Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
недiля
17
вересня
Випуск
№ 1337 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Обстріляне Дебальцево очима рівненських волонтерів [Випуск № 1191]

Координатор волонтерів «Допомога армії – Рівне» Вікторія Шинкаренко з гуманітарною місією на минулому тижні побувала в багатостраждальному місті Дебальцево на Донбасі. Про осінні проблеми солдатів, обстріли під час «перемир’я» та підтримку військових волонтерами Вікторія розповіла у Facebook. Вікторія, попри серйозну зайнятість у волонтерській роботі, прийняла рішення поїхати в одну з найгарячіших точок російсько-українського фронту – Дебальцево. Зізнається, що прийняла його майже миттєво і поїхала.
- Мене перемкнуло в одну хвилину, але то, мабуть, назрівало давно... – пише Вікторія. - Ну осінь, настала, ну холодно не тільки вночі, а і в день. Хлопцям доводиться жити  в сирих окопах, в літній брудній формі, холодних черевиках. І то не на одну ніч чи на дві, то надовго, і невідомо – на скільки це «надовго»... І невідомо, чи доживеш до завтрашнього ранку під «Градами» та мінометними обстрілами. І немає можливості прийти в теплу хату, залізти під гарячий душ, випити чаю і закутатись у ковдру, немає і не відомо, коли буде!!!
Перед Слов’янськом підірваний міст, переправа понтонна, далі Семенівка, яка повністю зруйнована, жодної вцілілої хати…
До Артемівська ще три блокпости. В Артемівську нас зустрічають наші хлопчики, ви б бачили їхні очі. Я у мирному Рівному таких не зустрічала, це якийсь незвичайний погляд, там стільки доброти , радості і відкритості! Два дні дощі, болото налипає на підошви кілограмами, сиро, похмуро, у густому повітрі відчувається якась важкість, мабуть, це запах і подих війни.
По дорозі вислуховую, чому сюди поїхала, і що це зараз наразі не саме безпечне місце, що я дівчина. У відповідь жартую, що наступний раз поїду в Донецький аеропорт. Супроводжують далі до Дебальцево, я з ними у швидкій, якщо можна так назвати стареньку таблетку, фура з продуктами, слідом. Дощ, голі поля, і на горбах де-не-де стоять люди. Хлопці кивають – то наші! Під’їжджаємо ближче до чергового блокпосту, починається обстріл, розмови і посмішки закінчуються миттєво, голоси стають командними і мене ледь не за шкірку заганяють у бліндаж.
Бліндаж - це така яма в повний зріст із сходами, зверху накрита березовими колодами. Така собі вінтажна етностеля, всередині вогко і без шпалер. Обстріл тривав недовго, але тільки вилізли і від’їхали пару метрів, знов почалось.... Я кажу: стріляють ніби далеко,  а у відповідь: півтора кілометра для міномету це зовсім недалеко... Приїхали на базу, база дуже голосно сказано, старі ангари без вікон, дах тече, всередині намети на 10-12 чоловік, замість ліжок палети або залізні розкладачки. Купа речей, холодно і сиро... Кажуть, що це круто, жартують, що їхній побут, якщо на 5 зірочок і не тягне, то на 4 з плюсом точно.  Тут і штаб, і медчастина, оті кілька ліжок тільки вчора з’явились, раніше усі спали на піддонах на підлозі. Хлопці  не скаржаться, бо є ті, хто в полі – під відкритим небом. Ніхто жодного разу не сказав, що їм важко чи чогось бракує, а навпаки. «Все добре, дякуємо, нічого не потрібно. Ще раз дякуємо». У кожному наметі живе якесь створіння, у когось навіть по кілька котів. Кажуть, що щасливі бо різнокольорові. У когось – песик, якого дорогою в Ізюмі підібрали. Я тоді подумала, що за тваринок не хвилюватимусь – господарів вони собі знайшли, буде з ким повертатись і жити у справжній сім`ї.
Потім випитуєш і витягуєш, що  треба. Кажуть, не витрачайте гроші на термобілизну, а купуйте прості кальсони, підштаники.  Хлопці жартують, що можна хоч жіночі шапки, рукавиці, гумові чоботи, протигрипозні препарати.
Перед входом в намет висить банка з надписом «на весілля». Весілля - то окрема тема. Мене на майбутнє весілля запрошували, витягнули обіцянку що приїду і не одна.
Фуру з продуктами розвантажили за 10 хвилин, іменні посилки поскладали, обіцяли завтра порозвозити (вже дзвонили, дякували, отримали). Тут дзвінок з Рівного:
- Коли машина буде їхати на Дебальцево?
 - Я вже тут.
- Там наші 50 чоловік вийшли з оточення, сидять в лісі 3 дні, немає що їсти.
Набираю, хлопці кажуть, ну якщо можна то хоч 3 мішки картоплі і мішок моркви... розумію, що якщо просять картоплю, то їсти немає взагалі нічого. Вантажівкою туди не заїдеш, хлопці обіцяли завезти самі.
Розвідка отримала тепловізор від «Острозької академії». Про нього навіть і не мріяла. Розповіла, що він вже був на Савур-Могилі і повернувся в Рівне. Попросила бути обережними і по можливості повернути додому (студентам він потрібний для дослідження тепломереж). Як гарячі пиріжки розійшлися 20 рацій, а ще тактичні рукавички, ліхтарики, форма, знеболювальні, гема і багато дрібниць... Я так ніби знову хочу повернутись. Туди.
За матеріалами vse.rv.ua

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.