Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
середа
19
квітня
Випуск
№ 1315 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

ТРАГЕДІЯ ДУБЕНСЬКОЇ ТЮРМИ ТА ВБИВЦІ, ЩО ХОЧУТЬ ЇЇ ПОВТОРИТИ [Випуск № 1177]

У ці червневі дні виповнюється 73 роки з того часу, як у багатьох містах та містечках Західної України з початком німецько-більшовицької війни каральними органами НКВД-НКГБ-родичами багатьох нинішніх СБУшників у внутрішніх в’язницях були проведені масові розстріли заручників-українських патріотів, інтелігенції. Ці масові розстріли відбувалися в львівській в’язниці „Бригідки”, луцькій, дубенській, ковельській, самбірській, острозькій, кременецькій, межиріцькій та інших в’язницях. Не оминули ці трагічні події і дві рівненські в’язниці, де також були проведені масові розстріли українців. Найжахливішу криваву розправу нелюди в погонах НКВД-НКГБ вчинили в Дубенській в’язниці. Збереглися численні свідчення про жахливі спроби нищення людей. Відома скандально нашумівша історія з відновленням пам’ятного знаку на дубенському перехресті катам з розстрільної команди НКВД. Спорудження цього пам’ятника ініціювали, як відомо, ветерани МГБ-КГБ-СБУ. Ми добре пам’ятаємо і ніколи не забудемо про ці цинічно відверті антиукраїнські кроки, що пропагують цим актом геноцид проти українського народу. В що це вилилося - сьогодні відомо всьому світові. Війна проти українського народу, що розгорілася на Сході України, не була б можлива без пропаганди та ідеологічної підготовки в часи правління режиму Януковича. А займалися цим на Рівненщині саме такі так звані голови ветеранської організації МВС Попов та голова ветеранської банди КГБ-СБУ такий собі Патейчук при мовчазному сприянні так званих органів української безпеки – СБУ. Тому їхні дії слід кваліфікувати як дії співучасників злочину проти української нації та держави. Те, що сьогодні від рук інтервентів гинуть українські хлопці в Збройних Силах, в лавах Національної гвардії – це „заслуга” цих щурів, що засіли в кабінетах СБУ, котрі ще два роки назад вийшли на свій комуністичний суботнік і впорядковували на Дубенському перехресті пам’ятник катам з НКГБ. І тому рано чи пізно громадськість повитягує їх на суд. Окрім того, вони та їхні нащадки, ми віримо, дочекаються Божого Суду. А тепер, як розстрілювали в’язнів Дубно, на прохання читачів, ми повторимо статтю історика-науковця Ігоря Марчука.
Хронологія трагедії, яка розігралась у Дубенській в’язниці 24-25 червня 1941 р., відображена в доповідній записці її начальника на ім’я начальника тюремного управління НКВД УРСР А.Ф.Філіпова, датованій 28 червнем 1941 р. Начальник в’язниці повідомляв, що вже 22 червня о 4 год. 40 хв. вона була обстріляна з літаків супротивника. 24 червня о 17 год. на станцію Дубно (в 5 км від в’язниці) прибули вагони для відправки засуджених і підслідних за контрреволюційними статтями. В цей час місто зазнавало бомбардування і артилерійського обстрілу, зі сторони містечка Верба вели наступ 127 німецьких танків. На звернення начальника в’язниці щодо надання допомоги для відправки в’язнів на вокзал начальники районних відділів НКВД і НКГБ відповіли відмовою, мотивуючи її зайнятістю обороною міста (насправді вони разом з партійно-радянським керівництвом Дубна поспішно виїхали до Рівного). Тоді начальник в’язниці зв’язався по телефону з заступником начальника УНКВД по Рівненській області лейтенантом держбезпеки Климовим, який знаходився в обкомі партії. Климов розпорядився (по телефону!), в разі неможливості евакуації, намічений до відправки контингент в’язнів, знищити, а решту в’язнів звільнити. О 20 год. 24 червня  розпочалося знищення засуджених і підслідних по контрреволюційних статтях, яких нараховувалося 320 осіб. (Нагадаємо, що райвідділи НКВД і НКГБ залишили Дубно тільки через чотири години). Однак розстріл не був закінчений, оскільки супротивник продовжував наступ на місто. Закритими в камерах залишилось близько 60-70 чоловік.
22 год. 30 хв. особовий склад залишив в’язницю і відправився до Рівного. Звідси зробимо висновок, що 24 червня розстріляно було 250-260 осіб, що розстріли проводились безпосередньо в камерах, і що тіла ніхто не прибирав, а значить, серед них могли бути поранені.
Згідно з архівними джерелами, 25 червня, вранці, під час руху до Рівного, особовий склад в’язниці № 2 зустрівся з керівництвом Дубенського РВ НКВД і НКГБ, яке слідувало в Дубно „для розвідки”. До них приєднались 10 працівників в’язниці, які й доповіли про ще недоведену до кінця справу виконання «по першій категорії» в’язнів. Тоді ж вранці ця вся команда пішла добивати недостріляних в’язнів, про що дізнаємось з німецького документа, написаного по гарячих слідах.
З’явившись вранці 25 червня в Дубенській в’язниці, чекісти на чолі з начальником РО НКГБ Я.Д.Винокуром продовжили розстріли уцілілих і поранених в’язнів, що підтверджують майже всі ті, кому вдалося врятуватися. За деякими свідченнями, він організував також розстріл новобранців до війська, зібраних на території замку.
Після відходу в’язничної сторожі увечері 24 червня, вцілілим і пораненим допомагали визволитись з камер інші в’язні та люди, що жили біля в’язниці. Частина ув’язнених, скориставшись відсутністю охорони, врятувалась втечею через мур в бік болота; мур долали, зв’язуючи ковдри (коци). Після вступу в Дубно німецьких військ родичі забрали тіла рідних і поховали на місцевих цвинтарях, решта тіл була похована на в’язничному подвір’ї.
А ось і детальний звіт про цю трагічну подію, який оприлюднив нещодавно на своєму сайті Марк Солонін. Цей документ належав управлінню Таємної військової поліції і має дату 1 липня 1941 року. Тобто написаний по гарячих слідах. Німецька таємна поліція прибула в Дубно у четвер, 26 червня, о 17 годині. «Негайно був встановлений контакт з місцевими мешканцями, які володіють німецькою мовою (вчителем і священиком). Отримано інформацію, що за дорученням комісара НКВД (так у документі) Винокура у місцевій в’язниці було розстріляно велику кількість політв’язнів. Розстріли проводились комендантом в’язниці, чиє ім’я ще не встановлено, за участю секретаря в’язничного управління єврейки Бронштейн… Згідно з свідченями місцевих мешканців, мова може йти орієнтовно про 400 політв’язнів». Вранці 27 червня німці прийшли у приміщення Дубенської в’язниці. Там вже перебували місцеві жителі, які шукали тіла своїх родичів. Частину з розстріляних було вивезено возами за межі в’язниці. «Картина, яку побачили ті, хто зайшов у в’язничні каземати, була жахливою – її неможливо описати словами. Всюди лежали розстріляні та знівечені багнетами тіла стариків, чоловіків, жінок та дівчат приблизно шістнадцятирічного віку. Всього виявлено більше ста тіл. Деякі жінки, побачивши те, що сталося з їхніми родичами, билися від розпачу та жаху головою об стіни в’язниці. Через спеку у приміщеннях тюрми неймовірно смерділо. Тому німці віддали наказ, щоб тіла помордованих були поховані ще живими в’язнями, а в’язнична підлога, яка всюди була закривавлена, негайно помита…» Німцям вдалося також виявити семеро місцевих представників радвлади на Дубенщині. Тим часом місцеві мешканці вивезли з в’язниці і поховали 39 помродованих. Представники німецької таємної поліції вирішили, що семеро партійців, а також 40 полонених червоноармійців будуть чистити в’язницю і займатися похованням тіл. Але 2000 полонених залишили мури Дубенського замку і рушили далі на захід. Тому для цієї роботи було залучено 40 місцевих євреїв. У понеділок, 30 червня, у другій половині дня ці 47 чоловік на в’язничному подвір’ї  біля західної стіни викопали ями і захоронили тіла  розстріляних. Німці з педантичністю готували в’язницю для власного використання, зазначивши, що до ладу приведено чотири поверхи і 118 камер. Документ містить інформацію про сліди катувань в’язнів. Були знайдені повністю здерта шкіра з руки та окремо чоловіча ступня з обідраною шкірою. Частина жінок була зґвалтована. Окремі в’язні врятувалися, а ті, що отримали поранення, лікувались в одній з приватних лікарень Дубно. Вони розповіли, що розстріл розпочався у вівторок, 24 червня, ввечері. Ті, що вижили, виламали двері в камерах чи пробили стіни за допомогою батарей опалення, а потім вийшли у внутрішній двір в’язниці і перелізли через стіну. Тих, що залишилися, охорона та інші військові добили у середу вранці. Багатьох з них закололи чи добили багнетами. Головними керівниками розстрілу вважалися Винокур та Бронштейн. Ці документи розкривають той жахливий злочин, вчинений представниками НКГБ та НКВД тих червневих днів у Дубно.
Тепер про пам’ятник, який з’явився 1966 року. Саме тоді радянській міліції та КГБ потрібно було знайти факти героїчної боротьби енкаведистів та енкадебістів з наступаючими німецькими частинами на Рівненщині. Ось і знайшли.
Цікаво, як героїчно могла виглядати спроба невеликої колони автомашин з мінімальною кількістю стрілецької зброї та боєприпасів протистояти німецькій мотопіхоті за підтримки легких танків. Крім того, німці вже мали добре облаштовані вогневі позиції, а колона була на марші. Цей міфічний бій - вигадка місцевої партійної та чекістської команди. Насправді була елементарна спроба вирватися з оточення на відоме російське «Авось проскочимо». Зрозуміло, що німці легковики(у першу чергу) та інші машини зрешетили кулями та снарядами так, що годі було чинити якийсь опір. Частина представників НКГБ, НКВД та парторганів одразу загинула на місці, а частина міліціонерів, партійців та іншої братії дременула через болото. Невідома кількість учасників «доблесного» бою потрапила у полон. Героїки ну зовсім ніякої. Але загинуло кілька не зовсім рядових чекістів та міліціонерів. Тому поставимо пам’ятник. Будемо на цьому героїчному у лапках прикладі виховувати молоде покоління, розповідати про це у відомчих музеях. Все красиво: німецька засідка, танки, героїчний наступ очолює Винокур. Але у ті часи всі скромно мовчали, що до того робила команда Винокура на Дубенщині і, зокрема, в ніч з 24 на 25 червня 1941 року.
Відповідно досвідчений чекіст Яків Винокур безпосередньо керував цим процесом на Дубенщині, а в’язні місцевої в’язниці були його підопічними. Тому, панове ветерани, як не крутіть, а до розстрілу він мав відношення безпосереднє. Його сучасні адвокати певно бачать Винокура як героя з маузером, який кидається на німецький танк. Наївна баєчка для простаків, породжена ще у шістдесятих минулого століття. А я бачу ката з петлицями НКГБ, який знущався на допитах над ні в чому неповинними людьми і рятував свою шкіру з оточеного німцями Дубно. Ось і вся різниця.
Візьмемо протоколи допиту колишнього Дубенського міліціонера, тобто офіційного співробітника НКВД, Павла Білоусова, безпосереднього учасника тих подій. Ветеранам вони не сподобались. Адже він чітко розповідає, що райапарат НКВД та НКГБ на чолі з сержантом Черевком і старшим лейтенантом Винокуром залишили Дубно ввечері 24 червня і автомашинами виїхали у Рівне. При чому співробітники НКДБ залишились у районі Варкович(цікавий факт – до в’язниці рукою подати), а співробітники НКВД на чолі з Черевком у кількості 60 чоловік на 4 вантажних автомобілях виїхали у Рівне. Зверніть увагу на фразу Білоусова «Так як назустріч нам рухались військові частини ми їхали повільно. У Рівне приїхали тільки на ранок 25 червня». Навіть рухаючись зі швидкістю 10 км за годину, за 4 години можна потрапити з Дубно у Рівне.
За словами цього міліціонера, біля обласного управління міліції залишилось тільки 2 машини, а інші дві з рядовими працівниками десь зупинились у місті. Через 20-30 хвилин з облуправління вийшли Черевко і політрук Челноков, які повідомили, що отримано наказ повертатись назад. У Дубно повернулися дві вантажівки з міліціонерами та партійними працівниками. «Доїхавши до Варкович, зустріли там нач. РО НКГБ Винокура, якому Черевко повідомив про отримане розпорядження». Тобто цілу ніч і ранок Винокур та його команда були поблизу міста,  а той у місті.
Про бій та загибель чекістів Білоусов сказав наступне: «Винокур швидко сів у легковик і поїхав на Рівне. Від’їхавши 1,5 км від Дубно, у видолинкові ми побачили, що машину Винокура почали обстрілювати німецькі солдати. Одночасно по наших машинах німці вели вогонь з кулеметів. Черевко скомандував зайняти оборону. Бій тривав 15 хвилин. Політрук Челнаков був поранений і практично перший здався німецьким солдатам. Коли німці всіх оточили, начальник міліції Черевко запропонував всім здаватися». Далі цю групу приєднали до полонених чевонорамійців і привели під конвоєм у Дубнівський замок 25 червня. Свідчення міліціонера Білоусова не підтверджують участь Винокура у командуванні боєм, а його підлеглих у бою. Ймовірно, його машина була першою розстріляна на дорозі. Катюзі по заслузі. Отака історія.
А ветерани банд формувань НКВД-МГБ-КГБ певно сплять і бачать себе у шеренгах цих співробітників. Так любі їм ці постаті 40-50-их років ХХ століття, що аж стає гидко. Що ж? Які ветерани – такі й силові структури.

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.