Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
понеділок
22
травня
Випуск
№ 1320 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Заздрощі [Випуск № 1190]

Хто заздрить комусь, той зазіхає на чуже, і треба вчасно спинитися й відкинути лихі наміри. Нещодавно я мимоволі став свідком однієї цікавої розмови. Розмовляли дві жінки, які сиділи поруч в автобусі. Дорога в них була, видно, неблизькою. І, щоб не нудьгувати, вони ділилися власними роздумами, спогадами. Вже не пам’ятаю, як у своїй розмові вони перейшли до обговорення чергового латиноамериканського телесеріалу. І тут раптом одна із жінок, молода, вродлива, промовила до своєї супутниці:
— Та що там Мексика! І в нашому житті трапляються історії не менш драматичні. Я знаю одну таку. Якщо її розповісти, то і на телесеріал вистачило б, і на книгу...
— То розкажіть, адже час маємо, — заохотила її співрозмовниця, літня жінка.
— Жили у нашому селі дві подруги, обидві красуні, — почала свою розповідь молода жіночка. — Старша була високою чорнявкою з дещо запальною вдачею, яку успадкувала від батька-грузина. Молодшу звали Іванкою. Миле таке дівча з розкішним білявим волоссям і великими сірими очима. Разом ходили вони до дитсадка і разом вступили до одного технікуму. Ясна річ, довіряли одна одній усі свої дівочі таємниці та мрії.
Та що тут пояснювати? У кожної з нас була в юності та єдина віддана подруга, без якої важко прожити навіть день-два, заради якої ми ладні були віддати все на світі. Проте, як це часто буває, дорослість розвіює мрії дитинства, і раптом виявляється, що найкраща подруга зовсім не така, якою ми знали її усі минулі роки.
Щось подібне трапилось і з цими дівчатами. Їхня дружба несподівано зникла. Розпочалось усе дуже просто. Іванка зустріла вродливого юнака. Ігор (так звали його) був високим і струнким, із хвацькими чорними вусами та білозубою усмішкою. Після кількох побачень з таким красенем Іванка зрозуміла, що закохана у нього до безтями. Невдовзі Ігор освідчився Іванці у коханні. Через півроку молода пара оголосила про заручини.
А що ж Олеся? Вона відчула себе несправедливо обділеною. Молодша за віком Іванка вже виходила заміж, та ще й виходила за такого хлопця! Ігор дуже подобався Олесі.
Олесю мучила заздрість. Щастя спіткало іншу, а її чомусь обминуло. І темпераментна натура штовхнула її на погані вчинки. Олеся почала нишком шкодити подрузі. У селі поширились плітки про Іванку, Ігор час від часу отримував анонімки, які компрометували його кохання.
На щастя, інтриги Олесі коханим не зашкодили. Ігор виявився людиною вольовою і благородною. Він не звернув уваги на весь той бруд. А Іванка, засліплена щастям, навіть уявити собі не могла, що її найкраща подруга на таке здатна.
Після весілля все нібито владналось. Дівчата знову стали нерозлучними. Олеся часто заходила до Іванки. Подовгу засиджувалася з нею за довірливими розмовами. Хоча насправді дівчину цікавила не подруга, а її чоловік. Олесі не давали спокою заздрощі. Вона кохала Ігоря і дедалі більше втрачала глузд.
Якось влітку, коли Іванки не було вдома, Олеся попросила Ігоря, щоб він допоміг їй на сінокосі. Чоловік погодився, бо знав, що Олеся живе лише з мамою і та частенько хворіє.
День видався спекотним, а робота — виснажливою. Щоб втамувати спрагу, Ігор часто пив воду, яку принесла зі собою Олеся. Він і не підозрював, що до води було підсипане наркотичне зілля, по яке дівчина їздила до знахарки. Так Олеся домоглася свого — вона звабила Ігоря...
Хтось побачив їх разом. І увечері Іванка вже знала про зраду чоловіка. У відчаї вона вигнала Ігоря. Олеся раділа. Їй здалося, що тепер Ігор належатиме лише їй...
А Ігор кляв усе на світі. Він не міг зрозуміти, як, чому сталося таке лихо. Адже він любить Іванку, йому ніхто більше не потрібен.
Мабуть, ця історія мала б сумний кінець, якби не випадковість. У Ігоря був друг, який колись служив на Далекому Сході і добре знав вплив наркотичного зілля. Він здогадався, в чому річ, і розповів Ігореві. Розлючений Ігор пішов до Олесі. Ніхто не знає, про що вони розмовляли, але наступного дня вона спакувала валізи і зникла із села.
— А як же Іванка? — захвилювалася літня жінка.
— Іванка пробачила чоловікові. Скільки потрібно жіночому серцю, щоб пробачити образу, якої завдав коханий, та ще й ненавмисне...
Жінки почали розмовляти на іншу тему. Та я вже не прислухався до них. Мене глибоко вразила історія, яку розповіла молода жінка. Мені здалося, що та вродлива жінка — не хто інший, як Іванка. Я просто був упевнений у цьому.
Олег ЛИХОВІЙ

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.