Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
понеділок
14
серпня
Випуск
№ 1332 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Злети й падіння у стані опозиції [Випуск № 1160]

Останній місяць, наповнений драматичними подіями в Україні, вніс істотні корективи в суспільні настрої нашої країни.
Ще два місяці тому Порошенко скромно тіснився під майданівською сценою, чекаючи дозволу лідерів опозиції на свій виступ. Сьогодні він пре як танк...
Лінія розподілу – незмінна
Деякі показники змінилися дуже мало. В Євромайдану залишається майже однакова кількість прихильників та противників – з невеликим переважанням тих, хто "за". У цьому році соціологи фіксують навіть деяке скорочення розриву між "майданівцями" та "антимайданівцями".
У грудні демонстрантів підтримувало 50%, не підтримувало 43% опитаних – дані Фонду "Демініціативи" та Центру Разумкова. У кінці січня/початку лютого прихильне ставлення до протестів висловили майже 48%, негативне 46% – СОЦІС/КМІС.
Якщо причина не в методологічних розбіжностях – адже опитування проводили різні контори, – то на зімну співвідношення "за/проти" могли вплинути чи то події на вулиці Грушевського 19-23 січня, чи то відсутність відчутних перемог. Виглядає так, що частина населення, хоча й дуже незначна – 2-3%, у межах статистичної похибки, – перетекла з "прихильників" у табір "противників" Євромайдану.
Майже не змінилися й зовнішньополітичні устремління українців. У грудні за вступ до ЄС висловилося 49% опитаних, до Митного союзу – 35%. Сьогодні співвідношення таке: у ЄС хоче 45%, у МС – 36%.'

Цифра 36 ще випливе трохи далі...
Як бачимо, поділ суспільства на "совкову" та "прозахідну" частини, зафіксований під час президентських виборів 2004 року, зберігається майже в тих самих пропорціях, з невеликим креном у бік Європи. Тут нічого цікавого не відбулося й, можливо, у найближчий час не відбудеться. Дарма, що влада докладає величезних зусиль, аби переламати громадську думку щодо протестів. Скажімо, Міністерство внутрішніх справ, якщо судити із щоденних заяв його представників, переформувалося в міністерство пропаганди...
Але та половина громадян, яка підтримує протести, чомусь не вірить пропагандистським бюлетеням про "самопобиття" Булатова, "дрібне хуліганство" щодо Тетяни Чорновол, "підкидання" трупів на вулицю Грушевського тощо.
Щоправда, ця "чорнуха" мобілізує зневірений електорат у базових регіонах регіоналів. У цьому сенсі МВС працює "ефективно".
Злети й падіння в стані опозиції
Цікаве відбувається в середи-ні самих таборів – як "совковому", так і "прозахідному". Поки що соціологія не добралася до настроїв у стані біло-голубих – це справа найближчого майбутнього. Там усе залежатиме від кадрових ротацій.
Що ж до євромайданівців, то за два місяці розстановка сил тут змінилася кардинально.
Рейтинг Віталія Кличка за місяць зріс з 22% до 29%.
На друге місце вийшов Петро Порошенко, який ще два місяці тому скромно тіснився під майданівською сценою, чекаючи дозволу лідерів опозиції на свій виступ. У грудні він мав 10%, посідаючи третє місце після Кличка та Яценюка. У січні – лютому його рейтинг сягнув 19%, і Порошенко перескочив у розряд найвпливовіших політиків України.
Яценюк здав позиції, можливо, безповоротно. Падіння хоч і невелике – з 12% до 9%, але відрив від Кличка–Порошенка – колосальний.
Тягнибок опустився з 6% до 4%, пропустивши перед себе навіть Симоненка з його 5%, у грудні – 4%.
Цікаво, що самі лідери опозиційних сил проголошували зі сцени, що Майдан не стоїть – він постійно рухається й міняє країну. Правильні слова. Але не всі опозиціонери, як бачимо, поспішали мінятися.
Віталій наростив м'язи за рахунок власної харизми. Великий і сильний, з викривленим у поєдинках носом, він від самого початку протестного руху втілював його міць і натиск. А після 19 січня потреба в такому ватажкові зросла ще більше.
Кличко сміливо виходив до людей на Грушевського, не вішав ярлик "провокаторів" на найбільш активних майданівців, і взагалі – відвертих дурниць не робив. За два місяці він зріс як трибун. Спочатку було видно, як важко даються йому п'ятихвилинні виступи перед великою масою людей, зараз Віталій без особливої напруги може тримати півгодинний спіч.
На відміну від Кличка, Яценюк такої харизми не має – і це його головна проблема. Крім того, Арсеній не зумів вчасно зорієнтуватися, не відчув настроїв Майдану після 19 січня. Остаточно добила його Юлія Тимошенко, яка заборонила йому вести переговори з владою від "Батьківщини". Мабуть, до неї дійшли чутки про амбіції Яценюка на прем'єрство в уряді Януковича.
Із цими двома більш-менш зрозуміло. Несподіваним виглядає феноменальний підйом Порошенка. Він пре як танк!
Цей політик дивним чином зумів поєднати гостру критичність щодо влади, яка подекуди межує з радикалізмом, із гнучкістю та готовністю домовлятися, яка, однак не викликає роздратування серед рішуче налаштованих майданівців. Йому вірять.
Серед політиків Порошенко посідає другу сходинку за показником довіри; перший Кличко – 44,5%, Порошенко – 40%.
Безперечно, до рейтингу додали його гуманітарна активність – відвідування поранених, участь у судових процесах над активістами, позиція його 5 каналу, ящики "Рошен" із шоколадом та печивом на Майдані… Але, напевне, не тільки це.
Порошенко опинився в потрібному місці в потрібний час. Частина українців потребує поміркованості та готовності до переговорів. Про це свідчить і соціологія: 63% опитаних вважають, що для досягнення позитивних результатів протестувальники мають сісти за стіл переговорів. Цікаво, що на самому Майдані соціологи зафіксували таку саму цифру, 63% – тільки це ті, хто вважає, що опозиція не повинна йти на переговори із владою. У цьому, як бачимо, принципова відмінність у настроях загалом по Україні та на Майдані.
Порошенко, схоже, задовольняє очікування перших 63%.
Поки що він не може претендувати на значний ядерний електорат. Його прибічники – це певною мірою ті, хто розраховує на "третю" силу, відмінну від нинішньої влади та традиційної опозиції. Підйом представника "третьої сили" часто буває стрімкий і несподіваний.
Але й падіння може виявитися дуже швидким, якщо припуститься помилки – згадаймо Сергія Тігіпка, який набрав на президентських виборах 13%, а потім цілковито втратив довіру, злившись із Партією регіонів.
До речі, сам Кличко прийшов у політику як представник "третьої сили", але Майдан сформував із нього лідера. Його вплив поширився на більшу частину колишнього помаранчевого електорату. Ніша "третьої сили", у якій суспільство завжди відчуває потребу, звільнилася для Порошенка.
На сьогодні фаворити майбутньої президентської кампанії визначилися: Янукович, Кличко, Порошенко. Якби вибори відбулися зараз, то в першому турі за нинішнього президента віддали б голоси 30% виборців. У грудні він мав ті самі 30%.
Ситуація кардинально міняється в другому турі. У грудні Янукович теж програвав майже всім – тільки розрив не перевищував 10 відсотків.
На сьогодні цей розрив нездоланний. У парі Янукович/Кличко нинішній президент набирає 36% – цю саму кількість, що й прихильників Митного союзу! – його опонент 64%.
У змаганні з Порошенком майже так само: 38% і 62%.
Іншим імовірним кандидатам Віктор Федорович теж із тріском програє, хоча й із меншим розривом.
Що ж до лідера "Свободи" Олега Тягнибока, то консервацію й навіть деяке падіння його рейтингу після гарячих подій на Грушевського пояснюють тим, що його потіснили більш революційні сили. Від «Свободи» її прихильники очікували більшого радикалізму.
Переламати ситуацію нинішня влада не зможе. Змінити суспільні настрої можуть або якісь відверті й невиправні дурниці з боку опонентів Януковича, або ж чудо. Ставка на фальсифікації при такому розриві в другому турі вже не виглядає перспективною.
Єдине, що залишається Януковичу, – сподіватися на повернення до Конституції 2004 року, яка ще може гарантувати життєвість його політичної сили після його відходу. Але не самого Януковича.

Володимир Ільченко, УП

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.