В Україні вже тривалий час стало не дуже доброю традицією нещадно критикувати всіх і вся без особливого аналізу суті проблеми. Власне, ми так і не освоїли культури критики, яка базується на неупередженості, повазі до опонента та глибині знань з того чи іншого предмету обговорення. У нас більшість людей чомусь досі вважають, що фахово розбираються в політиці і у футболі, а тому мають повне право нав’язувати суспільству власну думку, вважаючи її істиною останньої інстанції. Насправді право на власну думку  і право на конструктивну критику – поняття зовсім не тотожні і не розуміння цього породжує таке небезпечне явище як критиканство, метою якого є далеко не благі наміри. Від нього страждають як об’єкти несправедливих звинувачень, так і велика частина громадськості, яка сприймає брехливі посили критикана за правдиві твердження. Саме тому ми всі маємо добре подумати, перш ніж комусь докоряти , чи висувати сумнівні звинувачення проти когось. Це негативне явище становить особливу небезпеку для держави в умовах війни. Адже сьогодні будь-яка необ’єктивна критика на адресу українського високопосадовця послаблює інститут нашої державності і грає на користь російському окупанту, який не лише зловтішається, а використовує кожний такий факт для дискредитації України у світі.
Ні, ні я зовсім не закликаю відкинути критикувати ті чи інші дії Президента, урядовців, прокурорів та суддів. Навпаки, за відсутності цієї складової демократії стає абсурдною сама ідея побудови цивілізованої держави за європейським зразком. Але критика має бути предметною, конструктивною і, головне -  виваженою в умовах окупації, щоб жодним чином не завдати шкоди національним інтересам.
Агресія Росії проти України має примусити кожного журналіста, особливо телевізійника, переглянути концепцію висвітлення новин. Бо, погодьтеся, нині ми на більшості каналів і в газетах маємо кримінальну хроніку, а не огляд політичних, економічних та культурних подій. Там когось вбили, той десь прокрався, там сталася катастрофа тощо. Якийсь фільм жахів виходить, а не новинний випуск!
Безперечно у наш час, а тим паче в у мовах демократії інформацію замовчувати злочинно, але ж можна про все це сказати одним рядком, не акцентуючи увагу споживача медійного продукту на негативі. Невже у нашій країні щодня не відбувається нічого позитивного?
Ще й як відбувається! Є багато доброго і в діях президента, і уряду, і місцевих керівників. Мільйони українців чесно і професійно виконують свою роботу, десятки тисяч добровольців жертовно допомагають нашій армії. Про них, про їхні патріотичні пориви і корисні справи потрібно говорити і писати.
Але по праву на перше місце має вийти висвітлення подвигів українських воїнів, які жертвують своїм життям заради майбутнього України. Саме вони є героями сьогодення і про їхню звитягу мають знати всі українці. Мало того, необхідно розробити державну програму сучасної української героїки, а на її основі створити пантеон українських героїв-визволителів від московського окупанта. Це буде колосальним виховним стимулом для молоді, яка вже ніколи не зіб’ється на манівці брехливої російської пропаганди і завжди буде готова на подвиг заради рідної України!