Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
понеділок
14
серпня
Випуск
№ 1332 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Чому Майдан непереможний? [Випуск № 1153]

Незважаючи на те, що бандитська влада, заручившись 15-мільярдною підтримкою Кремля, не бажає виконувати вимоги Майдану, а трійка опозиційних лідерів і далі перебувають у стані розгубленості і відсутності чіткого плану дій, революція в Україні триває. У пафосних промовах про те, що на Майдані народжується українська нація є чимала частка істини. Бо такі рухи, як Майдан- це прекрасний приклад громадянської самоорганізації, солідарності й активної боротьби за цілі, які учасникам цієї боротьби здаються надзначущими і надцінними. Ось як, приміром, виглядає приклад такої мобілізації та солідарності очима одеської журналістки з проросійського телеканалу і з відповідними поглядами : „На Західній Україні , в одному з великих сіл Львівської області, відчуття тотальної мобілізації. У церквах дзвонять дзвони, черги бажаючих відправитись до Києва, формуються мало не батальйони. Ті , хто поки сам не їде , ящиками приносять яблука, сало і мед - щоб ті, хто їде, везли з собою . Лікарі в санаторії попереджають пацієнтів, що, можливо, частина з них візьме відпустки за свій рахунок і теж поїде до Києва».
Що собою являє нинішнє українське суспільство? Воно розколоте. Але не два протиборчі табори, кожен зі своїми цілями і цінностями, як нас запевняють недалекі пропагандисти. Ні, воно розколоте на дві приблизно рівні половини, одна з яких вже давно придбала власну суб'єктність , а друга її немає. У результаті перша половина бореться за другу, успішно втягуючи її у вир свого проекту,  асимілюючи при цьому найбільш активних мешканців «болота» .
Що це означає? З аморфної української маси виділився активний суб'єкт, який уже визначився з геополітичним вектором, з образом бачення української нації і держави. У нього є свій Проект, він знає, куди він хоче і навіщо. І він штовхає все інше суспільство до своєї мети. Штовхає наполегливо, методично, не перший рік.
У цієї половини суспільства, в свою чергу, є свій авангард, активна меншість, яка має велику пасіонарність у відстоюванні свого вибору і нав'язуванні його іншим, що спирається на потужну інфраструктуру, від лідерів нагорі, до піхоти внизу, має відшліфовані механізми внутрішньої та зовнішньої комунікації та самомобілізації, має ЗМІ та НГО. Має потужні смисли, що володіють привабливою силою для самовизначення.
Саме тому перемога «Майдану», якщо розуміти його не як конкретне стояння на барикадах саме зараз, а як розгортання в часі якогось великого і цілісного проекту національного прориву - це не питання дискусії, а питання лише часу. Той, хто чітко розуміє, чого він хоче , має мету, інструментарій для її досягнення, енергію для її відстоювання в ім'я цієї мети, той, нарешті, хто має достатньо агресії і напору для того, щоб навертати інших в свою віру, неминуче переможе. Він може відступити зараз, але при першій же можливості «барабани революції» застукають знову.
Другого такого центру сили, альтернативного проекту, в Україні на даний момент немає. Всі ці проросійські рухи - це нісенітниця. Населення на південному сході - це „болото”. А на „болото” не можна опиратися. Все те, що на сході є більш-менш активне і готове виходити боротися - воно вже так чи інакше втягнуто у вир прозахідного вектора, інтегровано в прозахідний проект. І саме тому, коли на сході з'являються молоді люди з амбіціями, то природно, вони спочатку, ще з університету, націлені на інтеграцію саме в цей проект. Тому що він більш прогресивний і дає їм більшу можливість для самореалізації. Саме тому для молодих луганських журналістів є мрією поїхати до Львова. Це якась культурна Мекка, наочна картинка того, як повинна виглядати ідеальна Україна того проекту, в який втягнуті ці молоді луганські журналісти. Львів'яни ж, які їдуть в Донбас, їдуть туди з почуттям внутрішньої переваги, їдуть долучати неофітів до свого великого проекту .
Природно, в ситуації реального протистояння, коли з одного боку ми маємо активний і готовий до нав'язування власної точки зору суб'єкт з потужною мотивацією і серйозними цілями, а з іншого - аморфне "болото", то питання про те, хто переможе, немає. „Болото” перемогти не може і його поразка - це лише питання часу. Якщо одна частина суспільства на Майдані за свої цілі, а друга « працює», то з математичної неминучістю « працююча» частина населення буде жити за тими правилами і в тій реальності, які для них  витворить активна меншість. По-іншому не буває.
Якщо Майдан, як ми вже з'ясували, - це авангард сформованого народу, то що ж його противники? А противники Майдану - це дуже цікаві люди. На словах апелюють до якихось «мас» на південному сході, які повинні піднятися і «змести коричневу нечисть», а на ділі, в реальній практиці,  вони спираються не так на маси (яких просто немає), а на реальний «Беркут » і внутрішні війська . Ось «Беркут», на відміну від «мас південного сходу», має свою суб'єктність. І залежно від ситуації може як зберегти лояльність режиму, так і знайти собі нового роботодавця. З Майдану, наприклад.
Противники Майдану мислять в рамках охоронної логіки і саме тому вони програють, і будуть програвати далі. Громадянська самоорганізація, здатність кинути роботу, навчання, бізнес заради протесту на площі і боротьби за якісь абстрактні і ілюзорні цілі - все те, що є безсумнівним плюсом Майдану, що забезпечує його перевагу в боротьбі з владою, - охоронцями режиму сприймається як жахлива єресь, яку необхідно за  першої можливості знищити, як відхилення від норми. Норма- це працювати. Не мітингувати, не жити в наметі на центральній площі, не стояти на барикадах. Стояти в стійлі. А ідею захистять „Беркут” і внутрішні війська.
 А між тим, владу, що залишилася один на один з організованим народом, „Беркут” не врятує. Точніше, може врятувати не надовго. І коли настане перелом, у влади будуть зовсім інші цілі і завдання, ніж захищати обивателя і його пам'ятники від гніву революційного натовпу.
Замість того, щоб сприяти самоорганізації своїх прихильників, заряджати їх ідеєю і всіляко заохочувати готовність до ілюзорного бунту, противники Майдану проклинають тих, кому зайнятість на роботі не заважає боротися за свої ідеї. Або ж стають під прапори влади, прекрасно розуміючи, що влада не буде вирішувати питання, цікаві противникам Майдану. Вона буде вирішувати свої питання, а не боротися за «возз'єднання», «перемогу  русского міра в Україні», або входження до Митного Союзу .
Так що шанси успішно протистояти «Майдану» у його супротивників з'являться лише тоді, коли за ними буде стояти така ж маса людей, готових покинути роботу, навчання і бізнес заради  високої мети. Людей, за якими перемога і майбутнє України.
Сергій Степанишин

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.