Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
понеділок
16
жовтня
Випуск
№ 1341 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Інші статті випуска

Партнери

За Україну!

У чому ж наша сила, українці? [Випуск № 945]

Туристичний маршрут, який обрало наше відділення, проліг через Закарпаття. Неповторні гірські краєвиди, стрімкі потоки рік, середньовічні замки, дерев’яні храми та дзвіниці.

І,здається, цього неможливо не любити — над тобою українське небо, під тобою українська земля.

Закарпаття багате своїми унікальними звичаями, обрядами, традиціями виноробства. Воно дивовижне різноманітними культурами та мовами. Так на вулицях міст можна почути угорську, румунську, словацьку чи русинську. Звісно, це етнічне розмаїття добре, але в тому разі, якщо в основі національної культури буде сформовано українське ядро. Сьогодні ж його не існує. Варто відверто визнати, що Україна,на жаль, не є монолітом. У нас ще остаточно не пройшов процес формування національної свідомості. Наше суспільство позбавлене національного хребта. Свідомі українці не становлять його основи. Причини тут різні. Та головна правда полягає в тому, що наша історія — це історія винищення українства, і йдеться про знищення не одиниць, а мільйонів, причому найактивніших, вольових, тих, котрі мали власний голос і здатність до опору. Цей непоправної сили удар по духовній аурі нації відчувається до цих пір. Натомість за рішенням різних окупаційних режимів до нас переселяли сотні тисяч сімей, які не були етнічними українцями. Тому не дивно, що ці люди позбавлені національної пам’яті. Традиція перервана, вона не живе в їхніх поколіннях.

А це є передумовою для існування всередині країни потужних антиукраїнських сил,що поширюють сепаратистський рух. Саме таким є неорусинство — політична течія, прихильники якої обстоюють думку,що місцеве корінне населення Закарпатської області не є українцями, а окремим слов’янським народом — карпатськими русинами. Втім відомо: руси це наша давня назва. Вона пройшла еволюцію від Русі та русича до України та українця. Усі в Європі аж до вісімнадцятого століття добре відрізняли Русь від Московії, а русинів або руських від московитів. Адже москалі — це народ фінського і татарського коріння, який назвав себе словянським, а також привласнив назву та історію нашого народу.До того ж ще й назвався «Старшим братом».Хай там як, а зовнішній вплив завжди був визначальним в хроніці історичних подій, керований ззовні і русинський рух. У доказ цього зверну увагу на такий факт: Другий Європейський Конгрес підкарпатських русинів, що оголосив про відтворення русинської державності, охороняли близько сотні одеських активістів «Родіни».

А «Родіна» - це найрадикальніша проросійська організація, керівника якої МВС оголосило у всеукраїнський розшук. Взагалі на півдні України, особливо у Криму, буквальне засилля підданих Кремлю політичних груп. Це вже знайомі дійові особи — Вітренко та Богословська, що, по зухвалості, перевершила всіх, вимагаючи поділу Севастополя. До цього «хору ветеранів» приєдналися ще й новостворені партії, блоки, різні союзи, перелік яких не вартий газетної площі. Очевидно,що ми маємо справу з масовою мобілізацією «п’ятої колони» всередині країни, неприхованою інформаційною війною. Так на 18 році незалежності Україна без перебільшення, зіткнулася з загрозою збереження державності.

У цьому зв’язку хотів би привести точку зору Володимира Горбуліна, академіка НАНУ, екс- голови РНБО, яку він нещодавно оприлюднив в тижневику «Дзеркало тижня»(№35) про можливий сценарій встановлення протекторату РФ над слабкою Україною, а то й поділу та прямого включення її в склад РФ.

Позиція Росії зрозуміла - вона завжди була імперською. А де ж українська позиція? Невже у нашій історії знову почався зворотній відлік? Невже ми знову стали заручниками нашої географії та історичного сусідства? І чи здатні ми остаточно розірвати замкнуте коло української історії,- історії, у якій через внутрішній розбрат, протистояння, взаємну боротьбу, ми неодноразово втрачали шанс на власну державність, історії, у якій нас, українців, як роз’єднану бездержавну націю, одягали в уніформи різних армій, примушували воювати за чужі інтереси, навіть брат проти брата.

Тож пам’ятаймо, що цілісну націю небезпека тільки загартовує, випробовує волю до єдності, віру у власні сили. Бо кожен народ творить свою біографію тільки сам. Тому так важливо зараз подолати в суспільстві байдужість та духовний занепад, що стало прикметами нашого часу, підняти в українців повагу до себе, відчуття солідарності.

Прикро, та досі ніхто не зміг висунути, не те що реалізувати, дійсно об’єднавчу ідею української нації. А це та рушійна сила, що здатна переплавити етнічні та культурні розбіжності різних регіонів України. Національна ідея живить суспільство, витісняє з його свідомості знайому філософію життя — « …якось воно буде». І це, напевно, найважливіше сьогодні — пробудити в людях живий український дух. То ж нам, нарешті, треба зрозуміти, що тільки внутрішній стан кожного народу править його долею, спільною долею.

Тому сьогодні всіма можливими способами треба плекати в українців відчуття спільності, відповідальності за країну. Цей шлях не можна назвати легким, але й за нас його ніхто не пройде. Бо це нам Богом дана Земля, наша земля.

Тож пам’ятаймо Біблійну істину: коли нація по-справжньому прагне вийти з неволі — перед нею розступаються моря.

А.Мельничук, завідуючий відділенням анестезіології та інтенсивної терапії (реанімації) Рівненської обласної клінічної лікарні, заслужений лікар України

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.