена для проведення культурно-масових заходів. У генеральному плані селищної ради вже виділене місце для парку в селі Мала Любаша, створено проект для нової добротної школи на 185 учнів.
Мешканці сіл мають і організоване спортивне дозвілля. Так, дівчата з сіл грають у футбольному клубі «Родина»,що виступає у вищій жіночій  українській лізі з футболу. А завдяки депутату  Богдану Гуку постійно проводиться традиційний турнір з міні-футболу серед молоді «Золота осінь».  Сільська рада активно шукає і кошти з інших джерел. Так, завдяки власній наполегливості вдалося комп’ютеризувати школу, закупити та встановити чудові спортивні тренажери, якими не може похвалитися навіть місто.  Вражає своїм виглядом і дитячий садочок «Вишиванка». Чудові умови проглядаються в кожній деталі, в кожному куточку закладу.  Скажу відверто,  настільки був вражений і будівлею, і умовами, і досвідченими педагогами, і задоволеними дітками, що на мить подумав, наша рідна Україна має майбутнє і вже в недалекій перспективі ми будемо пишатися своєю ,Батьківщиною.
У результаті ефективного менеджменту надходження до сільського бюджету зросло в чотири рази. Таким успіхам позаздрила б будь-яка сільська рада не тільки на Рівненщині, але і по всій Україні. На території сільської ради зараз налічується 37 підприємців, які справно платять податки до місцевого бюджету.
 А у 2010 році сільська рада утворила комунальне підприємство з видобутку піску. Однак такі успіхи помітили не тільки селяни, але й деякі «доброзичливці», яких у нас, на жаль, завжди вистачає. Замість того, щоб допомогти селу, вони влаштували відверте цькування підприємства. І це при тому, що за три сезони підприємство сплатило 1 мільйон податків до державного бюджету! Постійні перевірки мали на меті зупинити підприємство. Але, незважаючи на всі труднощі, любашанці вистояли. І підприємство працює й надалі, забезпечуючи людей роботою та соціальними гарантіями, а державу та місцевий бюджет – фінансовими надходженнями.
 Успішна діяльність сільської громади була б неможливою, якби не самовіддана праця працівників сільської ради, яку очолює  невтомний голова Світлана Андріївна Ковальчук. Молода, енергійна жінка не боїться труднощів і з перспективою дивиться у майбутнє. На прикладі діяльності Світлани Ковальчук переконуєшся, що необов’язково бути депутатом парламенту, щоб вирішувати здавалося б такі прості, але водночас соціально важливі проекти для територіальної громади. І громада насправді існує! Бо в житті сільської ради беруть участь не лише депутати, яким велика дяка, але й усі без винятку мешканці сіл. Вони активні, дбайливі, підприємливі,  і що головне – справжні патріоти рідного краю. Шана, хвала і доземний уклін, Вам , люди добрі!

Гордість села – Будинок культури

Не забуває громада і про культурний розвиток. В селі діє будинок культури , де кожен  може корисно і гарно провести час. Клуб в селі став реальною альтернативою  усіляким „пітєйним завєдєніям” кацапського типу. У Малій Любаші сьогодні саме культурно-дозвіллієвий комплекс є центром естетичного та культурного виховання молоді. Життя у місцевому клубі кипить і в будні, і в свята, практично щомісяця відбуваються різноманітні концерти.
Є в клубі і тенісний столик, де мають можливість  поганяти тенісну кульку хлопці та дівчата. Для старшого покоління працює кілька співочих колективів. Місцевий фольклорний ансамбль "Любава" з концертами їздять по всьому району, співають як місцевих пісень, так і українських народних та повстанських. Активно працює і ансамбль «Борщів’янка», що своїми піснями звеселяє односельців. Не бажаючи втратити унікальні повстанські пісні, любашанцями був створений ансамбль патріотичної пісні «Тризуб». Його часто можна почути на акціях зі вшанування українських героїв-воїнів УПА.
Аби покращити умови для розвитку дитячих талантів, місцевий клуб виграв гранд у всеукраїнському конкурсі. Спільними зусиллями для розвитку клубу село отримало 160 тисяч гривень. За ці гроші здійснили ремонт та закупили нову апаратуру та інструменти, тож тепер Мала Любаша - зразок ще й з технічного оснащення.
За словами міського голови Світлани Ковальчук, працівники культури презентують такі концерти, щоб  з задоволенням люди йшли до  Будинку культури. «Наша основна мета і ціль полягає в тому, щоб наша молодь розвивалась, а не сиділа по кафе і барах".
Носієм і рушійною силою культурного розвитку села є  завідувачка бібліотекою Євгенія Андріївна Гук, яка походить зі славетного повстанського роду. Євгенія Андріївна невтомна трудівниця, яка джерелом своєї наснаги вважає славне історичне минуле  земляків і є для всіх  односельців авторитетом і в науці, і в політиці, і в літературі.

Пам’ять про подвиги односельчан невмируща

Варто сказати, що місцева громада  завжди займає активну патріотичну позицію щодо  правдивої історії. Люди пам’ятають свою давнину, пишаються предками, які прославляли рідний край.
Історія сіл, що входять до Малолюбашівської сільської ради, дуже багата. Так, про 400-літню історію села Борщівка написав книгу уродженець цього села, а нині владика греко-католицької церкви Венедикт. Сьогодні ця людина є дуже відомою постаттю в Польщі, проте він не пориває зв’язку зі своєю малою Батьківщиною.
Пам’ятають в селі і тих, хто боровся за волю та незалежність України. Особливої уваги заслуговують двоє з них. Це Микола Кондратюк та Микола Попович. Хлопці, яким ледве виповнилось по двадцять років, восени 1945 року на околиці села Мала Любаша потрапили в засідку, влаштовану НКВД. Незважаючи на значну чисельну перевагу ворога, хлопці вступили в нерівний бій, а коли набої закінчились, загинули, підірвавши себе гранатами зі словами «Незалежна Україна буде!». Поховані герої на Антонівському кладовищі в селі Мала Любаша.
А на Покрову, 14 жовтня 2012 року, у день відзначення 70-ліття створення УПА, на мітингу біля братської могили полеглих воїнів УПА,  уродженець села  Мала Любаша, патріот і меценат Віктор Талащук ініціював встановлення  величного пам’ятника «Борцям за незалежність України». Знайшлись небайдужі підприємці та фірми. І монумент героям був встановлений на День Незалежності. На монументі записані імена всіх,  без винятку, земляків, які загинули героїчною смертю  в часи УНР та, перебуваючи в лавах УПА. Нікого не було забуто.  Місцеві жителі провели дуже серйозну пошукову роботу.
І вже зовсім не дивина, що на місцевому цвинтарі  гідно вшановано могили повстанців. І всі вони доглянуті, прибрані. Шанують  і поважають тут своїх героїв не словом, а ділом. А депутати сільської ради в честь подвижників назвали вулицю Повстанська, яка йде від школи до меморіалу. Такий патріотичний здвиг був би неможливим, якби  невгамовна  енергія і непідробний патріотизм уродженця села, депутата районної ради Віктора Флоровича Талащука.  Саме він є ініціатором і головним спонсором величного пам’ятника, яким може пишатися вся Україна – людина з великої літери, про якого в селі говорять, що „Без Флоровича більшість справ залишились би лише проектами”. Любить по-справжньому, людина своє село, своїх земляків, пишається односельчанами-героями, шанує мертвих і дбає про живих.
 А мені подумалось, якби кожен громадський та політичний діяч, депутат будь-якого рівня в Україні піклувався б з такою любов’ю про свою  малу батьківщину, то ми б уже сьогодні мали б іншу Україну -  заможну, шляхетну, процвітаючу. Одним словом, справді європейську.
Віктор Флорович щиро  вірить, що ще не реалізовані  можливості мешканці і влада  Костопільщини справно виконає і зробить все можливе, щоб пам'ять про національних героїв жила вічно  А односельчани свого земляка підтримують і гідно підхоплюють естафету своїх славних предків. На сьогодні на російсько-українському фронті воюють четверо жителів села. Ще двоє проходять навчання та готуються до відправки на фронт.  Гідні нащадки своїх предків-повстанців!
А громада на досягнутому не зупиняється,  опустити руки - це не про них. Розроблений генеральний план розвитку усіх сіл сільської ради,  в якому передбачено і територіальне  розширення українського села, (а не загибель, як про це трублять в Інтернеті), і про збільшення кількості мешканців, і про справжнє друге дихання та реальне щасливе майбутнє. Великий життєвий досвід, вміння згуртувати громаду, бажання залишити яскравий слід на землі, — саме це допомагає громаді села втілювати у дійсність мрії про чарівний край майбутнього. І до всього цього колектив докладає часточку своєї душі і серця. Нехай же майбутнє села буде гідним та щасливим! А на думці мрія нашого геніального Тараса Шевченка, який так і написав: „Неначе писанка, село...” Воістину  - писанка.
Тарас ДАВИДЮК. 

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.