Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
середа
19
квітня
Випуск
№ 1315 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Україна понад усе! Чому я балотуюсь до Верховної ради [Випуск № 1192]

Вперше в житті балотуватимуся до Верховної Ради України по мажоритарному виборчому округу № 155, з центром у моєму рідному місті Дубровиця, на Рівненському Поліссі. В цей округ входять Рокитнівський, Дубровицький, Зарічненський, Володимирецький райони та місто Кузнецовськ. Таке рішення було прийнято на з’їзді „Народного фронту”.

Раніше мені вже двічі пропонували балотуватися по цьому округу до  парламенту, але я кожен раз з різних причин відмовлявся.
Вперше мені запропонував там балотуватися Андрій Шкіль у 2002 році коли ми з ним знаходились за гратами, в часи кучмізму, за участь в акції “Україна без Кучми”,  за відомою справою “9 березня 2001 року”. Перемога на виборах у 2002 році мене, так само як і Шкіля, врятувала б від подальшого політичного переслідування та ув’язнення. Проте, на той час чинним нардепом від цього округу був представник УНП Іван Полюхович з команди покійного Василя Червонія. Зрозуміло, що хоч у Полюховича майже не було шансів переобратись на новий строк – він все одно мав намір балотуватись. Поговорити з Червонієм, перебуваючи за гратами, я не міг. Відповідно, було зрозуміло, що якщо ми підемо обоє, то розтягнемо один в одного голоси, і лише полегшим перемогу представника влади. Тому, не зважаючи на наполегливу позицію Шкіля, який пообіцяв, що розділить свій виборчий фонд (фінанси і команду) між нашими округами, я відмовився балотуватися. Іван Полюхович все одно програв тоді представнику СДПУ(о), але зате мене ніхто і ніколи не звинувачував, що, перебуваючи за гратами, комусь “продався” і відтягнув голоси. Чи був у мене шанс перемогти у 2002 році, точно сказати не можу. Але якби тоді мене, ув’язненого, підтримали всі націонал-демократичні сили, то я точно не набрав менше ніж Полюхович, і скоріше всього, як Андрій Шкіль, був би на волі ще в квітні 2002 року, а не вмирав тяжко хворий аж до жовтня 2003 року, коли мене надзвичайними зусиллями звільнили за амністією, написаною Шкілем, за особистої організаційної участі Олександра Турчинова.
Вдруге балотуватись по цьому округу мені запропонували мої знайомі у 2012 році. То були люди аполітичні, вони просто мали трохи грошей і готові їх були потратити на мою виборчу кампанію, бо хотіли побачити у ВРУ хоч одну людину, яка “все життя присвятила боротьбі за Україну”. Але й у 2012 році я відмовився, бо на той час у Дубровиці був чинний нардеп, який пройшов до ВРУ раніше за списками ВО “Батьківщина”, Сергій Кошин. Зрозуміло, що Кошин претендував бути єдиним кандидатом від КОДу і став ним. Саме тому, у 2012 році я без зайвого галасу підтримав Сергія Кошина, щоб не переміг представник Партії регіонів одіозний кучміст Микола Сорока. Кошин мав всі шанси виграти, але, через  угодовську позицію представників УНП, УДАРУ і “самовисуванця” Василя Яніцького, які відтягнули тисячі голосів від кандидата КОДу, владі вдалося “нічними перерахунками” в далеких поліських селах Рокитнівського району “забезпечити перемогу” для Миколи Сороки з перевагою всього на 1000 голосів. Того Сороки, який не лише проголосував всі деструктивні законопроекти кримінальної хунти Януковича, але й був співавтором багатьох з них, зокрема “антиосвітнього”, разом з Ківаловим. Ось вам яскравий приклад, що буває, коли люди заради своїх власних амбіцій, по суті, зрадили українців
Цього разу мені, ще більше місяця тому, запропонували підтримку на виборах по мажоритарному округу №155 (Рівненщина) народні депутати від ВО “Батьківщина” в Києві. Спочатку я був не переконаний в тому, що мені варто йти на ці вибори. Але, коли після загибелі моїх побратимів під Іловайськом, зі мною зв’язались мої знайомі і запропонували “допомогу від кандидата, який допоміг у 2012 році виграти регіоналу, в мені щось  раптово змінилося. Адже цей кандидат, про якого не було нічого чути після виборів 2012-го, який ніде не засвітився – ні на Майдані, ні після Майдану, знову вигулькнув, коли було оголошено, що будуть дострокові вибори. Мені стало зрозуміло, що я не маю права допустити, щоб до влади  прорвалися різного роду “бізнесмени”, які спочатку фактично купують виборця різними подачками, а потім у Верховній Раді відробляють витрачені гроші, забуваючи свої обіцянки.
І ось, десь в серпні, запросили мене до Києва, і тут я дізнався, що люди, які запропонували мені підтримку найперші і які вже давно заявили про безумовну підтримку моєї кандидатури, вийшли з ВО “Батьківщина”, створюють “НАРОДНИЙ ФРОНТ”. Хто не знає, я позапартійний, і ніколи не входив до жодної політичної партії, яка належала до коаліції БЮТ.
Відповідно, мені довелося вибирати, від якої сили я піду, бо обидві були категоричні, що підтримають лише за умови, що від них. У принципі, мені не лишалось іншого вибору, як піти від “ФРОНТУ”. І не лише тому, що ця команда першою запропонувала мені безумовну підтримку, але й тому, що з людьми цієї команди я був на барикадах з кінця 90-х, і головне, останні півроку на Майдані і на фронті, на передовій. Ця команда – це дійсно ФРОНТ, з усіма його плюсами і мінусами, але який не можна покинути, якщо хочеш скоріше вибороти мир в Україні. Хто за МИР, той мусить підсилювати ФРОНТ!
Оскільки мене запитували, за кого голосувати, то моя відповідь: за сильний ФРОНТ, який єдиний забезпечить нам швидку перемогу і мир, а не гнилі “перемир’я”, під час яких нашу армію розстрілюють в односторонньому поря-дку, як в тирі.
За кого ще, крім “НАРОДНОГО ФРОНТУ”, можна було б віддати голоси? На мою думку, можна підтримати: ВО “Батьківщина” та ВО “Свобода”. Так, до всіх  цих партій і блоків в нас є багато запитань, але, принаймі, ми хоч знаємо, що від них можна очікувати.
Головні пункти моєї програми:
1. Люстрація;
2. Антикорупція;
3. Податкова реформа.
А ще цілий блок регіональних ініціатив щодо підвищення впливу громад, як це передбачено чинною Конституцією, звісно, виборність судів і керівників правоохоронних органів та створення народних озброєних ополчень, за принципом «швейцарської армії».
У цілому, передвиборчу роботу поєднаю зі створенням на території свого округу партизанських груп, під умовною назвою “Поліська Січ“, бажано в кожному селі, бо округ межує з кордоном Республіки Білорусь, звідки, як з Придністров’я, можуть увірватися в Україну путлерівські загарбники. А також буду намагатись збирати допомогу для учасників АТО і передавати на передову через Волонтерську Сотню України – Світ, Благодійну ініціативу “Героїка” та інші громадські ініціативи.
Самовисування не розглядав, бо без команди в такі стислі терміни, коли тилові пацюки вже більше місяця підкуповували виборця, перемогти буде практично неможливо.
Якщо хтось захоче підтримати мою виборчу кампанію, буду вдячний, бо все треба робити з нуля.
Шановні виборці! Маємо  пройти ці вибори гідно, щоб не роз’єднати наші зусилля, а навпаки об’єднати їх – і не під політичний бренд чи прізвище, а в інтересах рідної України! Бо Україна понад усе!
Слава Україні!

Микола Ляхович

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.