Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
понеділок
22
травня
Випуск
№ 1320 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

На чатах духовного ренесансу [Випуск № 1183]

У час важких випробовувань, коли російський окупант своїм поганським чоботом оскверняє нашу землю, а українці демонструють всьому світові незламність і самопожертву, ми чомусь дуже рідко згадуємо тих славних лицарів землі української, які своєю діяльністю не лише наближали нашу незалежність, а й великою мірою сприяли формуванню політичної нації.
Серед видатних постатей Рівненщини гідне місце по праву належить вченому, педагогу, літературознавцю і просвітянину Борису Степанишину, земне життя якого обірвалося 10 років тому – 8 серпня 2004 року. Але його ідеї, наукові відкриття, книги, підручники, а головне – плоди його невсипущої творчої діяльності житимуть вічно. Бо жив і працював не задля власних статків, посад і звань, а заради рідної України і українців.
Особливою сторінкою в житті Бориса Степанишина була його просвітянська місія, коли він очолював Рівненську обласну організацію „Просвіта”. Пригадую, коли мені вдалося на один тиждень вмовити тата відпочити від щоденної копіткої роботи у Феодосії, то це у мене вийшло лише частково. Адже і там, на кримському узбережжі Чорного моря, він всіма помислами був у Рівному, зі своєю рідною „Просвітою”, постійно щось занотовував і ділився планами на найближчі дні. Недарма він так пишався просвітянськими здобутками, про які згадував в багатьох своїх публікаціях, одна з яких до вашої уваги. На добру згадку і вічну пам’ять.

Я в «Просвіті» – «Просвіта» в мені

Усе, про що йшлося в попередніх розділах, себто творчість, наука, реалізувалося вечорами та ночами. Друга складова мого життя, до обіду, проходила на викладах в педагогічному інституті. Третя складова (до речі, чи не найцікавіша) – робота в «Просвіті». Якщо в часовій послідовності, то це виглядатиме так: від ранку до обіду – інститут, в другій половині дня – в офісі «Просвіти», що в Народному домі, а ввечері – за робочим столом вдома. Такий режим утвердився само собою в 1990-1997 роках. Слово-поняття «Просвіта» мені було знайоме ще від батька, бо осередки «Просвіти» були і на території Холмщини, але тоді я був замалий, щоб збагнути суть діяльності та значення цієї патріотичної громадської організації.
Вдруге на моєму життєвому шляху «Просвіта» постала в селі Мирків Горохівського району на Волині в часи фашистської окупації. Кожної неділі з надвечір’я до пізньої пори в хаті-читальні завжди було людно: читали привезені зі Львова газети, журнали, книги, слухали лекції, нерідко були й вистави.
Втретє (і остаточно) «Просвіта» увійшла в моє життя в 1990 році, коли мене було обрано головою Рівненського обласного просвітянського товариства української мови імені Тараса Шевченка, яке надалі всіма називалося одним словом – «Просвіта».
На «Просвіту» ходили всі, то був період нечуваної ейфорії. Двічі на тиждень – у вівторок і четвер після 18 години, збиралися сотні й сотні людей: спочатку в парку, над річкою, далі в актовій залі профспілкових курсів (тепер – діагностичний центр), а з проголошенням української держави, очолені Народним Рухом, ми штурмом завоювали будинок «Знання» (колишня Червоноармійська, 1, тепер – Симона Петлюри,1), де знайшлося достатньо місця і для правління, і для просвітянської книгозбірні, і зали для засідань Народного університету. Я пропадав у “»Просвіті» всі сім днів тижня: я був у «Просвіті», «Просвіта» була в мені нерозлучно, як єдине ціле.
Продовжуючи і розвиваючи традиції старої «Просвіти», сучасні просвітяни Рівненщини, в тому числі і я, натхненно працювали над національним відродженням краю за програмою, котра передбачає п’ять магістральних спрямувань, а саме:
1. Повернення українській мові статусу державності в усіх сферах народного господарства, культури, освіти, мистецтва, її дерусифікація і збагачення.
2. Відродження українського православ’я, поширення християнської моралі, зокрема поняття гріха і покути.
3. Будівництво шкільництва національного спрямування на основі української етнопедагогіки, родинознавство і дитинознавство.
4. Відновлення історичної пам’яті українців і формування на цій основі національної свідомості, гідності, ідеалу українця.
5. Відродження прадавніх звичаїв та обрядів.
Здійснюючи відродження української національної культури в нашому регіоні для утвердження самостійної України, себто здійснюючи українізацію раніше зрусифікованого, зманкуртованого населення Рівненщини, «Просвіта» дбала про виконання «Закону про мови» : на кожному засіданні правління розглядалася певна сфера - освіта, охорона здоров’я, промисловість, комунальні служби, торгівля, зв’язок, збройні сили тощо.
Як наслідок, у Рівному і районах уже в 1992-1993 роках не було установи, навчального закладу, фабрики, бюро, контори тощо, де б хоча на 60-70 % не був виконаний Закон про мову. Сфера діловедення, мова нарад, зборів та інших форумів, накази відділів кадрів, листування тощо майже поспіль стали україномовними. Не тільки загальна, а й середня спеціальна та профтехосвіта, навіть вузи посутньо просунулися вперед у дерусифікації навчально-виховного процесу.
Як вузівський педагог, я про цю сферу дбав чи не найбільше.
Під керівництвом і за безпосередньою участю «Просвіти» багато зроблено для впровадження статусу державності української мови у сфері лікарень, поліклінік, аптек, ЖЕКів, різноманітних бюро, на базах, у сфері транспорту, ательє, майстерень, гуртожитків тощо. Якщо сьогодні в Рівному майже всі лікарі ведуть історію хвороби державною мовою – це результат діяльності «Просвіти». Якщо на кожній зупинці ви тепер чуєте оголошення зупинок та іншу інформацію українською мовою, якщо телефонічна служба «09» і «071» здебільшого вже відповідає нашою мовою – це завоювання моєї «Просвіти» .
Навіть комп’ютери в Рівненських банках «заговорили» по-українськи.
До сфери дерусифікації належить і укладання термінологічних словників: медичного словника (5 тисяч лексичних одиниць), громадського харчування, фізкультури і спорту, цивільної оборони, телефонічної служби, технічних, юридичних, військових термінів і будівельної справи.
Відроджуючи на Рівненщині українську національну культуру, правління широко відзначало Шевченківські дні, ювілей Лесі Українки, обласне свято Івана Купала, 500-річчя українського козацтва, 430-у річницю Пересопницького «Євангелія», і втретє, і вчетверте День пам’яті героїв Берестечка, які полягли за волю і незалежність України, фестиваль повстанських пісень, освячення Козацького редуту, відкриття меморіальних дощок М. Драгоманова, М. Костомарова, С. Петлюри, Уласа Самчука та Олени Теліги.
Тільки в нас, тільки в нашому Рівному, виникла ціла система просвітянської діяльності, ім’я якій «університет».
Коли хтось вимовляє слово «університет», – в уяві неодмінно постає оригінальної архітектури велична будова з колонами, в ньому – світлі аудиторії, кафедри. На жаль, в нас усе значно скромніше. І все-таки, смію твердити, це таки університет, бо він дає універсальні знання з таких наук: 1. Культура мовлення. 2. Історія України. 3. Філософія, в тому числі теологія, соціологія й футурологія. 4. Географія і краєзнавство України. 5. Українська література та фольклор. 6. Історія української культури, українське народознавство (побут, обряди, звичаї, традиції). 7. Образотворче мистецтво і художні ремесла, музика, театр, кіно. 8. Педагогіка і психологія, етика й мораль, зокрема «кохання – шлюб-родина». 9. Самоосвіта й самовиховання. 10. Економіка. 11. Право і політика. 12. Здоров’я людини -здоров’я нації.
Зміст навчання поглиблюють 12 постійних рубрик (усних журналів), а саме: 1. Як ми говоримо, як слід говорити. 2. Огляд періодичних українських видань. Книжкові новини. 3. Нове в музиці. 4. Поетичний вернісаж. 5. Письменник перед мікрофоном. 6. Виступає наш політичний оглядач. 7. Українці в діаспорі. 8. Недільна релігійна проповідь, виголошена у вівторок. 9. Видатні постаті України. Ювілейні дати. 10. Клуб цікавих зустрічей. 11. Прошу слова. 12. Рецепти української кухні.
Підібрана нами лектура - це і запрошені викладачі Рівненських вузів (С. Шевчук, Н. Супрун), і виплекані в Товаристві з-посеред його активістів (О. Новак, С. Кричильський І. Дем’янюк, О. Мельничук, С. Степанишин,О. Гуменюк, Л. Лехицька, Ю. Велігурський, І. Кур’яник та багато інших). Виступали в нас і столичні науковці – доктори наук, М. Жулинський, Ю. Ковалів, С. Кальченко, С. Пінчук, М. Кратко. Студенти університету мали за честь слухати лекції Наталії Пилип’юк з Гарварда, Івани Гезка з Вашингтону тощо.
На кожному занятті університету – міні-концерт фольклорних ансамблів «Джерело», «Маланка», «Жайвір», «Веснянка» та інші. В пошані наших слухачів «Поетичні вернісажі», в яких з читанням своїх творів виступали Микола Тимчак і Анатолій Криловець, Євген Шморгун та Степан Бабій, Ростислав Солоневський і Стефанія Українець.
Важлива віха на шляху посилення національної свідомості рівненців – відкриття при Народному домі наукової бібліотеки «Просвіти» та укладена мною тематична картотека «Відродження української національної культури», її розділи такі:
1.Історія України. 2. Краєзнавство Волині й Полісся. 3. Народознавство. 4. Культура, мистецтво України. 5. Література і фольклор. 6. Наука. Теологія. Історія церкви. 7. Культура усного і писемного мовлення. 8. Шкільництво. 9. Народна медицина. 10. Демократичні угрупування.
Викладене в цьому розділі - малюсенька часточка моєї скромної діяльності в «Просвіті». Докладніше про це в моїй брошурі «На чатах духовного ренесансу».

Борис Степанишин. З книги „А літа стрілою пролітають...”


до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.