Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
недiля
20
серпня
Випуск
№ 1333 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Суспільний запит покоління україно-російської війни [Випуск № 1180]

Нещодавній тріумф збірної Німеччини на Світовій першості з футболу є перемогою не лише спортивної майстерності та витривалості, а й інтелектуального підходу  до організації змагань та процесу участі у них. Йдеться перед усім про теорію гри, розроблювану експертами, тренування футболістів на предмет швидкості оцінки тактичної обстановки та прийняття правильних рішень. Але так само слід пам’ятати, що всі аспекти досягнення перемоги – від медичного та психологічного, до дизайнерського і рекламного забезпечувалися висококваліфікованими фахівцями, які спиралися не на поверхову інтуїцію, а на власні базові знання у відповідних дисциплінах, часто підкріплювані математичними моделями. Часи поверхових, дилетантських підходів до організації більшості процесів у майже всіх сферах людської діяльності давно минули – у техніці та виробництві кілька віків тому, у сільському господарстві – порівняно недавно, навіть у спорті – майже на наших очах.
А от у суспільній сфері бал продовжують правити войовничі дилетанти. Не в усьому Світі. У розвинених країнах Заходу давно вже практикується випереджаюче суспільне моделювання, надто після кризи 2008 року. У багатьох країнах Сходу планування суспільного розвитку є частиною культурної традиції. Сьогодні замовником такого планування, а перед-усім – прогнозування, є транснаціональні корпорації. Вони намагаються ґрунтувати свій вплив на розумінні майбутнього. В них це виходить. Так само, як і у розвинених держав.
У посттоталітарних країнах, де до влади прийшли ідейні спадкоємці ще комуністичних інтелектуалофобів, суспільно-політичне будівництво здійснюється щоб задовольнити примітивні поточні інтереси наживи правлячого класу. При цьому робиться це "на око" без вивчення суспільних процесів та їхнього прогнозування. Звідси горезвісне "скажіть мені, що ми будуємо".
Звідси ж і цілковита розгубленість провідних політиків і перед першим, і перед другим Майданами. Суспільство бо ж виявилося в усіх розуміння на порядок розвинутішим за тих, хто вважає себе його керманичами.
Це виявляється і у ході Народної україно-російської війни, коли громадяни нерідко замість державних інституцій беруть на себе відповідальність участі у цій війні – від бойових дій до тилового та інформаційного забезпечення.
Соціальний час в Україні і без війни набув дуже значної динаміки. Політики та чиновники давно вже не встигають за ним. Проте, в умовах війни та у повоєнний час плин соціального часу прискориться карколомно, а дистанція між суспільством та владою, яку радикально скоротив Другий Майдан, скорочуватиметься надалі. У більшості політиків не лишається, ні часу, ні простору для суспільного планування. Втім, у них переважно немає, ні такого бажання, ні розуміння необхідності цієї роботи.
Їм не треба знати "що будувати". Їм – аби "будувати", максимально "освоюючи кошторис". Вони сподіваються знову засобами політичного маркетингу реінкарнувати себе у парламенті, за допомогою купівлі-продажу посад - і у виконавчій владі. Тоді – зберегти та вдосконалити стару корупційну модель взаємин держави із країною і передати її у спадок нащадкам.
Дзуськи! Соціальний час лишає їх позаду. Суспільна самоорганізація, а це вже озброєна самоорганізація, та темпи обігу інформації зумовлюють попит на нову модель української держави, яку ще слід спроектувати та втілити. От цього і боїться путінська Росія, бо вона – архаїчна та заскорузла – може опинитися поряд з динамічною та самодостатньою країною, де влада і суспільство являють собою партнерів, а не антагоністів.
Чи реальний сценарій інтелектуального перезавантаження системи сенсів політичної діяльності в Україні? Він неминучий, бо його альтернативою є зникнення України, а цього не допустить нове покоління – покоління російсько-української війни.
Костянтин МАТВІЄНКО

Від редакції:  На превеликий жаль наші-не наші політики, ще не зовсім дозріли до розуміння цього важливого моменту в будівництві ДЕРЖАВИ УКРАЇНА. Вони ще й досі більше опікуються своїми та партійними іміджами, а не жертовністю заради ДЕРЖАВИ. Суспільство вже усвідомило це і хоче вдосконалюватися, а застаріла, законсервована "еліта", не хоче, бо їй так добре. Держава має утворити умови створення нової прогресивної еліти, людей незалежних від чиновників, (а це середній клас) – самодостатніх людей, які вже зробили себе, свій бізнес, свою систему цінностей, які співпадають з інтересами держави. Власне, в цьому і є гармонія розвинутого, цивілізованого суспільства, де всі прагнуть його вдосконалення. Ми на шляху до цього і зрозуміло, що бувають помилки, але не треба зупинятися на півдороги. Йти, робити та вірити у нашу кращу мрію.
Покоління російсько-української війни, може, й не складає більшості українців, але складає критичну масу, необхідну для розвитку, зламу, долання точки неповернення в російське і своє олігархічно-кланове рабство. Після Майдану і війни ми не відступимо, у нас вистачить сили для радикальних змін. Невже чоловіки, які прийдуть з війни, даватимуть хабарі чиновникам, плазуватимуть перед "міліцією", купуватимуть дипломи, продаватимуть свій голос на виборах, слухатимуть розпатякування самозакоханих депутатів-брехунів?  Ті, хто дивилися в очі смерті і прощалися з убитими товаришами? Ні, ми будемо іншими, Україна не повернеться ні під владу Росії, ні у соціальне рабство. "І буде син, і буде мати,  І будуть люди на землі", – писав Тарас Шевченко. Ми будемо людьми з власною гідністю.

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.