Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
понеділок
16
жовтня
Випуск
№ 1341 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Інші статті випуска

Партнери

За Україну!

І навіщо їм той сто тринадцятий? [Випуск № 1178]

Так, чи приблизно так розмірковували державні чиновники усіх рівнів протягом двадцяти років, коли мова йшла про долю важливого оборонного підприємства держави, яке в Рівному знали як завод номер сто тринадцять. Відомий в Рівному та за його межами сто тринадцятий завод був створений більш як п’ятдесят років тому і забезпечував ремонтними роботами військову автомобільну та бронетехніку, а також військову та пожежну спецтехніку. З настанням незалежності Української держави на заводі на початку дев’яностих ще проводили плановий ремонт автотехніки Збройних Сил України. Виробництво це було унікальне тим, що військові автомашини та спецтехніку тут ремонтували, як то кажуть, "з нуля". Цехи були забезпечені унікальним та надійним обладнанням. При цьому виконувалися всі види ремонтних робіт: від реставрації ходової частини до капітального ремонту двигунів будь-якого типу. Майже тобі невеличкий автомобільний завод.
Проте з розвалом та зі свідомим знищенням Збройних Сил України, відповідно, й це оборонне підприємство державним бюрократам з міністерства (а точніше шкідникам України) було непотрібне. І хіба було воно насправді, як ми це сьогодні бачимо?
Перший удар «Авторемзавод», на якому працювало майже 900 працівників, отримав в дев’яностих, коли люди почали масово звільнятися. Пізніше завод тримався на поодиноких державних замовленнях, які пізніше взагалі припинилися. Останні десять років завод виживав за рахунок замовлень від приватних компаній.
Сам же завод безпосередньо підпорядкований Державному концерну «Укроборонпром» Міністерства оборони України, який знаходиться серед лідерів у державі за сумою недоплачених працівникам грошей.
Міністерство оборони, хоч впродовж багатьох років і не забезпечує роботою своїх працівників, проте і не збирається їх звільняти через ліквідацію підприємства, розповідають робітники. Працівники заводу неодноразово писали скарги в міністерства та депутатам, міністрам та різноманітним державним контролюючим органам. Однак позитивних результатів так і не дочекалися. Не допомогли робітникам і неодноразові пікети.
На заводі працює офіційно майже 200 осіб. І перед кожним працівником є заборгованість. А це ж сім’ї недоотримують грошей на харчування, одяг, прожиття.
Працівники заводу намагались вирішити справу і через суд. Довга судова тяганина звершилась тим, що завод таки виграв суд у міністерства оборони, за яким міністерство повинне було сплатити працівникам 14 з половиною мільйонів гривень. Однак міністерство виплатило лише невелику частину – і то після того, як всупереч протестам працівників, продали 200 квадратних метрів прохідної за 700 тисяч гривень. Така занижена сума вкрай обурила робітників заводу. До того ж, після приходу до влади регіоналів, міністерство планувало взагалі продати землю заводу. Подейкують, що землю хотів прибрати до рук син Януковича. А це, не-багато-немало – 13 гектарів землі в центрі Рівного. Працівники заводу стверджують: майно заводу хотіли продати «за копійки», аби невдовзі на цьому місці збудувати черговий торговий центр чи житловий комплекс. Ласий шматочок для ділків.
От і виходить, що коли сьогодні така "дружня" попередній владі Росія розпочала підступну та жорстоку агресію проти мирної України, то залишки нашої автобронетехніки кустарним методом відновлюють окремі приватні підприємці. Честь їм і хвала. А патріотичний колектив сто тринадцятого заводу, що хоч частково зберіг підприємство, знаходиться поза увагою державних мужів. А воно їм треба? І навіщо їм той сто тринадцятий?! Коли навкруги стільки лісу та бурштинових копалень... Ось, приміром, на нещодавній сесії обласної ради, де розглядалося "бурштинове" питання, градус дискусії в сесійній залі піднявся настільки, що було гарячіше ніж при обороні Севастополя в 1941. Бо було, мабуть, за що. А війна, оборонний завод - цим хай займаються майданівці. Бурштин, як то кажуть, краще серце гріє ніж оборонна справа. От і кажуть в народі: "Кому війна, а кому мать родна".

Дмитро КУБІЙОВИЧ

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.