Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
вівторок
18
липня
Випуск
№ 1328 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Стратегія Антитерористичної операції: що треба вирішити просто зараз? [Випуск № 1179]

Закінчення перемир’я в Луганській і Донецькій областях і поновлення операції зі звільнення від терористів захоплених міст збіглося з кадровими змінами на вищому рівні.  Але основна проблема України у війні це не просто кадри — це створення дієздатних інститутів влади, які можуть виконувати завдання системно й послідовно. Ці інститути треба створювати якнайшвидше, оскільки через їх відсутність Україна не може швидко завершити воєнну операцію. Екстреного перегляду організації роботи і систематизації вимагають буквально всі ключові галузі військового управління. 1. Структура управління. 2. Логістика. 3. Розвідка. 4. Інформаційна робота. 5. Стратегія. 6. Тактика. 7. Оперативне планування. 8. Бойова підготовка. 9. Мобілізаційна робота. 10. Перспективне планування розвитку Збройних сил. 11. Залучення іноземної військової допомоги. 12. Організація роботи оборонно-промислового комплексу.

Структура управління

Ключовою невирішеною проблемою України залишається проблема управління. Тобто швидке отримання інформації про обстановку з різних органів, аналіз і ухвалення рішень, моніторинг ситуації в Збройних силах, державних установах, громадських організаціях. Концентрація інформаційних потоків, інтегральний аналіз, негайне опрацювання й ухвалення рішень представниками або керівниками всіх задіяних державних інститутів. Такі структури на випадок війни й надзвичайних ситуацій створено в більшості розвинених країн. А 28 березня 2014 р. Національний центр управління обороною держави заступив на бойове чергування в Росії — саме з нього зараз Путін керує війною в Україні.
Функції НЦУОД: контроль та управління всіма силами й засобами, які діють в інтересах Генштабу РФ, як у воєнний, так і в мирний час.
Із центром пов'язані центральний командний пункт Генерального штабу і всі відомчі центри контро-лю й управління: Національний центр управління в кризових ситуаціях МНС Росії, "Росатом", "Росгидромет", "Росводресурсы" і т.д. Керівництво отримує через НЦУОД у режимі он-лайн інформацію про військово-політичну обстановку, стан і зміну бойової готовності військових округів, видів і родів військ, зведення моніторингу інформаційних матеріалів, інформацію про перебіг і заходи оперативної і бойової підготовки військ, події і надзвичайні ситуації на території РФ. Для забезпечення повсякденної діяльності Збройних сил центр зводить у єдину систему дані про рівень фінансових запасів країни, інші матеріальні засоби, укомплектованість особовим складом, перебіг реалізації Держоборонзамовлення, господарської та іншої діяльності структурних підрозділів Міноборони та іншу інформацію.
Тобто створено єдиний центр з аналізу та структуризації інформації в режимі реального часу, залучено групу аналітиків, у роботі центру беруть участь усі представники ключових для обороноздатності установ. Це дозволяє швидко визначати рівень загроз і можливості щодо реагування для ухвалення оперативних рішень керівництвом країни. Аналогічна система концентрації інформаційних потоків та аналізу даних необхідна в Україні. Відсутність такого штабу, який міг би стати Ставкою верховного головнокомандувача, є основною невирішеною проблемою. Відсутність штабу промовисто демонструє, що керівництво України, як і раніше, погано розуміє, що таке війна як системне явище, і не уявляє собі тих ризиків і підходів, які необхідно вирішувати під час війни.
Перемога на Сході можлива в найкоротший термін, якщо операція здійснюватиметься не як воєнна, а як військово-політична.

Логістика

На жаль, керівництво державою колосально недооцінює значення логістики в сучасній війні. Організація системи поставок і забезпечення — це найслабший і найпомітніший недолік. Необхідно створювати практично з нуля сучасну систему контролю, обліку, управління залишками, складами. Необхідно, нарешті, скласти бізнес-план: скільки ресурсів вимагає постачання збройних сил; які проблеми; як організована і скільки коштує доставка? Усім цим армія не займалася ніколи і не займається зараз. Необхідно терміново впроваджувати досвід транспортно-логістичних компаній і ритейлерів, треба залучати комерційні структури для модернізації роботи тилу. Дикість: забезпечення багатьох частин у зоні АТО здійснюється імпровізованими засобами, і в деяких підрозділах регулярно виникають перебої навіть з поставками води!
Простий приклад, який мені навів власник однієї великої транспортно-логістичної компанії, який поки що не може пробитися на прийом до керівників, щоб запропонувати їм послуги компанії та її тягачів. Вантажопідйомність "КРАЗ" становить 6 тонн,
ГАЗ-66 — 2 тонни, а магістрального тягача "Сканія" — 24 тонни. Витрачання палива — "КРАЗ" — 40 літрів на 100 кілометрів, ГАЗ-66 — 21 літр на 100 кілометрів, а в магістрального тягача — 24 літри на 100 кілометрів. Давайте порахуємо, а скільки бензину, техніки, людей ми використовуємо для перевезення вантажів для забезпечення АТО? Чи можна цю цифру оптимізувати? Я спробував отримати статистику в тилових структурах Міноборони — скільки коштує доставка вантажів у зону АТО, які сили залучено, як організовано логістику, яка система контролю поставок, обліку запасів? На жаль, такої статистики немає.
Чи можна застосовувати якісь заходи економії та оптимізації без наявності чіткого бізнес-плану? Запитання риторичне. Але час уже зрозуміти — по суті, воєнний стан в Україні збережеться дуже довго, і треба терміново переходити на сучасні методи управління й планування у військовій справі. Необхідно системно скорочувати операційні витрати, щоб перекидати їх на оснащення військ і підвищення грошового забезпечення без додаткових бюджетних асигнувань. Мусимо навчитися жити за коштами. І не проїдати, а будувати. Тим більше, що саме зараз унікальний час, коли держава безоплатно, за рахунок ентузіазму й підтримки народу, може швидко впроваджувати складні рішення без якихось значних видатків і отримати величезну економію й вигоду. Для цього вона має перестати бути неповороткою і зобов'язана стати розумною.

Розвідка

Організація розвідки — це, насамперед, управління інформаційними потоками та об'єктивний аналіз. На жаль, величезний розвідувальний потенціал України на Донбасі не використовується.
Після 11 вересня США створили єдине розвідувальне співтовариство, що об'єднує всі державні структури, які займаються отриманням розвідувальної інформації.
З 2005 р. співтовариство очолює директор Національної розвідки, котрий є радником президента з питань розвідки і радником з розвідки в Раді національної безпеки. До компетенції директора входять обов'язки з координації дій різних відомств, що входять у розвідувальне співтовариство США. Тобто у США збережено повну незалежність розвідувальних структур, однак забезпечено концентрацію інформаційних потоків, централізацію запитів від керівництва країни на добування розвідданих і централізацію аналізу розвідданих для ухвалення рішень.
Усе це цілком відсутнє в Україні. У результаті аналізом і координацією дій розвідспільноти займатися просто нікому. Це колосально знецінює значення отримуваної інформації, уповільнює її реалізацію.
У результаті Україна в інформаційну добу, добу смартфонів і мобільних комунікацій дуже слабко використовує величезні оперативні можливості з отримання розвідданих через соціальні мережі та Інтернет.

Інформаційна робота

Системне розуміння психологічної війни й інформаційної роботи в зоні воєнних дій в Україні також відсутнє. Зовсім не використовується цілком відкритий зарубіжний досвід прориву інформаційної блокади на окупованій території, не організовано системної протидії ворожій пропаганді.
Українське керівництво ігнорує очевидний факт, що інформаційна зброя вирішує завдання зниження опору противника значно ефективніше, ніж будь-яке бомбування. Це безкровний і найбільш масовий спосіб демобілізації противника та його готовності боротися і мобілізації проукраїнських сил.
Психологічна війна особливо важлива в Україні, оскільки ми воюємо на своїй території і, навіть перемагаючи, ми завдаємо шкоди своїй інфраструктурі, своєму майбутньому, провокуємо появу біженців, руйнуємо економічний потенціал країни.
На жаль, інформаційної стратегії в керівництва України немає ні для війни, ні для мирного будівництва й просування політики президента й уряду.
Немає експертної групи, яка б виробила саме поняття психологічних операцій, саму структуру інформаційної політики держави. Війна, її цілі, цілі й завдання Української держави — все це слід висвітлювати системно. Системи немає. Одного разу прем'єр-міністр Арсеній Яценюк зустрівся з керівниками найбільших ЗМІ, щоб обговорити питання висвітлення АТО. Отримав безліч корисних порад і рекомендацій, яких, на жаль, так ніхто й не впровадив на практиці. Створена Б.Ложкіним координаційна рада з інформаційного висвітлення АТО при РНБОУ залишається скоріше декоративною, ніж реальною структурою.
Інформаційна політика на практиці — результат патріотизму й особистої громадянської позиції працівників українських ЗМІ, а держава жодного системного підходу не проявляє. Що казати, якщо газета "Вести" безплатно поширюється по всій території України всі місяці війни, будучи одним з інструментів психологічної війни проти нашої країни.
Тому смішно чути нещирі вигуки багатьох керівників про неможливість прорвати інформаційну блокаду на Сході. Відверто кажучи, держава не зробила жодних системних кроків для такого прориву й для створення інформаційного поля. Не використовуються можливості для мовлення на Донецьк і Луганськ. Тільки почала зароджуватися газета для військовослужбовців у зоні АТО. Не блокується ворожа пропаганда. Пригадується, що в 1991 р. в Іраку групи психологічних операцій США використали простий і ефективний прийом — поширювали серед мирного населення Кувейту й Іраку дешеві радіоприймачі й транслювали на них сигнали кількох радіостанцій. Але, крім проблеми формату й комунікації, держава зобов'язана думати й про якість контенту. Розповіді генералів про сотні вбитих у результаті стрілянини по лісах, демонстрація батарей, що б'ють по містах, — це не демонстрація ефективності, це глибоке нерозуміння суті процесів, що відбуваються в Донецькій і Луганській областях.

Стратегія

В умовах відсутності ефективного управління воєнна стратегія командування АТО загалом побудована цілком логічно. Але проблема в тому, що стратегія ця застосовується досить фрагментарно й не комплексно.
Загалом, угруповання українських військ у цей момент дислоковано грамотно. Його розміщено на тих операційних напрямках, які дозволяють не тільки здійснювати блокаду терористів, а й можливе прикриття в разі російського вторгнення.
Однак є й нерозв'язані проблеми. Зовсім необґрунтовано українське командування зберігає в зоні АТО частини ППО. Не маючи підготовки й оснащення, ці частини систематично знищуються російськими диверсійними групами. Україна втрачає цінну й недешеву бойову техніку, зенітно-ракетні комплекси й радіолокатори, які слід сконцентрувати для прикриття районів базування нашої бойової авіації, штабів АТО й польотної зони — у тих місцях, де забезпечено надійну охорону від проникнення диверсійних груп противника. У сучасній війні угруповання ППО й ВПС мають діяти скоординовано. На жаль, якщо подивитися на дислокацію наших частин ППО й ВПС, видно, що елементарна воєнна логіка в багатьох випадках не простежується.
При відвідуванні аеропорту Дніпропетровськ, де бойові літаки стоять на відкритих стоянках, розумієш, що наше командування забуло книжки про Велику Вітчизняну й не дбає навіть про спорудження найпростіших земляних відкритих капонірів для захисту бойової техніки й найпростіших заходів тактичного маскування. Чим пояснити таку безтурботність? Скоріш за все, це вади системи управління, де відсутні грамотне інспектування району бойових дій та адекватна оцінка можливих загроз.
Задум стратегічної операції зі звільнення Донбасу від терористів передбачає відсікання угруповання терористів від російського кордону й поступову зачистку населених пунктів.
Однак задум — це тільки фрагмент концепції бойового застосування. Очевидно, що ліквідація відкритих осередків опору — це кінцева фаза знищення бойового потенціалу противника.
Насамперед, слід позбавити противника можливості вільно маневрувати своїми силами, а також забезпечення. Для цього немає потреби будувати блок-пости на дорогах і кордонах. У глибині території Донецької області, і насамперед на комунікаціях по транспортних коридорах з Росії в Слов'янськ, слід налагодити постійну роботу мобільних "кочівних" малих груп, які здійснюватимуть перевірку транспорту, не виставляючи відкриті блок-пости, які завжди будуть мішенню для терористів. Нав'язуючи противникові маневрені бойові дії силами розвідгруп, ми змусимо його розосередити свої підрозділи для охорони, організовувати перевезення потрібних вантажів тільки в складі великих охоронюваних конвоїв. Укрупнивши конвої, ми ускладнимо логістику противника, знизимо скритність перевезень, і головне — зробимо конвої помітними мішенями для нашої авіації.
Аналогічна стратегія потрібна й на комунікаціях навколо вузлів опору в Луганській області.
На жаль, системної боротьби на комунікаціях наші війська не ведуть. Значна частина армійського спецназу зайнята охороною різних об'єктів, супроводом наших конвоїв і навіть бере участь у штурмових діях. Неодноразово в зоні були випадки, коли загонам спецпризначення ставилися й ставляться завдання з охорони об'єктів і навіть чергування на блок-постах! Це нецільове застосування спецпідрозділів як елітної піхоти — наслідок недотримання принципу концентрації сил для виконання основного завдання. Нав'язуючи свою ініціативу противникові, змушуючи його оборонятися, ми ефективніше сковуємо його сили, ніж намагаючись скрізь бути сильними й охороняти максимально можливу кількість об'єктів. Усі ці помилки радянська 40 армія проходила в 1980–1984 рр. в Афганістані, і дуже дивно, що українське командування повторює їх 30 років по тому. 70% результатів бойової роботи в Афгані дали дії загонів спецпризначення на комунікаціях, а не армійські операції зі штурму укріпрайонів. Застосовуючи спецназ для роботи з укріпрайонами терористів, наші війська зазнають невиправданих втрат високопідготовлених фахівців, що їх можна було б уникнути в разі правильного визначення найуразливіших місць на комунікаціях противника.
Аналогічна глибока проблема відсутності концентрації сил помітна й по бойовому застосуванню спецпідрозділів МВС, УБОЗ, Нацгвардії, СЗР, СБУ, Держприкордонслужби, УДО, Пенітенціарної служби, Міністерства доходів і зборів. За фактом Україна має щонайменше 15 кадрових спецпідрозділів, навчених і озброєних, чисельністю в 5–6 тис. бійців. Але всі вони застосовуються не зосереджено, не концентруються, а деякі досі не вступали в бій.
Чому ніхто в державі не замислюється: "А чи не направити погано навчені, озброєні, але численні батальйони добровольців МО й МВС на виконання більшої частини завдань з охорони атомних станцій, в'язниць, виконання функцій держохорони, "Титана" й УДО, фіззахисту податкової та УБОЗу?". І звільнити цим для участі в бойових діях чудово натренованих, добре екіпірованих професійних бійців? Раз вони вміють штурмувати офіси підприємців, значить, зуміють блискуче штурмувати й міські бази терористів. Це ж сьогодні важливіше, чи не так?
Глибокою стратегічною проблемою є відсутність в Україні єдиного дієздатного Командування спеціальних операцій. Точніше, у структурі МО формально створено управління спеціальних операцій, але насправді це просто нова бюрократична приставка до генеральського звання.
Лідери терористів спокійно дають прес-конференції й інтерв'ю, але українські спецслужби чомусь не завдають по них точкових ударів. Але ж знищення штабів — найбільш ефективний спосіб дезорганізувати управління та опір противника.
Воєнне мистецтво полягає, насамперед, у завдаванні ударів по найслабших точках бойових порядків противника з досягненням максимально високої концентрації своїх сил і засобів.
Штаби, вузли зв'язку, комунікації, бази постачання. Для їх ліквідації можна не стріляти по вогневих точках терористів, які вони ховають у житлових будинках, школах і лікарнях.
Для цього потрібне інтелектуальне планування й інтелектуальна постановка завдання. Війна — це не готовність помирати й натискати на курок. Війна - це мистецтво думати на випередження. І керівництво України зобов'язане негайно вжити заходів, щоб, змінивши структуру військового управління, в найкоротший термін забезпечити військову перемогу. АТО слід перевести в поліцейський режим. І це цілком можна здійснити до настання холодів. Якщо, звичайно, когось нагорі всерйоз цікавить такий результат...

Юрій Бутусов 

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.