Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
недiля
20
серпня
Випуск
№ 1333 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Тетяна КУДЕЛКО: За Україну треба боротись [Випуск № 944]

Тетяна Захарівна Куделко, незважаючи на свій поважний вік, бере активну участь у громадському житті. Сьогодні вона очолює Радивилівський районний осередок Товариства вояків ОУН-УПА та Товариства політв’язнів і репресованих, є заступником голови ветеранської організації. А ще – тішиться онучкою, дбає про чоловіка та доньку. «Я не сиджу вдома, постійно працюю,» – каже Тетяна Захарівна. За незалежну Україну почала боротися ще в УПА, а потім, у 1988 році, коли знову почала підніматися хвиля боротьби за волю України, не лишилася осторонь, попри переслідування влади.

Народилась вона у 1925 році у с.Перенятин. У 1943 переїхали жити в с.Пріски. У сім’ї було четверо дітей, троє з них брали участь в діяльності УПА.

Невеселі спогади залишились у неї про молоді роки: «Якось мама каже: йди до дядька за річку, бо німці весь час заходять». Рано мама розповіла: «Добре, що тебе не було. Ввечері прийшли до хати три чоловіки. Один у німецькій формі, два в цивільному, питали, де дочка і син. Вимагали їсти та ще й залишились ночувати». Мама всю ніч молилась, аби не повернувся брат, який заходив перевдягатись.

Тетяна з братом мали у Бродах зв’язкового. Там вони брали вибухівку, з якої робили потім міни, щоб підривати поїзди, і вночі перетинали кордон. Йшли мовчки, адже всюди німці. «Дуже тяжко було. Були серед нас і жертви. Не раз голодні, холодні, ночували у бідних людей».

Багато довелось пережити Тетяні Захарівні. 20 років таборів (куди потрапила, не маючи ще й 18), де над такими ж політв’язнями, як вона, усіляко знущались. Ось як згадує вона ті страшні часи: «Під тюрмою були підвали, туди заводили людей, кололи шомполами і тіла закопували. А коли виводили нас на прогулянку, то ходили по них, як по резині... Проступала кров через пісок... Щоп’ятниці забирав «чорний ворон» людей на розстріл. Ті, кого вели, кричали: «Прощавайте, друзі! Всіх не перестріляєш, нас багато». Скільки пані Тетяна не намагалась дізнатись, де ж спочивають тіла закатованих, так і не вдалося взнати. Десь коло Дубна те місце. Каже, там зробили туалети, аби приховати злочин. Вона досі пам’ятає імена вбивць. Одного з них якось упізнав хлопець з Мізоча.

Зараз сучасна молодь не зрозуміє, як це – постраждати за читання якоїсь літератури. А тоді за це можна було заплатити життям. «У нас з братом була велика бібліотека. Закопали два ящики книжок. Я все питала сестру, де вони. Вона казала: напевно, зогнили, бо боялася. Але одного разу вона взяла звідти «Кобзар» і пішла до сусіда. А той сказав: «Ховай того «Кобзаря», бо тебе посадять!» Тож сестра ті книги спалила...»

Коли Тетяна повернулася з табору на Півночі на радивилівську землю, побачила, що на керівних посадах працюють «есбісти». Вони докладали всіх зусиль, аби її тут не прописали. Тож побула місяць і повернулась назад, на Північ, в м.Інта. Там вийшла заміж, народила доньку. До речі, з чоловіком вона познайомилась у таборі. Там був чоловічий лазарет і жіночий. Вони чотири роки листувались через в’язничну пошту – перекидали записочки на камінцях...

Але в 60 роках повернулась назад у Радивилів, бо доньці не підходив клімат, вона захворіла.

Тут вони купили хату. Тато поміг добудувати. Але й тут їм не давали спокою. Їй хотіли нав’язати ще один строк, зводили наклепи. Мала проблеми й через те, що шила на дому. «У мене 20 років табірних, а стажу, виходить, нема. Хоч я платила за патенти, могла б зараз мати велику пенсію. Але всі мої документи тодішній начальник спалив». Вільно себе відчула, коли Україна стала незалежною. За рік до того вступила в РУХ.

Багато зробила Тетяна Захарівна для району. Скрізь по селах оновлювала могили, відновила капличку на Радивилівському цвинтарі. Обходячи хату за хатою, заснувала ветеранську організацію. Часто виступає в школах. Пише звернення до людей. Підготувала до друку брошуру, де докладно розповідає про бої, про зрадників та героїв... У музеї організовано її виставку, що включає в себе фото, спогади про ті роки. Пише вірші. В одному з них є такі рядки: «Щоб жили усі багато, і любив брат брата». Актуально звучить, чи не так?

На прохання висловити побажання жителям району напередодні виборів Т.Куделко каже: «Щоб всі боролись за Україну, щоб настало нарешті краще життя. Щоб до влади йшла молодь».

Записала Наталя АНДРІЮК, за матеріалами газети «Радивилів Post»

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.