Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
середа
19
квітня
Випуск
№ 1315 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Сатиїв в історії Волині [Випуск № 947]

Сатиїв, Дубенського повіту, Малинської волості, 27 км від Дубно. Село розташоване при річці Стубелці. У кінці XIX ст. було в ньому 92 двори і 791 житель, дерев’яна церква з 1682 р. на місці ще старшої, гуральня і три млини.

Село вперше згадується в 1523 р. разом із Жорновим маєтком князя Костянтина Острозького. У 1545 р. село Сатиїв належало до королеви Бони. У 1606 р. власником Сатиєва були княгиня Анна Острозька. У 1583 р. село було записане князем Іллиюєм Острозьким своїй жінці Беаті Костелецькій (матір Гальшки Острозької). У 1618 р. при поділі між князями Острозькими село припадає князю Янушу Острозькому, який був тоді каштеляном Краківським. У XVI ст. в Сатиєві був великий замок, що належав князям Острозьким, від якого залишилися до кінця XIX ст. вали з чотирма бастіонами. За переписом населення 1911 р. в селі було 800 жителів, однокласова школа, акцизний уряд, одна крамниця, одна гуральня. У кінці XIX ст. село нараховувало 120 домів і 675 жителів, муровану церкву. За Кульбишівською угодою 1753 р. Сатиїв переходив до князя Олександра Чарторийського, пізніше до Любомирського. Останнім село Сатиїв належало до старовіра Лашкова. Нині село нараховує 250 дворів та 735 жителів. На території села діє Сатиївська загальноосвітня школа 1-3 ступеня, лікарська амбулаторія загальної практичної сімейної медицини, бібліотека, будинок культури, фермерське господарство «Бескиди» (голова ОД, Бескид), «Троянда» та «Азор» (голова М.Стасюк та його син Олег), підприємство М.Мируна, 5 торгових точок, майстерня з ремонту одягу, відділення поштового зв’язку, коптильний цех ТзОВ «Рівнепродукт», ставки. На території села розміщена сільська рада (голова О.Базарін).

У 1990 р. відбулася урочиста закладка фундаменту нової Свято-Преображенської церкви. 9 грудня о.Арсеній, благочинний Дубенського благочиння, освятив камінь під забудову церкви. У фундамент у вівтарі було закладено капсулу з духовними побажаннями майбутньому поколінню.

З великим натхненням і надією на духовне відродження села взявся за будівництво храму вибраний громадою староста Петро Завалюк. Усі роки будівництва стали роками особливої самопожертви Петра Завалюка - енергійного, чуйного, надзвичайно працьовитого християнина, який не на словах, а на ділі довів свою вірність Богу.

Проект нової церкви був розроблений будівничими самого села Миколою Мируном та Володимиром Денисюком і затверджений Дубенським районним управлінням архітектури. Щоб збудувати храм, М.Мирун з В.Денисюком об’їздили багато сіл і міст, щоб вивчити архітектуру храмів і застосувати в себе їх найкращі зразки.

Храм збудований в стилі, близькому до українського бароко, з трьома величними куполами. Його висота 30 метрів, довжина 23, ширина 10,5 м.

Будувалася церква неймовірними темпами. Уся будова йшла коштом і працею місцевих людей - тим і цінна для них ця святиня. Бували дні, коли одночасно працювало 50 і більше чоловік - від малого до старого. Будова тривала безперервно. Петро Михайлович діставав матеріали де тільки міг. Назустріч йшла і місцева влада - від голови сільської ради Анатолія Гордійчука до голови колгоспу Івана Бескида (нині покійного). Іван Бескид допомагав будматеріалами, технікою і всім, чим міг. Багато допоміг будматеріалами і Анатолій Кокорін. Він привіз і посадив біля церкви 5 блакитних ялинок. Основними меценатами церкви стали М.Мирун, І.Бескид, М.Стасюк. Кошти збирали з колядок, їздили по районах, селах і містах.

Найбільш відзначилися на будівництві такі парафіяни, як Петро Завалюк, Василь Котик, Анатолій Гордійчук, Федір Шумельчук (нині покійний), Петро Сова (робив усю столярку), Василь Дячук, Арсен Шумельчук, Анатолій Іванков, Руслан Бугайчук, Мусій Власюк. Наприклад, Микола Кухарчук зробив перші дерев’яні підсвічники, бо металеві не було за що купити.

Доброго слова заслуговують подружжя Сотнійчуків, Кокоріних, Базаріних, Лідія Боровник, Галина Дида (нині покійна), Таїсія Коптюх, Іван Миродь. Галина Гнатюк на всю церкву вишивала вишиванки. Підлогу робили всі чоловіки Сатиєва.

Церква ще будувалася, а ікони вже купувались наперед

Велику кількість будівничих треба було й нагодувати. Люди по черзі за свої кошти готували такі обіди. Серед таких парафіян слід назвати Тетяну Сотнійчук, Катерину Базаріну, Галину Вільну, Стефанію Литвинець, Галину Завалюк, Ольгу Кококріну, Надію Іванкову, Лідію Ткачук, Лідію Мигун, Ольгу Мирун, Віру Кухарчук та багато інших. Чудова сільська швачка п.Стефанія Литвинець пошила для церкви три комплекти священичих риз.

І ось храм засяяв своєю красою. Храм створений у традиціях давньої української сакральної архітектури, що веде свої початки ще з Київської Руси. Складені століттями, іконографічні сцени мають чітко зазначені місця у цій архітектурі, що є важливо, бо вони тісно пов’язані з Літургією та емоційно-духовним впливом на присутніх у храмі.

Талановиті художники оздоблення храму підкорили історичній правді, що є близьким українцеві східної і західної України, бо церква ще виконує свою велику місію об’єднання людей, порозуміння, місію любові та великої шани. Ці великі духовні цінності відкривають у нас священні образи й незмінно протягом тисячоліття супроводжують нас від народження до останнього подиху.

Розмальовували церкву художники Михайло Козійчук і його помічники Богдан та Вадим (на жаль, ніхто не пам’ятає їхніх прізвищ).

У створенні такої краси їм допомагало знання церковного малярства, іконографії. Храмовому вишуканому благородству, витонченості і цілісності інтер’єру сприяє чудово виконаний орнамент, викликаючи близьку спорідненість з національною вишивкою. Багата фантазія художників поєднала тут давні візантійські орнаментальні мотиви і народні - все це разом внесло в розписи настрій щирої радості й близькість рідної землі.

Село духовно воскресло. Не було в цьому селі байдужих людей, і вже за один рік і вісім місяців у ще не добудованій церкві почалася служба Божа. У червні 1994 р. з благословення правлячого архієрея протоієрей Володимир Пасєка освятив храм.

Першим священиком Свято-Преображенської церкви с.Сатиїв був призначений о.Богдан Сухай. Храм тоді ще не мав підлоги. Отець Богдан приклав дуже багато і своїх зусиль до будівництва храму. Як всі парафіяни, здавав особисто гроші для обладнання святині. Він знав усіх своїх вірних на ім’я, знав їхнє життя і говорив мовою своїх парафіян. У нього не було володарства, користолюбства, а була тільки одна смиренність, взаємоповага, шана, розуміння та любов. Він розділяв радощі і печаль своїх парафіян, жив їхнім життям. Він умів дати кожному пораду, вислухати кожного, навчити. Його проповіді були сповнені мудрості.

Він жив за висловом Ісуса Христа: «Лікаря не потребують здорові, а слабі. Я не прийшов кликати праведних, але грішних» (Мр. 2-17). Ці слова призначені для душпастиря. Саме таким душпастирем був о.Богдан. Його увага завжди була там, де людина терпить, де потребує моральної допомоги. Таким його пам’ятають і згадують парафіяни. Нині о.Богдан проживає на Львівщині, але спілкується і донині зі своїми колишніми парафіянами.

З 2005 р. настоятелем Сатиївської Свято-Преображенської церкви, з благословення владики Даниїла (Чокалюка), нині спочилого став о.Юрій Гуменний. Двадцятип’ятирічний о.Юрій, батько двох дітей, достойно виконує свій священичий обов’язок перед Богом і Церквою. Він зі смиренням прийняв це призначення не як славу і честь, а як важкий і відповідальний хрест сільського священика. Він - освічений, здатний сказати мудре слово до парафіян. У його очах полум’яніє жива віра в Христа Спасителя, слугою Якого він є. Він живе серед своєї пастви, пройнятий її проблемами, проблемами кожного окремого парафіянина. Священик вимогливий до себе, молодий патріот Української Православної Церкви.

Нині Свято-Преображенська церква ніби усміхається до сонця. Завжди чисто прибрана, опорядкована зовні і всередині, приваблює до себе Божою благодаттю.

І велика заслуга в цьому таких парафіян, як Галина Бугайчук, Тетяна Сотнійчук, Людмила Козакевич, Катерина Базаріна, Ольга Кокоріна, Любов Нетребська, Марія Забіяка, Надія Іванкова, Віра Калінкіна, Юлія Терещук, Марія Стасюк, Неоніла Ковальчук, Інна Пилипчук, Раїса Кухарчук, Галина Бережнюк, Іван Миронець, Анатолій Кокорін, Ольга Сенчук. До речі, Ольга Сенчук завжди з молитвою святою пече дуже смачні просфори. Огорожу біля церкви повністю за свій кошт пофарбував Василь Кусик. Багатоплідною є праця нинішнього регента церковного хору Катерини Базаріної.

Уже багато років прислуговує священикові онук Ольги та Анатолія Кокоріних Назар. Йому допомагає Андрій Ковальчук.

Новообраний громадою села староста Василь Терещук з подвійною енергією взявся за благоустрій храму.

Незмінним читцем у церкві є Надія Гмитронь.

Чотири молоді ялинки посадили біля церкви Поліна та Юхим Ярошики.

У кожного своє життя, свої шляхи до спасіння, свої особливості. Однак, будучи членом Христової Церкви, кожний християнин складає разом з нею єдине ціле. Тайну тую, як це проходить, знає тільки Христос, який невидимо веде Церкву як її Голова.

А нам, парафіянам Свято-Преображенської Церкви, слід тільки смиренно упокоритися, ревно молитися і жити по Уставу Церкви, як повеліває Христос.

Віра КУНДЮК, газета «Духовна нива».

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.