Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
понеділок
14
серпня
Випуск
№ 1332 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Карти, гроші, два майдани [Випуск № 1150]

«І з чим же ми прийдемо у Вільнюс? Януковичу ж у голову не зазирнеш...» — поскаржився я кілька тижнів тому в розмові з одним опозиційним депутатом. «Боже збав! — розсміявся у відповідь політик. — Ти навіть не здогадуєшся, що міг би там побачити. Краще спробуй зазирнути в його карти...» Образ гаранта-картяра активно експлуатували багато моїх співрозмовників, коли мова заходила про євроінтеграційні перспективи Вітчизни. Ще один народний обранець (цього разу провладний і з першою особою держави давно знайомий) витіювато відповів на запитання, чим насамперед керується його патрон, визначаючи доленосні рішення, — підсвідомим чуттям чи холоднокровним розрахунком. "Інтуїція в нього непогана, але вона не визначальний, а доповнювальний чинник. Віктор Федорович не любить експромтів. Чи прораховує він свої кроки на багато ходів наперед? Я сказав би інакше: він непогано "рахує" карти і прикидає розклади. Так, чуття може йому підказати, як довго можна блефувати і до якого моменту треба піднімати ставки. Але інколи, боюся, воно його підводить. Він не завжди відчуває психологію інших гравців, він зосереджений на собі..."
Переважна більшість упевнена: події минулого четверга поставили жирний хрест на "європейській мрії". Але є й ті, хто вважає, що насельник Межигір'я ще не "розкрився". Що він продовжує грати на підвищення ставок, продовжує грати на нервах ЄС, щоб за лічені години до Вільнюса вийняти з рукава "єврокозир".
Такий розвиток подій сьогодні здається неймовірним.
Не станемо мучитися здогадами. Спробуємо зазирнути в карти: що було на руках у Януковича на початку робера, який куш він планував зірвати, і в що, власне, грав? Граючись долею України та нашим майбутнім.
"Катали" і "кидали"
Головною метою господаря Банкової з самого початку було зберегти владу, що передбачало, як мінімум, переобрання у 2015 р. Безперервне падіння економіки та, як наслідок, зростання протестних настроїв примушували шукати зовнішньополітичних союзників, а також джерело фінансових вливань. Напрямки пошуку відомі — Росія і ЄС. Янукович не мучився вибором геополітичного шляху. Він шукав "дах" і донора. І готувався піти туди, де більше дають і менше вимагають.
"Західний варіант" теоретично влаштовував Януковича більше. По-перше, Брюсселя він боявся менше, ніж Кремля. По-друге, він не сумнівався, що з Євросоюзом домовитися буде легше, оскільки (на його думку) той потребує України не менше (якщо не більше), ніж Україна — його.
Євроуспіх, на думку Януковича, спрощував шлях до його переобрання. По-перше, продовження роботи з імплементації положень Асоціації мало було (за його розрахунками) зробити лідерів західних держав поблажливішими до можливих "витівок" на майбутніх виборах.
На Банковій вважали: якщо Віктор Федорович підпише у 2013 Угоду про Асоціацію, у 2015 його перемогу на виборах Захід визнає практично за будь-яких розкладів. Зближення з Європою вибивало козирі з рук опозиції: воно могло пом'якшити негативне ставлення до влади з боку населення Заходу та Центру України; воно примушувало противників режиму шукати нові привабливі політичні гасла.
Але й "східний варіант" для Віктора Федоровича був по-своєму непоганий. У фінансовому плані (як вважав Янукович) Москва могла запропонувати більше і для бюджету, і, що дуже важливо, для "Сім'ї" (чого Європа точно не пропонувала б). Могла піти на зниження цін на газ, що влаштовувало великих вітчизняних економічних гравців, із чиєю думкою гарант мусив рахуватися. При цьому Кремль не ставить жодних "ідіотських" умов на кшталт демократизації законодавства чи підвищення тарифів. Господар Банкової (і це підтверджували чимало джерел) не вірив і в те, що Кремль всерйоз вимагатиме від нього звільнення Тимошенко. Хоча чудово знав, як Путін ставиться до того, за що формально "закрили" екс-прем'єра. Вкрай важлива обставина: Москва, на відміну від Брюсселя, не вимагала б контролю над виділеними коштами. І ще — у Москви можна було виторгувати повну лояльність до режиму не тільки до, а й після 2015 р.
Однак Путін, на відміну від західних лідерів, погано підходив на роль "лоха". Йому Янукович не вірив, його боявся. Він боявся "кидка", після якого вже не встане. І Митний союз розглядав не просто як небажаний, а як неприйнятний варіант. Розуміючи, що Кремль ставитиме саме приєднання до МС головною умовою виділення пряників.
Янукович хотів позбутися ролі прохача (а саме так його, за великим рахунком, сприймали поблажлива Європа і хамувата Росія). Він розпочав свій блеф і, взагалі-то, досяг запланованих тактичних цілей.

"Нечистий четвер"
Я далекий від думки, що єдиною метою єврокампанії була максимальна зговірливість Росії. Гадаю, Янукович блефував з обома. Він крок за кроком переконував Москву, що піде на зближення з ЄС, незважаючи ні на що. Розраховуючи не просто збільшити суми запропонованих коштів, а й знизити політичну ціну. Знаючи про маніакальне прагнення Путіна побудувати new-СРСР, він хотів примусити його платити за непідписання Угоди про Асоціацію, а не за входження до Митного союзу. А коли Москва всерйоз рознервувалася, а Брюссель трохи розслабився, скинув швидкість у західному напрямку. І єврочиновники, що вже приготували фарбу для нанесення заповітних зірочок на фюзеляжі, помітно розгубилися. Їхня нервова зговірливість стала помітною для неозброєного ока. Вони були готові практично на все. А з їхньої подачі, неймовірно "чутливою" стала до побажань гаранта й опозиція. Янукович домігся неможливого — він майже "обнулив" "проблему Тимошенко", яка ще недавно здавалася єдиною перепоною на шляху до тріумфу у Вільнюсі. Кроком, що усунув би цю перепону, мав стати лист Тимошенко, в якому вона закликала ЄС не ставити долю країни в залежність від долі однієї людини і підписати Угоду про Асоціацію, незалежно від прийняття (неприйняття) рішення про її подальшу долю.
Але Янукович хотів від ЄС більше. Він хотів великих грошей. Наші інформанти висувають три версії подій, які відбулися потому.
Перша: Янукович зрозумів, що далі блефувати з ЄС не має сенсу і, доки не зірвалася гра з Росією, необхідно погоджуватися на умови Кремля — гроші й політична підтримка в обмін на неприєднання до Асоціації.
Друга: Янукович затягнув із блефом. Він "порахував" карти, але не розрахував психологію партнерів по "ломберному столу". ЄС не вибачив торгашеського тону. Москва не вибачила норовистості. Прорахувавши провал переговорів із Брюсселем, Кремль висунув жорстку умову: сьогодні — даєш згоду на МС і завтра отримуєш гроші або післязавтра сам приповзеш по дешеву юшку, яку ще треба буде відпрацювати. Янукович не помітив, як гра в покер перетворилася на "очко", і в нього перебір. Як гласить рекламний слоган, днями підглянутий у метро, "Покер — гра розуму". Атож.
Третя: Янукович продовжує блефувати. Ще нічого не вирішено, і він заграє з Росією, силкуючись справити враження на Захід. Очікуючи, що в останній момент в обмін на "камбек" ЄС погодиться на будь-які його умови.
Повторимо, остання гіпотеза здається неймовірною. Однак таке можливе. Слабку надію на це дарують не тільки стримано-оптимістичні заяви багатьох високопоставлених європолітиків, починаючи з Ештон. Можливо, Янукович нарешті відклав засалену колоду гральних карт і став вивчати політичну карту. Хоч би скільки після можливого провалу "операції "Вільнюс" він говорив про євроінтеграцію, на зближенні з Європою найближчими роками можна поставити хрест. Із багатьох причин, переказувати які немає сенсу, про це в останні два дні висловилася маса компетентних експертів як вітчизняних, так і закордонних. Назвемо тільки дві — Європі буде не до нас, і Європа не скоро повірить нам знову.
Утім, можливо, Янукович узявся за карти ворожильні? Але не треба ходити до ворожки, щоб передбачити, чим загрожує йому надміру інтимна політична близькість із Путіним. Якщо Україна, за умовчанням, на роки перетвориться на "зону російської відповідальності", Кремль стримувати себе у виборі засобів не буде.
Відмова від єврокурсу може стати серйозним політичним подарунком для розгубленої опозиції. З'явиться привід для консолідації протестного електорату, особливо тієї його частини, яка вже зачарувалася євромрією.
Уже сьогодні деякі скептики вважають, що в найближчий рік Україна перетвориться не так на арену боротьби Януковича з опозицією, як на поле битви московської влади з прозахідно налаштованим населенням. Навряд чи зараз можна ставити питання саме так. Але якщо песимісти мають рацію, це буде війна, в якій Януковичу відведуть малопочесну роль чи то полоненого, чи то дезертира. Це буде не його війна, але він буде в ній винен. Чи думає про це Віктор Федорович, який готував себе до ролі чи то визволителя, чи то мародера?
Чи усвідомлює він, наскільки недооцінив Росію, до прогнозованої жорсткості якої так очевидно виявився не готовим? Жорсткість "братніх обіймів" обтяжує Віктора Федоровича вже тепер. Він навіть наважився публічно визнати це в розмові з президентом Литви Грибаускайте, виправдуючи можливий зрив підписання Угоди про асоціацію економічним тиском та шантажем із боку Росії. Залишається тільки здогадуватися, які причини такої відвертості. Чи розуміє, наскільки хамською була його поведінка стосовно ЄС, яка не забудеться, навіть коли станеться диво і Вільнюс "вигорить"?
Воістину, якщо дорога в рай вимощена добрими намірами, то чи можна добратися до раю дорогою, вимощеною намірами, нашептаними нечестивим? І чи закінчився цей шлях у "нечистий четвер?"
Чи є, не в Януковича, а в країни, шанс сподіватися на близьке європейське майбутнє? Відповідь очевидна: щоб вибір країни став справжнім вибором усього народу, а не однієї людини, народ повинен захистити себе сам.
"Нечестивий четвер" дав нам шанс пройти перший тест на європейську спроможність. Перейти від споглядання до дії. Всупереч розгубленості, страху, невір'ю, апатії, втомі, розчаруванню. Незважаючи на анонсований замовний, "регіональний" майдан.
Але для того, щоб нас зі страхом почули на Банковій і з подивом — у Брюсселі, нас має бути багато. Доки ми віримо, ще нічого не закінчилося.

Сергій Рахманін «ДТ»

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.