Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
вівторок
18
липня
Випуск
№ 1328 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Як мусимо вибирати? [Випуск № 1184]

Богу дякувати – будуть нові вибори. Не залишається те, що було.
Якщо будуть нові вибори, я, як громадянин, вважаю, що вони мають бути за новими правилами!
Але ці правила не є виключно новим виборчим законом.
Мусить змінитися саме поняття політичного життя, політична культура.
Я хотів би, щоб певне число того, що я думаю, було б враховане в новому законі.
Я вважаю, що у нас нема правильного поняття політичної партії. В нас кандидати на депутатів уважають за найважливіше для себе дірватися до влади. Але чому?
Наш прикрий досвід за останні 20 років – що більшість кандидатів старалися дістатися до ВР задля особистих чи групових інтересів, а не національних, всенародних.
У нас дуже багато зареєстрованих партій – понад 200, які собою нічого не представляють. Партій, які є або комерційними угрупованнями, або групою людей довкола якоїсь особи, тимчасово визначної. Але – тимчасово!!
З чого ми мали би починати справжнє політичне життя? Почнемо від самого слова "політика", "політик".
Це слово грецького походження, яким жителі старинної Греції описували служіння громадян в користь даного міста. В грецькій мові місто є "поліс", те що в українській мові залишилось як "-поль, -піль" (Тернопіль, Маріуполь, Мелітополь, Сімферополь).
Суттєве значіння тут – вибрані  з поміж громадян особи мали займатись усім, що служило на користь міста. З часом поняття "міста" перейшло на "республіку", що значить "спільне добро", "загальне благо".
У старогрецькій літературі маємо низку дуже поважних творів на цю тематику – як рядити містом чи більшим утворенням. Паралельно із цим структуральним розумінням громадської одиниці йшло поняття "демократії". Це значить, що всі свобідні громадяни даного міста несли спільну відповідальність за благо міста, передаючи тимчасово дбання вибраним особам.
Така є спадщина давноминулих віків, яка, одначе, не перестала бути актуальною і до сьогодні.
Політика - це служіння загальному благу. Коли в давній історії знаходились люди, які зловживали своїм служінням, їх суворо карали. Натомість, хто вірно служив інтересам цілого міста – того шанували. І пам'ять про нього залишалась в народі.
Коли сьогодні говоримо про демократичну  "політику" та демократичних "політиків",  треба пам’ятати, що зміст цих понять  -  служіння,  не панування. Це робить політичне діяння одною з найбільш шляхетних професій або покликань.
Воно також є основою того, що світ називає "політичною культурою".
Політична культура – як прикмета автентичної демократії охоплює водночас і політичних діячів, і громадянське суспільство - наскільки воно свідоме своєї політичної відповідальності.
Дуже прикро ствердити - на жаль, в народі поширилось поважне нехтування професією політика. У цьому винні самі політики, які не цінують достатньо своє суспільне завдання.
Особи, які відчувають покликання до політичного служіння, повинні  дуже серйозно ставитись - на що вони громадою вибираються. Ми хотіли би бачити в українській державі саме таких взірцевих політиків.
Які прикмети повинна мати особа, яка поступає в політичне діяння? Вона повинна мати дуже чітке уявлення - що саме становить справжнє благо для суспільства?
Напевне, це не є особиста чи вузькогрупова користь. Це є певні цінності, які однаково для всіх громадян запевнюють основні права.
 Дуже важливим є усвідомлення, що розходиться справді про  дійсні  права та про однакове примінення всім громадянам.
Для приміру – поняття про людську гідність відноситься однаково до всіх громадян. Немає кращих чи гірших, всі є однакові. Якщо закон захищає права людини – він однаково має захищати всіх громадян.
Політична філософія, а це значить – осмислення фундаментальних прав, може мати різні види.
Практично це значить, що політики  можуть різно розглядати можливі розв’язки суспільних проблем, але остаточно основні права мають бути збережені за людьми.
Популярно ми таку різність поглядів звемо політичними ідеологіями. Кожний політик повинен присвоїти собі якусь ідеологію, якої він буде послідовно притримуватись у пропонуванні загально діючих законів.
 В Україні сьогодні, на жаль, таких людей бракує.
Маємо багато дуже поважних, відповідальних політиків. Але вони вповні розсіянні і трудно громадянам догадатися, що можна сподіватись від того чи іншого політика?
Коли політик представляє себе виборцям, він повинен дуже чітко і ясно представити їм свою політичну філософію. Це треба уважати суттєвою характеристикою політиків.
Політична ідеологія – це підстава політичних партій. Не особи, не інтереси, а ідеологія спільна, солідно випрацюваний спосіб бачення ситуації зараз і в майбутньому – оце є те, що об’єднує подібно думаючих людей, які творять партію.
Зайвим є говорити, що політики повинні бути дуже чесними, порядними людьми.
Кожне слово політика повинно бути - як євангельське  "так-так" чи "ні-ні" (пор. Мт. 5:37 ). Громадянин, виборець, повинен з уст політика чути тільки правду. Чути цілу правду, а не півправди чи недомовлення , виключивши абсолютно будь-яку брехню.
Здавалось би, що це так само зрозуміле, що немає тут що додавати чи віднімати…
На  жаль, і прикро це ствердити, політики часто дуже проворно послуговуються засобами масової інформації. Вони або самі щось там виговорюють і обманюють чи уводять в блуд слухачів чи глядачів.
Інший спосіб – що вони, при помочі різного роду нечесних заохочень, підказують працівникам ЗМІ дуже тенденційне представлення дійсності. Це – велика трагедія.
Якщо хтось у цьому сумнівається – нехай об’єктивно розгляне наш комунікаційний простір.
Політики повинні сильно працювати над тим, щоб слухачі й глядачі бачили правду, тільки правду і більше нічого, як правду! Навіть - коли ця правда болить.
Політика, побудована на  неправді, руйнує, а може навіть більше – вбиває! Тут можна згадати словами Ісуса, який у молитві до Бога сказав: "Твоє слово — це правда" (Ів. 17:17).
Політичне життя, якого ціль – будувати , створювати найбільш можливо прихильні обставини для правдивого розвитку мусить брати під увагу безліч суспільних проблем. А це вимагає від політиків дуже солідного професійного знання.
Член Верховної Ради, який має запропонувати довготерміновий солідний спосіб поступування на користь загалу,  мусить мати ґрунтовне розуміння справи. Коли він свій голос віддає, не розуміючи до глибини - про що розходиться, або, як на жаль, це часто буває, під диктат якогось "диригента" - серйозно провинюється перед Богом і людьми.
Дуже вдало на початку нашої державної Конституції згадано про відповідальність перед Богом і народом.  Це не тільки гарні слова, якими можна хизуватись перед чужинцями. Це відповідальність перед Богом і народом.
Хто хоче поступати в політичне життя, мусить належно професійно підготовитись.  І це заздалегідь.
У нас таке правило, що депутатів до Верховної Ради обирають на 5 років. Чому так довго? Бо, пояснюють, новообраному депутатові потрібно щонайменше 2 роки, щоб запізнатися з проблематикою, яку має розв’язувати. Смішне оправдання!
Значить, новообраний депутат має 2 роки обдурювати своїх виборців?
Їх баламутити, їм пропонувати як закон непродумані, неосмислені правила суспільної поведінки?
На думку автора цих рядків, людина, яка бере на себе відповідальність встановляти об’єктивно дуже солідні закони, повинна приступати до того діла дуже солідно підготованими.
Думаю, що у Раді два, але не більше як три роки урядування більш чим вистачають.
Додатковою причиною такого короткого терміну - це можливість позбутися депутата, який не відповідає своєму покликанню і вимогам виборців.
Ми згадали вище, що політична культура - це не виключно атрибут політиків, але – цілого нормально вихованого, демократичного суспільства.
Тут варто згадати два елементи: перший – вибираюча громадянська спільнота повинна солідно перевірити, кого вибирає. Тут не може бути мови про купну продаж голосів, про заговорювання виборців.
Самозрозуміло, все таке мусить бути виключене!
Виборці, по-перше, мусять віч-на-віч зустріти кого вибирають, з його уст довідатись правду про нього, яку професійну підготовку він має, яке має бачення майбутності держави та який його дотеперішній шлях в суспільному та політичному житті.
По-друге, громадська спільнота, яка гідно і належно вибрала свого представника, повинна періодично його зустрічати та з ним обговорювати його політичну діяльність на тлі потреб держави і громади.
Дозвольте звернути увагу на ще один, дуже важливий елемент у виборах депутатів до законодавчої влади.
На що ми їх вибираємо? На те, щоби вони писали закони.
Не є їхнім завданням здобувати гроші для громади, полагоджувати всі побутові справи. На це маємо місцеву владу, яка, Богу дякувати, незадовго одержить ширші повноваження.
Депутат законодавчої гілки влади має виключно одне завдання, яке він повинен дуже солідно виконувати, полишаючи всі інші завдання.
Не треба жалкувати дати йому добру зарплату, але під умовою, що в нього буде тільки одне завдання і що він йому цілковито посвятиться.
Говоримо про вибір депутатів до законодавчих органів, головно – до ВР.
Варто призадуматись і остаточно рішити, на рівні цілого народу, виборців цілої країни – хто має остаточно рішати про вибір, хто має пропонувати, хто має перевіряти?  Нарід!
Ми пережили вже прикрості, а навіть  - трагедії, спричинені різного роду махінаціями, щоб Верховну Раду наповняти за приватними  інтересами поодиноких людей, вождів, економічних груп, а вже найгірше – владолюбних диктатур.
Стоїмо на порозі творчої ери справді незалежної, самостійної української держави.
Щиро сподіваємося, що цим разом, коли прийде час вибирати керівні законодавчі органи нашої держави, нарід поведе себе як справжній суб’єкт свого існування і життя.

Любомир, Архієпископ-емерит УГКЦ

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.