Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
недiля
20
серпня
Випуск
№ 1333 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Їм байдуже, коли тобі боляче [Випуск № 1156]

— Дядечку, допоможіть, будь ласка. Прошу: дайте пару копійок на хліб!
Мале замурзане хлопченя жалібно простягало тоненьку ручку. Лиха доля викинула його на вулицю. Безіменна маленька людина, котра не з власної волі стала жебраком і просила милостиню, сидячи на мокрому асфальті.
Маму він майже не пам’ятає. Правда, була маленька фотокартка, але однієї ночі, коли був сильний вітер й мороз, вона зникла. Певно, понесло кудись без надії на повернення. Ніякі сльози тоді не допомогли, хоча їх було пролито не мало.
А тато? Про тата він згадує лише одну фразу матері, яка ще й досі не стерлася з пам’яті, — «нещасний випадок». Словом, справжньої любові батьків він так і не знав, а ті куці іскринки її прояву були жорстоко витоптані важкими чобітьми реального життя.
— Дядечку, допоможіть, будь ласка!
Подружня пара зупинилась за два кроки від малого. Він був одягнений у дорогий чорний костюм. Широке обличчя, коротка стрижка й білі випещені руки, в одній з яких був мобільний телефон, а в другій — недопалена цигарка. Вона не була схожа на свого чоловіка: ні манерами, ні виразом обличчя. У її очах світилася доброта, проста людська доброта, котра навіть не у негоду здатна зігріти не лише її власника, але й оточуючих.
— Любий, — звернулась вона до чоловіка у чорному, — давай допоможемо дитині?
— Што?! — у його вирячених очах переплелися блискавки холодного здивування, зневаги та гніву. — Да как ти смєєш мнє такоє говоріть?! Еслі я буду давать деньгі каждому попрошайке, то што себє отанєтся.
— Але ж, подивись лишень, який він змучений та обідраний, — співчутливо промовила жінка. — Певно, ще й голодний.
— А мнє наплєвать. Ідєм.
— Тоді я сама дам для нього пару копійок, — жінка почала шукати гаманець у сумці.
— Ты с ума сошла! Даже і нє думай!
Чоловік грубо схопив жінку за лікоть і силою повів за собою. Через мить вони зникли за поворотом.
Маленький хлопчик дивився їм услід. Навіть коли людей не стало видно, він все дивився. З оченят капали сльози, він не міг зрозуміти, що з ним діється. Просто йому було дуже погано.
Хлопчик повільно встав з бруківки, зібрав свої речі, кілька дрібних монет і, похиливши низько голову, пішов безлюдною вулицею. Він не бачив, як чоловік у чорному разом із дружиною сіли у автомобіль. Не бачив, як авто, набираючи швидкість, мчало вулицею, не бачив, як воно раптом врізалось у вантажівку, яка з’явилася, не відомо звідки. Хлопченя не бачило всього того, воно самотньо йшло.

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.