Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
недiля
20
серпня
Випуск
№ 1333 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Відсіч російським окупантам чи потурання Кремлю? [Випуск № 1165]

Протягом більше двадцяти років одним зі стратегічних завдань редакції газети „Волинь” було і є утвердити читача в думці, що єдиним реальним зовнішнім ворогом для України була і залишається Росія. Я, на відміну від, на жаль, більшості наївних моїх співгромадян, ніколи не тішив себе ілюзіями щодо справжніх намірів Москви стосовно України. Бо, по-перше, сама суть існування Росії неможлива без постійних загарбницьких воєн. А, по- друге, майже всі росіяни переконані в тому, що Україна – це невід’ємна складова їх імперії, а українці – ті ж “русскіє”, тільки зі своїм особливим „нарєчієм”.  Немає щонайменшого сумніву, що Росія– країна – терорист, країна з нацистською, людиноненависницькою ідеологією. Такою вона була, є і залишиться. Нею керували, керують і керуватимуть злодії та диктатори, які вважають себе повелителями всесвіту. Російський народ любив, любить і любитиме авторитаризм, деспотію, а не демократію, яка йому ментально чужа і ворожа.
До пори до часу багато західних політиків пробувало сховатися від усвідомлення того, з ким вони мають справу в особі Путіна.  Насправді "Путін" це "колективний путін" – російський фашизм, який оволодів більшістю росіян. Досить лишень кинути оком, з яким екстазом, стилізована як у ІІІ Райху чи Північній Кореї, зала у Кремлі заслуховувала тріумфальну реляцію Путіна про анексію Криму. Путін не божевільний одинак. Так само, як і Гітлер.
А чим керувалася теперішня українська владна верхівка, яка своєю бездіяльністю і нерішучістю практично сприяла успішній реалізації планів Москви? Чи було це сприяння  неусвідомлюване з огляду на страх, шок, некомпетентність, чи "у відповідності з попередніми домовленостями"?  Як розуміти процес "акуратної" евакуації решток українських інституцій та військових частин – під словесним прикриттям – "ми залишаємося" чи "ми з піднятими знаменами, зброєю (певно морськими кортиками) покидатимемо гарнізони? ( виступ одного з заступників командуючого Збройними силами України).  Чому наказ застосовувати зброю було віддано в „свинячий голос”, коли Крим вже був не наш, з’явилися перші вбиті? А українські військові вже втомилися від невизначеності і тривожного відчуття, що їх знову зрадили?
18 березня, коли Фюле зробив свою заяву про відкриття реального шляху до членства України в ЄС, її негайно, хоча приховано, дезавуювали прем'єр-міністр України Арсеній Яценюк  та представник України при Євросоюзі Костянтин Єлисєєв, які заговорили про підписання економічної частини Угоди про асоціацію з ЄС аж наприкінці поточного року. Чому одразу не вхопилися за цю рятівну для України заяву? Щоб Путіна ще більше не роздратувати?
 Я вже не кажу про вступ до НАТО – крок, на який би мав піти будь-який уряд, що адекватно оцінює ситуацію. Натомість Арсеній Яценюк публічно заперечує плани України вступити до НАТО, чи бодай зробити хоч якийсь крок у цьому напрямку. "Виключно заради збереження єдності України, питання про вступ в НАТО не стоїть на порядку денному ", – заявив він 18 березня. А може заради того, що заспокоїти Кремль, який настільки роздобриться, що не заважатиме спокійно отримати мільярди з Європи та США, щоб потім їх успішно розікрасти?
Складається враження, що влада крок за кроком виконує вимоги, виставлені Міністерством закордонних справ Росії і свідомо нищить здобутки Майдану, чітко блокує можливі шляхи порятунку України, чи то через зміну системи влади, чи то з допомогою вступу до НАТО чи ЄС. Наступне завдання Путіна поставити в Україні свого ставленика. Кого цікаво?
З іншого боку, МЗС України гнівно відкинуло претензії Росії: "Запропоновані Росією ідеї відображають повністю неприйнятний підхід – перекроїти кордони України, позбавити її суверенного права на внутрішню і зовнішню політику та підірвати основи системи міжнародних відносин у повоєнній посткомуністичній і пострадянській Європі".  Гарно сказано, чи не так? Але це лише слова, а не дії. А позавчорашні рішення РНБО про введення візового режиму з Росією і початок процедури виходу з СНД є, на мою думку, занадто запізнілою і не досить жорсткою відповіддю агресору. Дуже багато запитань до влади  і щодо подальшої долі українських військовослужбовців  та  цивільних українських патріотів. Чи є чіткий план їх порятунку?
 Так чи інакше, у громадян України однаково залишається підозра, якої годі позбутися, – чи ми спостерігаємо реалізацію плану, складеного десь у січні-лютому і парафованого "зацікавленими сторонами" десь на початку лютого, чи зі страху біжимо поперед паровоза в надії, що  Путін зупиниться.  Хочеться все- таки сподіватися, що  це не зрада, а лише не зумисні промахи нової влади, спричинені її недосвідченістю. Бо інакше навіщо тоді був Майдан? Для зміни персон? Чи для зміни країни? Бо як так далі піде, то все буде так як було раніше, або ще гірше. Тільки без Криму. Ну і Януковича.
Для українців настав великий момент істини, коли нація звільняється від забобонів облудної пропаганди й починає бачити світ у його справжніх рисах.  Ми маємо змусити теперішніх правителів держави або діяти рішуче в інтересах України та українців, або звільнити свої посади для справжніх патріотів
Чимало політологів стверджували, що в 1991-го незалежність зійшла на українців як Божий дар, без справжньої боротьби й жертовності. Здається, сьогодні доведеться віддати історії цей борг. Отже, ми захищаємо нашу національну гордість за будь-яку ціну і воюємо.  За честь, за волю, за народ. Щоб кожен російський солдат усвідомлював, що як тільки його окупаційний чобіт ступить на Українську землю, його чекає ганебна смерть. Слава Україні!
Сергій Степанишин

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.