Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
вівторок
18
липня
Випуск
№ 1328 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

„Немає такого бронежилета, який рятує душу” [Випуск № 1192]

З Миколою Ляховичем я познайомився восени 2003 року. Він приїхав до Рівного після звільнення з тюремних застінків, куди він був запроторений, як один з лідерів всеукраїнської акції „Україна без Кучми”. Тоді в кабінеті світлої пам’яті Василя Червонія і відбулася наша перша розмова. Вразило те, що в’язничні мури та погіршення здоров’я внаслідок перебування за ними  не змогли зламати  його повстанського духу та віри в остаточну перемогу. Імпонували його щирість та безкорисливість.
Тоді з інтерв’ю якось не склалося. Тому сьогодні я щиро зрадів, коли наш земляк - воїн, правозахисник, а нині кандидат у народні депутати Микола Ляхович відгукнувся на наше прохання і погодився  розповісти про себе і свою діяльність для читачів „Волині”
- Пане Миколо, Ви тільки нещодавно повернулися з фронту, знаходилися в тих місцях, які піддавалися масованому обстрілу російськими ракетами. Скажіть відверто, було страшно? Про що думали в скрутні хвилини?
- Скажу як психолог, відсутність страху в моменти небезпеки, у спеціалістів викликає занепокоєння щодо здоров’я особистості. Так, страшно було, і не раз. По-іншому не може бути. А в скрутні хвилини, традиційно молився до Господа, Богородиці, Св.Миколая і Св.Праведної Діви Улянії – Княжної Дубровицької-Гольшанської. Досі переконаний, що з-під  Іловайська вдалося вийти живим, виключно завдячуючи заступництву Спасителя і Святих Його.
- Після загибелі друга, зради генералів, гірких поразок, так званого перемир’я, чи не з’явилось у Вас відчуття несправедливості? Ви все ще вірите у нашу перемогу над російським окупантом?
- Справедливість в людському понятті є відносною величиною. На все воля Божа. В мене під Іловайськом, практично на моїх очах загинули один друг Микола Березовий і два добрі приятелі, справжні бойові побратими Андрій Дьомін («Світляк») і Роман Сокуренко («Сокіл»). Але це були настільки величні і братолюбні козаки, що не має сумніву, що Господь їх забрав у своє Небесне Військо, молитвами сприяти нашій перемозі. Не має сумніву, що якщо ми будемо триматися Божої правди, то переможемо лукаву путінсько-московську Орду, як вже неодноразово це робили на Орші, під Конотопом та в інших місцях. Важливо не розсіяти ту перемогу, віддавши Україну на розшматування внутрішньому ворогу, різним тиловим мародерам, які на крові наших братів і сестер рвуться до влади, хоча навіть на Євромайдан жодного разу не вийшли, і навіть добрим словом не підтримали майданівців в скрутні хвилини січня-лютого 2014 року.   
- Знаю з досвіду воїнів – афганців, що після війни, людині важко переключитися на мирне життя. А Ви не лише швидко адаптувалися, а й одразу включилися в політичний процес і тепер балотуєтесь до Верховної Ради. Скажіть відверто, як почуваєтеся в іпостасі кандидата?
- Мені ж не звикати. Ви ж знаєте, що я гартований в боротьбі за Україну з 13 років, з часів СССР. В мене за спиною десятки років праці й боротьби за громадянське суспільство в українській Україні, проти тоталітарних режимів. В цьому процесі мене не раз мордували, вбивали і катували роками  у в’язницях. Тобто, я давно загартований до процесу боротьби і адаптація мені не потрібна. Але втрату товаришів я переживав довго і болісно… І саме цей біль мене остаточно підштовхнув погодитись на балотування в нардепи. Це сталось після того, як представники одного «кандидата» (про якого й чути не було останні роки, і під час та після Євромайдану), запропонували мені «допомогу» від нього, коли я ховав товаришів. Для мене це був верх цинізму. Але найголовніше, я зрозумів, що поки ми йдемо під кулі за Україну, де гинуть наші товариші через бездарні накази паркетних генералів, на нашій крові піаряться негідники, які з’являються на Поліссі з обіцянками і подарунками лише перед виборами. Але й в інших місцях, ці «кандидати» не проявляють жодної активної громадської позиції в період між виборами, і навіть не долучаються до таких непересічних подій як Революція Гідності. І лише почувши, що оголошено нові вибори, вони, як стерв’ятники, злітаються на Полісся, намагаючись купити душі поліщуків за дешеві і неякісні бронежилети, і гнилі дрова, прикриваючись прикупленими званнями та почестями, невідомо за які заслуги, і перед ким. Відповідно, коли мені запропонували йти в народні депутати по рідному 155 виборчому округу з центром в місті Дубровиця, я не міг відмовитись, знаючи, що в іншому разі туди пройдуть слуги «регіоналів», пристосуванці без чіткої громадсько-політичної позиції, і з абсолютно атрофованими моральними критеріями, які їм дозволяють піаритись на нашій крові. А в мене за спиною майже десятирічний стаж законотворчої роботи на посаді консультанта народного депутата. Тобто, тут вже як у в будь-якій роботі, боротьбі чи на війні: подобається чи не подобається, а мусиш стати і працювати, а не кивати на інших, чого вони не зробили те чи інше.
- Основні гасла Вашої програми – це люстрація, анти корупція та податкова реформа. Чи вірите Ви , що українці, які певною мірою самі виплекали олігархічно-корупційну систему влади, здатні швидко провести необхідні реформи і остаточно вирватися з полону „мамони”?
- Насправді моя віра тут вже не має значення, позаяк Революція Гідності, Небесна Сотня, добровольчі батальйони і волонтери, які одягли і нагодували українське військо, довели конкретними справами, що «мамона» не їхній бог. Але «мамоні» досі служать ті, які рвуться представляти інтереси українців. Оскільки пересічному українцю важко в такий тривожний час розібратися, де зерно, а де полова – то для цього й мають бути законодавчо забезпечені процеси люстрації та антикорупції. Але не така «псевдолюстрація» і декоративна «антикорупція», як зараз запропонувала контрольована комуністами, олігархією і екс-регіоналами Верховна Рада. Нам потрібна люстрація, як в Чехії, і антикорупція, як в Сингапурі. Податкову реформу можемо взяти з досвіду Грузії, яка теж натерпілась від путінських агресорів, проте змогла вибитись в лідери країн по коефіцієнту економічного зростання. Нам не потрібно вигадувати «велосипед» - нам лише треба прилаштувати його до наших доріг і потреб.
- А яку роль , на Вашу думку, має відігравати просвітницька діяльність, мовна, культурна політика?
- Головну. Ми ж пам’ятаємо, що спочатку було Слово! І яке те Слово, такий початок, і така вся справа. Саме тому я присвячував стільки зусиль на просвітницьку діяльність в рамках громадської ініціативи «Поліська Січ», в рамках якої ми збирали та оприлюднювали на сайті www.poliskasich.org.ua матеріали про зародження і перебіг національно-визвольних змагань на Поліссі і Волині. Також, в рамках тої просвітницької діяльності, презентували навчальним закладам національно-історичну літературу, зокрема «Холодний Яр» Горліс-Горського, «Армія без Держави» Бульби-Боровця, двотомник «Заграва/Відблиск» Петра Вороб’я, «Країна Моксель» Володимира Белінського та багато інших творів, які є фундаментальними, аби наш народ не етномаргіналізували, в суспільно-державних інтересах сусідніх країн і народів. І звісно, цим питанням, я, як гуманітарій за освітою і світоглядною системою, буду й надалі приділяти максимум уваги. До речі, хотілося б також якось підтримати такі громадсько-суспільні центри як редакторський колектив Вашої газети «Волинь». Адже за останні 25 років, без перебільшення, напрацювання  редакції газети «Волинь» вже стало національно-культурним надбанням, матеріали якого треба зберегти і примножити. Кабінет Василя Червонія в «Народному Домі» міста Рівне має бути прирівняний до національно-культурного спадку Волині періоду національного відродження кінця 1980-х, початку 2000-х років. Ми можливо ще не повною мірою оцінюємо національно-історичне значення як постаті Василя Червонія, так і здобутків всіх національно-просвітницьких організацій, які десятки років діяли під його патронатом. Аби лише скоріше звільнити Україну від путлерівських окупантів, та забезпечити мир і спокій у всіх куточках України.  
-Знаю, що Ви вже давно серйозно цікавитеся діяльністю славного сина землі Поліської Тараса Бульби- Боровця. Які Ваші плани  на цій історичній ниві?
- Як я вище зазначив, під брендом «Поліської Січі», ми займалися національно-просвітницькою діяльністю на Поліссі. Ми вивели історичну спадщину «Поліської Січі» з майданчиків обмежених доступом істориків і науковців, в широкий світ блогів, соціальних мереж і всеукраїнських сайтів. Ми зробили сіру наукову тему цікавим пабліком. Наші матеріали почали використовувати не лише всеукраїнські видання і телеканали, але й публіцисти історичної тематики за кордоном.
Але з початком Революції Гідності, а особливо з початком агресії путлерівської Московії проти України, наша ініціатива повністю включилась в практичну боротьбу, полишивши на певний час роботу пабліка.
На фронті ми усвідомили, значення партизанських груп, які діють в тилу окупанта, і допомагають армії. Саме тому, ми створили певні групи «Поліської Січі», які не афішуючи свою діяльність, є дуже корисними для майбутньої перемоги. Але деталі розкривати поки не можу.
Проте хочу анонсувати зі сторінок газети «Волинь», що ми починаємо створення партизанських підрозділів територіальної оборони (ППТО) «Поліська Січ», у всіх населених пунктах, в 100-кілометровій зоні від кордонів України на Поліссі. Ці групи можуть бути невеликими, головне, це якісна підготовка цих партизан, які знатимуть, як їм діяти в разі проникнення на їхню територію окупанта. Адже, ми повинні розуміти, що «перемир’я» потрібне Путіну лише для того, аби пережити зиму і налагодити логістику забезпечення окупаційних військ на території Донбасу. Зимою, в снігу, їхнім диверсійним бандам важко діяти, і сніг видаватиме російську техніку, яка незаконно перетинатиме кордони України. А весною, Путін планує продовжити окупацію нових територій України: спочатку до Криму і Одеси, а потім на Дніпропетровськ, де його цікавлять заводи, які забезпечували раніше їхній ядерний потенціал. Після Дніпропетровська планує наступ на Київ, з одночасним входженням окупаційних військ з Чернігівщини і всього Полісся від Чернігівщини до Волині. Кремлю треба буде взяти під контроль транспортні зв’язки Києва і Варшави, кудою найшвидше прибуватиме допомога країн ЄС Києву. Це класика війни на цих теренах, що нам відомо з подій Першої Світової війни, перших національно-визвольних змагань 1917-1921 рр., і в Другу Світову війну, про бої за Коростень, Сарни і Ковель. І те, що на території Республіки Білорусь вже сконцентрована значна військова сила з РФ, також ні для кого не є секретом. Можливість розвитку таких подій залежить лише від того, чи будуть в України сили втримати окупанта біля Маріуполя-Бердянська, а в разі поразки на тому відтинку, то чи будуть на той час підготовлені і озброєні українці в наступних областях, зокрема і на Поліссі. Якщо путінська розвідка побачить, що на Поліссі є підготовлені і озброєні партизанські підрозділи готові боронити свою землю в координації з іншими силовими структурами нашої країни, то вони не наважаться вводити війська, і працюватимуть хіба диверсійними методами, що теж бажано припиняти нашими самооборонними структурами. Адже очевидно, що міліціонер, який сидить на темі «бурштина» на Поліссі, мало відрізняється «патріотизмом» від свого колеги, який сидів на темі «копанок» на Донбасі. І тому треба буде готуватись самим захищати мир і спокій у своєму Поліському краї, до чого запрошуємо всіх осіб з первинними ознаками чоловічої статі, які проживають на Поліссі, і не бажають дочекатись того страху, в якому зараз живуть жінки і діти на Донбасі. Всі, хто бажає долучитись до творення ППТО «Поліська Січ», можуть зголошуватись на контакти мого передвиборчого штабу.
- Що для Вас означають поняття родини, малої Батьківщини. Знаю, що дуже пишаєтесь, що  проживаєте в Дубровиці, на Волинському поліссі...
- Дійсно, де б я не був поза межами Полісся, на роботі, на барикадах, у в’язниці чи на війні, мій позивний «Полішук». Я ніколи не лише не соромлюсь своєї етнографічної колиски, але й навпаки, пишаюсь нею, так само як і люблю свою родину. Людина без національної і етнокультурної самоідентифікації, в етнопсихології визначається як етномаргінал. А родинні зв’язки не шанують хіба соціопати. Фактично ми лишаємося людьми, саме завдяки вірі і любові до ближнього. Доки в нас це є – ми будемо не переможні.    
- Ваші побажання виборцям
- Пам’ятайте, що від Вашого вибору залежит, чи будуть ваші близькі призвані на війну, яка розтягується виключно через те, що армією керують бездарні генерали, які купили собі лямпаси у тих, хто купив голоси виборців за дрова і бронежилети. І бронежилети нашим воякам не видають тому, що обирають тих, хто розкрадав армію, купивши собі мандат подарунками виборцям. Не продавайте душі за дрова і бронежилети – бо немає такого бронежилета, який рятує душу.
З вірою в Бога, братолюбством і спільною борнею, здолаємо всяке лихо.
Поставте у бюлетень галочку так, щоб сказали не «Господи помилуй», а «Слава Ісусу Христу!». А коли опускатимете бюлетень в урну, щоб не опускали очі, а з любов’ю і впевненістю сказали: "Слава Україні!"

Розмовляв Сергій Степанишин

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.