Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
недiля
25
червня
Випуск
№ 1325 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Революція українського духу [Випуск № 1151]

1 грудня 2013 року українці прокинулися в іншій країні. Власне, все нібито залишилось тим самим – і розбиті дороги, і невідремонтовані будинки, і невисокі зарплати, і , навіть, бандитська влада -  та сама. Але люди (більше 2 млн. чоловік), які вийшли на майдани міст і містечок України кардинально відрізнялися від вчорашніх. В їхніх очах знову з’явилася віра у власні сили, у те, що саме від них, від нас усіх, залежить подальша доля рідної України. Ми знову довели усьому світові, що український дух живий і його неможливо зламати ніякою ворожою силою.

Все починалось у Вільнюсі...

Як і передбачало більшість експертів, Віктор Янукович з величезним задоволенням провалив саміт у столиці Литви, не підписавши за вказівкою Путіна жодного документа. Спроби відшукати раціональне зерно в абсурді – вельми невдячна справа. Український Гарант радше представляє собою «пробіл у розумінні», чистий аркуш, порожній екран, на який інтерпретатори проеціюють власні міркування й фантазії. Янукович і логіка – речі несумісні, а що ж стосується геополітики, рівень його обізнаності та культури (точніше, безмежність безкультур’я) визначає той факт, що він не лише позбавлений таланту грати на «великій шахівниці», а й слово «геополітика» навряд чи зможе вимовити без помилок.
Янукович втілює порожнечу в квадраті: диктаторські амбіції та брудний кримінальний ореол поєднуються з його особистою «фішкою» - здатністю бути «людиною без властивостей. Гарант нагадує «продуктивну лексичну одиницю» - просте слово, позбавлене будь-якої цінності та смислового навантаження, випадково дає поштовх для створення цілого комплексу метафор і фразеологізмів. Скільки анекдотів і карикатур виникло на основі його образу! З якими тільки овочами та тваринами його не порівнювали! Це нормальна реакція на аномальне явище: дірка від бублика в ролі потужного руйнівного механізму.
Януковича звинувачують у «зраді національних інтересів» та порушенні всіх можливих моральних норм. Проте, не береться до уваги те, що ця особа ніколи не мала моральних уявлень так само, як і елементарних основ для інтелектуальної діяльності. Слід зауважити, що в більшості європейських мов «свідомість» та «совість» позначено одним словом. Якщо у свідомості замість чітких принципів існує якась недоварена каша, така патологія призведе до нескінченного «розводилово», свідками чого ми, за іронією долі, змушені бути.
Можна впевнено стверджувати, що Янукович нікого не зраджував, а, навпаки, залишився вірним. Вірним собі та своїм – відсутнім – принципам. Недоречно говорити про відмову від стратегії євроінтеграції, оскільки жодної стратегії він ніколи не дотримувався. Був суцільний туман брехні про європейський вибір, який приховував практику діаметрально протилежну європейським нормам та стандартам. Черговий поворот у бік Кремля не є частиною продуманого плану – це виглядає як інстинктивний рух без серйозного прорахунку наслідків.
Янукович примудрився заморозити час та занурити всіх у чорну безодню, де нічого не відбувається. Україна потрапляє до відстійника. Вже не йдеться про інтеграцію до ЄС чи МС (для Януковича Путін не кращий за Меркель). Натомість передбачається побудова замкненого кримінального режиму, відгороженого від зовнішнього світу колючим дротом. Досить типова модель на кшталт латиноамериканської хунти.
Непідписання Угоди означає втрату останніх ілюзій у тих, хто їх плекав стосовно фігури Януковича. Чимало європейських політиків вірили якщо не в совість, то в його здоровий глузд. Розвіялися сподівання й тих, хто не виключав варіанту тимчасової «співпраці» на шляху європейського вибору. Маски скинуто. Настав момент істини, який з метафізичної точки зору завжди очищає та приносить користь. Віднині розпочато новий етап боротьби за євроінтеграцію України.

Нове покоління вибирає Європу

Вже у день саміту у Києві на майдані Незалежності зібралося понад сто тисяч чоловік, які мали надію, що Янукович таки дослухається до їхнього потужного голосу і зробить таки європейський вибір. Власне, українська молодь, яка позбавлена совкової ментальності і яка виросла у відносно демократичних умовах, іншого, окрім європейського шляху для своєї держави, собі не уявляє. Молоде українське покоління не лише вибирає Європу, воно вже вважає себе європейським і загнати їх до азійського стійла під верховенством Московії уже неможливо. До пори до часу мітинги студентів носили суто мирний і, здавалося, навіть аполітичний характер. Молоді люди веселилися, співали пісень, читали вірші, танцювали. І, можливо, все так би і залишалося надалі, якби не  

Кривава ніч на майдані Незалежності

Жорстка чистка Майдану від мирних мітингувальників за ЄС почалася о 4-й ранку 30 листопада. Буквально за годину наметове містечко зрівняли з землею. За словами очевидців, молодих людей, в тому числі жінок, яких залишилося близько тисячі на ніч, били кийками, волочили асфальтом, дубасили ногами. Чимало поранених забрала швидка, однак жертв було набагато більше. Перелякані діями «Беркуту», вони навіть не наважилися звернутися за допомогою. Люди боялися, що швидка завезе їх зовсім не в лікарню. У ЗМІ з’явилося повідомлення, що  померла госпіталізована дівчина, яку під час розгону Євромайдану побив «Беркут».( Пізніше стало відомо, що інформація не відповідає дійсності).Окрім того, кількох людей досі не можуть знайти.
Багатьох арештували. До речі, за словами свідків, деяких арештованих тягли майже у безсвідомому стані. За даними МВС, 35 активістів із Майдану Незалежності затримали, інкримінувавши їм хуліганські дії та супротив працівникам міліції. Асфальт на майдані був залитий кров’ю.
 До цього часу ходять вперті чутки про те, що це не „Беркут” розганяв жорстоко народ у Києві, а  це вчинили російські спецназівці.  Цілком можливо, зважаючи на те, що дуже жорстоко це робилося, із особливим старанням і звірячою насолодою, як колись енкаведюги.

Революція

У неділю люди зібралися на Всеукраїнське віче вже не стільки  на підтримку Євроінтеграції, як  проти діючої влади. Протестуючи проти звірячого побиття діючою владою мирних демонстрантів, на вулиці Києва у цей день вийшло понад 1 млн. 600 тисяч чоловік.
Вибух народного протесту проти безпринципної зміни політичного курсу, вибух листопадового майдану 2013 року вимірюється не тільки сотнями тисяч протестантів у містах України. Енергія протесту нагромаджувалася роками беззаконня і безсоромності нинішньої влади. Йдеться про всенародний опір нинішній владі, яка має розуміти, що навіть у найчорнішу годину над Україною лунатиме голос: "Народ мій є! Народ мій завжди буде! Ніхто не перекреслить мій народ!".
Стотисячні акції протесту, засвідчені на телеекранах всього світу, мають  утвердити українську націю як державотворчу і європейську.
Майдан перейшов до політичних вимог і вже вимагає відставки уряду і переобрання президента. Півторамільйонний майдан через голову януковичів оголошує курс на інтеграцію з Європою і це звучить переконливіше для світу, ніж коли б це робив малошанований уряд України. Майдан чекає і скандує: "Ре-во-лю-ція!". І то справді революція, тільки не у більшовицькому сенсі.
Майдан самоорганізовується, майдан самозахищається. Майдан витворює той особливий клімат моральності, коли кожен дає свій позитивний внесок, витворює дух братерства і солідарності.
Якби цей дух зберегти в українському суспільстві, то це був би український внесок в європейську спільноту.

Провокація на банковій

Весь світ облетіли кадри кривавого протистояння на вулиці Банковій у Києві, під Адміністрацією Президента України. Люди в масках атакували кордон міліції біля будівлі АП за допомогою булижників і пляшок з « коктейлем Молотова». Міліція закидала провокаторів світло-шумовими гранатами та сльозогінним газом. «Концерт», що коштував здоров'я обом сторонам протистояння, тривав не менше двох годин - тоді як в 500 метрах проходив півмільйонний мирний мітинг на Майдані.
Побоїще вдалося зупинити тільки прибулим на місце провокації народним депутатам від опозиції - Петру Порошенку та Олегу Тягнибоку. Та й то з величезним трудом: справа в тому, що атакуючі АП громадяни мали явно інших авторитетів і переслідували чітко поставлену їм мету
Зрозуміло, що пару сотень «карбонаріїв» ніяк не могли взяти штурмом АП, яку захищали понад тисячу співробітників спецпідрозділів міліції і внутрішніх військ в повній екіпіровці. Значить, завдання перед призвідниками заворушень стояло зовсім інше. Яке?
Відповідь на це питання дає зафіксована відеозйомкою поява на місці майбутнього побоїща відомого київського провокатора Дмитра Корчинського, керівника так званої «партії» «Братство», директора  фіктивного, який існує лише на папері «Інституту проблем регіональної політики і сучасної політології». Саме хлопці Корчинського пригнали під АП фронтальний навантажувач (трактор).
Було очевидно: ті, хто були на тракторі, зовсім не боялися адекватного в такому випадку відповіді з боку міліцейського спецназу. Немов знали, що саме по відношенню до них спецзасоби застосовувати ніхто не буде.
І спецназ виправдав очікування « трактористів» - їх ніхто не чіпав, трактор не відбирав (хоча це було справою п'яти хвилин), призвідників не ловили. Лише час від часу через шеренги колег кілька офіцерів жбурляли в натовп провокаторів світло-шумові гранати. Всі чогось чекали. «Картинка» йшла в прямий ефір, цілком очевидно була заздалегідь замовною російськими спецслужбами. Масові заворушення в столиці , та ще й з численними жертвами явно були їм потрібні. Але, крім втомлених провокаторів, на Банкову прибігло лише кілька десятків небайдужих громадян та сотня роззяв , яких завжди багато на такого роду «концертах».
Побоїща явно не виходило - і тоді міліцейський спецназ отримав наказ на «зачистку» Банкової. Знову били людей - зрозуміло, що провокаторів до того часу вже не було, їх керівники відійшли ще раніше, зате під кийки потрапили журналісти, роззяви і небайдужі громадяни, що прибігли на звуки побоїща. Але красивої, переконливої бійні для Заходу і залякування для киян все одно не вийшло: все було занадто очевидно.
Дмитро Корчинський в сере-довищі націонал-патріотів і київських журналістів знаний як агент ще радянського КГБ, цинік і провокатор. У середовищі так званих «політтехнологів» Дмитро Корчинський відомий як платний провокатор, готовий на будь-яку акцію з силовою складовою. Для чого має під рукою до сотні відморозків з числа вуличної шпани і одурманеної псевдореволюційною риторикою молоді. Ця молодь і є головним «товаром» Д. Корчинського, саме за провокації з її участю Д. Корчинський отримує гроші. Повторюся: це відомо кожному журналісту , кожному політологу, кожному політтехнологові і кожному політику в Україні .
Доведеного, документально підтвердженого факту співпраці Дмитра Корчинського зі спецслужбами часів СРСР немає (поки немає). Але зазначено: буквально всі акції за участю Корчинського боляче били по державності України, по її зовнішньополітичному іміджу, по процесах мирної демократизації українського суспільства. А найбільш радикально налаштовані громадяни України з числа тих, хто повірили в УНСО (Українську національну самооборону) загинули (були вбиті) в цивільних конфліктах за межами України, куди «радикалів» регулярно вивозив Д. Корчинський. Сам він чомусь щоразу залишався цілий і неушкоджений.
Існує версія, що агент російських спецслужб Дмитро Корчинський довгий час виступав «приманкою» для патріотів України правого спрямування, які потім «локалізували» (знищувалися) в місиві збройних конфліктів за межами України - у тій же Грузії та Чечні.
Він знайшов собі тепле місце в період, коли АП очолив Віктор Медведчук. Дмитро Корчинський був працевлаштований на телебаченні. Зокрема, в 2001-2004 роках Д. Корчинський був ведучим телепрограм «за і проти» на телеканалі TVT, а також «Однако» і «Подвійний доказ» на телеканалі "1+1". А ще став регулярно отримувати замовлення на проведення брутального роду акцій . Він навіть отримав підряд на «відтягування» на себе голосів протестного електорату в ході президентської кампанії 2004 року.
Отже, співпраця команди нинішнього Президента України з провокатором Дмитром Корчинським має сценарій з рясним кровопролиттям в Києві вигідний виключно зовнішньому гравцеві . Тому що він спрямований на реальну і довгу дестабілізацію в країні. З ймовірними наслідками розвалу держави Україна як такої.
Цю стратегію в Україні активно розвивають спецслужби Росії. І тому поява Д. Корчинського і його провокаторів під Кабміном під час мирного півмільйонного мітингу на Майдані - цілком передбачувана.
У діях Корчинського і його братків намірів взяти владу не було.Мета була інша: провокаціями дати привід для силового розгону Майдану. І цими самими провокаціями виправдати жорстокість і введення НС в країні. У підсумку - збереження влади диктатора Віктора Януковича.
Але головною метою провокації було ослаблення України як дієздатної держави. Для полегшення його поглинання Росією. Зі слабким, загнаним у Межигір'ї, В. Януковичем домовлятися про «здачу» України під протекторат РФ легше.

Неадекватність влади

Інтерв’ю президента чотирьом «провідним телеканалам» виявилось і неадекватним і застарілим щодо реальної політичної і соціально-економічної ситуації в країні. Він і досі не розуміє, що не підписання Угоди з ЄС вже не є головною причиною масових протестів. Люди обурені ним персонально та владою в цілому. Самодержавні повноваження концентрують відповідальність на самодержці. Йому ні на кого її перекласти. Він налаштував проти себе усю Україну, ЄС, США та Росію. Це політична безвихідь особисто для нього.
Віктор Янукович цього трагічно не хоче втямити. Не розуміє настільки, що відбуває з візитом до Китаю. Втеча від відповідальності, для голови держави, можлива лише з добровільною відставкою. Міркування про можливість одночасного діалогу з ЄС та Росією особисто для нього, свідчать про незнання Януковичем ситуації.
Так само, як і погрози покарати мітингувальників. Як і загальні слова про мир, добробут і демократію та заклик про допомогу Господа Бога. Як і інтер’єр затишного межигірського кабінету з кріслом біля каміну, на тлі кадрів звірячого побиття людей "Беркутом" на вулицях та майданах – лише примножують ненависть та зневагу до влади.
Це інтерв’ю є політичною та етичною помилкою.
Президент добровільно звільнив поле для опозиційних сил. Чи скористаються вони цим? Наразі виглядає так, що і парламентські опозиціонери уникають відповідальності.

Розгубленість опозиції

Мене не звинуватиш у прихильності до Тимошенко, але різниця між нею і нинішніми лідерами опозиції просто вражає. Так само, як і неконтрольованість процесу.
Для поводирів нації Революція вибухнула абсолютно несподівано. Очевидно, поводирі самі не надто зрячі. Тому запитання – які вони поводирі?
Так само неочікуваними для них були й ті 100 000 людей, що прийшли підтримати євроінтеграцію ще до Вільнюського Позорища 24 грудня.
Тому за день до Революції вони звично, як ягнята на заріз, полинули до Вільнюса, щоб черговий раз по розкладу отримати плювок у лице та копняка під зад від актуального "гаранта".
А тут така проблема. Революція взяла і вибухнула і поставила їх перед, здається, непосильними для них завданням – очолити цю Революцію. Одним словом – поставила перед ними проблему.
Бо ж Революції треба відповідати. Лідером треба бути. І не на словах, а на ділі.
І одразу почали проявлятися їхні індивідуальні вади. І вади тієї осоружної триголовості.
Бо ж одна голова туди – друга сюди – це ще пів біди. Але ж вони ще й ревнують одну до одної, слідкують одна за одною. Революція винесла кожного з них, як ті три тріски, на сам вершечок хвилі – і все стало ще більш очевидним.
Ба більше, чим вищою була хвиля – а вона набирала сили сама по собі – без їхньої керівної та спрямовуючої – то тим очевиднішою ставала їх безпорадність та розгубленість.
Перед тисячами тисяч потрібно ставити завдання за завданням. Це, дійсно, називається планом. Тиждень за тижнем, день за днем нам обіцяють оголосити сакраментальний "план", співають гімн, тричі славлять Україну.
І нічого. Перший раз повірять. А за пару днів здуються. Або й самі почнуть знічев’я та з морозу придумувати собі завдання – чіплятися до пам’ятників лєніну, будинків, дерев врешті-решт.
Про провокаторів, які підкидуватимуть двіжуху, при такому організаційному безриб’ї, і говорити годі.
Люди повинні мати відчуття, що цей таємний план справді існує. Інакше все, як завжди, розсмокчеться.
Однин раз Бог привів нашому триголову 150 000 мітингувальників. Другого разу привів  1, 5 млн. Але виявилося, що воно їм майже не тра? Звично походили. Поносили прапори своїх партійок – неначе вони це організували. І що далі?
Час Історії швидкоплинний. Хто не встиг, той програв,…
Ну просто біда якась з нашими лідерами…

Перша поразка. Патова ситуація?

 А банда, себто влада на чолі з Януковичем, виявилась не такою слабкою, як можна було собі уявити. Планованої відставки Азарова не відбулося – за неї проголосувало лише 186 чоловік. Нокдаун, у який її послала опозиція і багатотисячний Майдан в неділю, так і не став капітуляцією. Влада вистояла, прийшла в себе, організувалась, подавила потенційний бунт в своїх рядах, розуміючи, що відставка була б першою серйозною перемогою опозиції і Майдану. Опозиція б далі розвивала успіх і ініціатива остаточно перейшла б на її протестуючих на майданах людей.
Для влади сьогодні важливо, очевидно, тактика – всі по своїх окопах: влада захищає себе владними можливостями і ресурсами і чекатиме президентських виборів 2015 року. Протестують люди, нехай протестують. Мають право. Все інше працює в шатному режимі. Уряд на місці, АП – на місці, ВР працює, Президент працює. А що опозиції? Чекати 2015 року? Але Майдан не хоче чекати і він не може стояти цілий рік. Іти на штурм і наразитись на критику в радикалізмі? Теж виникає питання. Тому, очевидно, опозиції зараз потрібно тримати Майдан в мобілізованому стані. Для цього Майдан потрібно водити кудись – на Кабмін, на АП, на блокування якихось установ. По-друге, постійно розхитувати човен влади. Але це теж тактика, яка не означає автоматичного успіху. Тому виникає патова ситуація: Майдан і опозиція не можуть перемогти владу, а влада не може сьогодні перемогти і розчавити її. Ніхто не програє, але ніхто й не виграє поки що.

Висновки

Революція 2013 кардинально відрізняється від помаранчевої, це вже не масовий виступ середнього класу 2004, а справжня революція українського духу, який не змогли здолати ні репресії, ні валуєвські укази, ні розстріли, ні голодомори. Дух свободи і нескореності знову відродився в сучасному молодому поколінні. Ці молоді люди на відміну від розгублених і вже збанкрутілих політиків знають, чого вони хочуть. Вони прагнуть збудувати державу європейського зразка з українським змістом. Якраз цього і не можуть зрозуміти партійні вожді, які вирішують, як завжди, свої меркантильні інтереси. Майдан гостро потребує лідерів, реальних, адекватних із зворотнім зв"язком, які б розмовляли людською мовою. Інакше, коли його силою розгонять, не так багато людей і пожалкують за ним, бо вже нема чого втрачати. Хто б довів ці очевидні думки до сьогоднішніх поки що лідерів .
 Майдан – це тільки початок, бо кожен з нас знову відчув себе людиною. Ми чекаємо змін, нас вже не зігнути і не залякати,нам потрібний чіткий план дій, крок за кроком, але план реальний і ефективний. Такий план, який призведе не лише до зміни прізвищ, а  започаткує перезавантаження усієї політичної системи, максимально наблизивши її до європейської моделі.
Так чи інакше, ми всі ще не втратили надії і віримо в остаточну перемогу, яку має забезпечити незнищенність українського духу . Слава Україні!
Сергій Степанишин

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.