Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
недiля
19
листопада
Випуск
№ 1346 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Реанімація країни: непроста доля антикорупційних законів [Випуск № 1168]

Україна посіла 144 місце за рівнем корупції у минулому році, про що свідчить дослідження Індексу сприйняття корупції, проведене Transparency International. Результат показав, що ми знаходимося практично на однаковому рівні з Камеруном, Нігерією, Папуа Новою Гвінеєю, Іраном і ще низкою специфічних країн. Бізнес, медицина, освіта, житлово-комунальний сектор, суди – корупція в Україні простягнулася від банального хабара за оцінку на екзамені до продажу за копійки державних підприємств, від завищеної плати за закордонний паспорт до тендерної монополії. Щорічні збитки, завдані державі, а отже, і громадянам – це мільярди, які осіли в чиїхось кишенях. Небажання Верховної Ради з першої спроби голосувати за прийняття найважливіших антикорупційних законів ще раз доводить те, що Майдан як її цілодобовий мотиватор і джерело панічного страху для багатьох політиків вичерпав себе. Парламентарі досить швидко оговталися і продовжили свою звичну діяльність (чи то – бездіяльність). Відверто дивно спостерігати за тим, як «пожирачі» народних податків (читай: наймані працівники) тижнями тягнуть із прийняттям критично потрібних Україні законів, які потрібно приймати тут і зараз, усі разом і без жодних обговорень. З антикорупційними законами – все особливо туго. Це цілком зрозуміло: ну не хочуть політики рубати дерево, на якому сидять, адже чи не кожен з них так чи інакше лобіює, передусім, власні інтереси, часто пов’язані із корупційними махінаціями.
Та, не зважаючи на весь скепсис, громадськість хоч і повільно, але впевнено дає владі установку на роботу – без гучних популістських заяв, без маніпуляцій і домовленостей, бо Майдан показав, що «хто не з нами – той проти нас» і виправдання зрадникам – не буде.
Так, спільними силами громадських експертів було створено так званий «Реанімаційний пакет реформ» – той мінімум, який необхідний для початку відбудови держави. І антикорупційна – це одна із ключових реформ, що покладе початок впровадженню антикорупційної стратегії України, розробленої на 2014-2017 роки. На прийняття наступної частини пакету реформ депутатам дали два тижні: з 1 по 13 квітня.
Перші результати вже є: 8 квітня Рада таки наприймала низку дуже корисних для держави законів, щоправда, не без тиску громадськості, яка із самого ранку пікетувала приміщення ВР.
Найбільшою перемогою дня активісти вважають прийняття Закону “Про відновлення довіри до судової системи України”, більш відомого, як 4378-1 – закон про люстрацію суддів. Він передбачає «утвердження в суспільстві верховенства права та законності, відновлення довіри до судової системи України, звільнення з посад осіб, які виносили рішення, спрямовані на обмеження конституційних прав і свобод громадян, у тому числі на участь у мирних зібраннях або у зв’язку з участю у мирних зібраннях, зниження рівня корупції в системі судів загальної юрисдикції». Але тут, знову ж таки, виникає багато питань.
Важливо усвідомити, що цей закон не звільняє суддів із займаних посад, а лише передбачає перевірку. І лише тоді, коли перевірка вкаже на винних, відбудеться процес «притягнення суддів загальної юрисдикції до дисциплінарної відповідальності і звільнення з посади у зв’язку з порушенням присяги» і очищення судів від корупціонерів. Відновлення довіри до судової системи України – це довготривалий і подекуди болісний процес. Прийняття однойменного закону абсолютно не означає, що завтра усі суди стануть чесними, хабарі повернуться, а вчинені судом злочини проти громадян забудуться. З іншого боку, правосуддя – це система, в якій працюють не тільки судді. То як щодо люстрації усієї вертикалі? Про це якось забули.
Люстрація, звичайно, справа корисна, але українські реалії вже вкотре показують, що прийняти закон і його виконати – це дві абсолютно різні речі, і перше не завжди передбачає друге. Хто ілюструватиме? Хто призначатиме нових суддів? Хто такі нові і під чиїм покровительством вони прийдуть на звільнені посади, а також куди і чи надовго зникнуть старі? А головне питання – чи не стане уся процедура люстрації ще одним театралізованим дійством, коли вибірково звільнятимуть лише тих, на кого покажуть пальцем згори.
Вихід, все ж, є. Тільки постійний громадський контроль допоможе покарати усіх без винятку винних і не дозволити їм, за звичним сценарієм, з кимось домовитись, комусь заплатити, а в результаті – вийти сухими з води.
 Інше питання, про яке благополучно забули на тлі останніх подій: коли таки буде проголосовано успішно провалений депутатами і провладних, і опозиційних партій законопроект про відкритий доступ до реєстру нерухомого майна (3378)? Адже це ще один ключовий момент у боротьбі з вкоріненими роками корупційними схемами.
Так, після епопеї з Межигір’ям, чи не першим законом, за який мали б голосувати був би саме законопроект №3378. Але, значить, таки є що приховувати. Про тих, хто найбільше боїться оприлюднити власні статки – тут. Очевидно, що колишня опозиція, а тепер уже влада в особі Турчинова поставила цей закон на голосування прекрасно знаючи, що потрібної кількості голосів він не набере. Чи наражав би він на небезпеку БЮТ і себе самого, якби був хоч якийсь шанс, що цей закон таки буде прийнято? Театралізоване дійство в ВР продовжується, попередні домовленості вдало реалізуються в сесійній залі у вигляді депутатських баталій і показового голосування. Фактично ж, це все робиться для того, аби Майдан мовчав.
У нових умовах, хоч і з старою новою владою, депутати продовжують поводити себе так, як і декілька місяців тому: дехто не з’являється до сесійної зали, а дехто – абсолютно відверто торгується, не голосуючи за ті законопроекти, які є особливо показовими, аби побачити, кому ще можна дати шанс, а кого треба прибрати з політичної арени України. Чи означає це їхню стовідсоткову впевненість в  тому, що Майдану більше не буде? Схоже на те. Чи була використана ситуація в Криму для того, аби відвернути увагу від подій, що відбуваються в Києві? Однозначно. Складається враження, що дорогі українські депутати забули події місячної давності, коли гинули люди, лунали постріли, горіли шини, а їх колеги або й вони самі вивозили свої родини за кордон.
 Але це тільки початок. Аби домогтися свого і таки змусити політиків прийняти важливі закони, потрібно постійно тримати їх в напрузі. Майдан вже показав, що українська нація – не інертна маса, а тому, постійно підтримувати у політиках страх викликати народний гнів – дуже навіть корисний інструмент контролю над їх діями. Контроль такий повинен здійснюватися щоденно, щотижнево у вигляді екзамену на гідність, приміром, варто опублікувати поіменні списки тих, хто не голосував і не голосуватиме за реанімаційні закони з усіма для них наслідками. Бо не такий страшний ворог під кордонами, від якого знаєш чого чекати, як ворог в тилу, який сьогодні клянеться у вірності народу, а завтра може продає його за тридцять срібняків.
Юлія Лащук

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.