Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
вівторок
18
липня
Випуск
№ 1328 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Постріли у консуляті [Випуск № 1149]

Це було у суботу, 21жовтня 1933 року. Звичайний львівський осінній ранок. По свіжовимитій вранішнім дощем бруківці, що по вулиці Набеляка, швидко чимчикував русявий юнак у модній, як на той час, зеленкуватій маринарці та в новеньких жовтих шкіряних черевиках. Ось і модерновий котедж за номером 27, в котрому розміщувалося консульство СССР. При вході, як правило, будка чергового польського поліціянта. Чоловік цей переступив поріг консульства і зник за масивними дубовими дверима. А через декілька хвилин всередині будинку пролунали два постріли... Трагічні події, що відбувалися 80 років тому в Східній Україні і були відомі як Голодомор, своєрідним чином відгукнулися далеко за межами Великої України, що була під більшовицьким пануванням. Навесні 1933 року Голова ОУН Євген Коновалець зробив у Женеві декілька спроб привернути увагу Ліги Націй до Голодомору в Україні. Створений у Львові громадський комітет порятунку України організував декілька протестних акцій. Водночас під керівництвом Степана Бандери готувався терористичний акт проти радянського консула. Технічною підготовкою замаху займався бойовий референт Роман Шухевич. До боївок ОУН у Львові було вислано заклик, щоб зголосився доброволець для виконання атентату. При чому месник мусив би загинути або був би спійманий і був би засуджений на смерть, чи засуджений на довічну тюрму.
Після оглядин добровольців замах було доручено вісімнадцятирічному студентові природничо-математичного факультету Львівського університету Миколі Лемику. Бандера віддав Лемику наказ після замаху на консула не чинити опору і здатися польській поліції, щоб на судовому процесі оголосити мотиви даного теракту.
У серпні-вересні розвідча референтура ОУН, що її очолював Роман Мигаль, разом з Марійкою Косів відвідали консульство і ретельно занотували план-схему внутрішніх кімнат та по пам'яті намалювали олівцем, як виглядає консул.
Роман Шухевич, що відповідав за технічну підготовку теракту, вручив Миколі Лемику пістолет німецької системи ОРТГІС, а Степан Бандера провів особистий інструктаж та купив Лемику нові черевики і супермодну маринарку, як кажуть останній писк львівської моди. Бо не гоже було йти до консуляту, щоб забити більшовика, вдягнувшись не імпозантно. За розробленим сценарієм Лемик під чужим прізвищем Дубенко повинен був оформити документи для виїзду в Радянську Україну ніби-то на побачення з сестрою.
Поріг консульства Лемик переступив приблизно о 12 годині. Прийом тоді, замість консула, проводив секретар Андрій Майлов, професійний чекіст і друг не безвідомого сьогодні Павла Судоплатова, присланий у Львів з центрального апарату НКВД. Майлов під дипломатичним прикриттям відповідав у консульстві за зовнішню розвідку, а точніше за збір інформації про українські політичні організації в Галичині. Вислухавши пояснення щодо мети візиту, Майлов спитав у юнака: „Какіми ви располагаєте документами?”. Саме в цей момент Лемик вихопив з внутрішньої кишені пістолет і двічі вистрілив у чекіста. У консульстві зчинився переполох. Після цього Лемик поранив охоронця Джугая. В цей момент на другому поверсі перебував ще один співробітник посольства, а насправді також офіцер НКВД, Голубєв. Почувши постріли, він з переляку сховався під ліжко. Сучасники розповідали, що його дістала звідти польська поліція, що прибула згодом, котра у своїх протоколах відмітила, що під час визволення з спальної кімнати Голубєва, там чомусь дуже смерділо.
Москва скажено лютувала і погрожувала польському урядові санкціями. Тому суд розпочався дуже швидко – 1 листопада і тривав лише один день. Але процес цей набув міжнародного розголосу. Як і планувалося в крайовій ОУН,саме Микола Лемик заявив, що його акція спрямована проти московської совєтської влади, яка силою загарбала Україну і нищить її політично, культурно і господарсько.
До речі, на суді серед представників ЗМІ з багатьох країн світу від СССР під виглядом журналістів було акредитовано чимало штатних чекістів, котрі уважно вивчали присутніх в залі. Це був початок широкомасштабної операції проти ОУН з боку Москви.
Щодо застреленого Майлова, то після швидкої поліцейської судової експертизи, його запакували в металеву  труну львівської роботи і у спецвагоні потягом відправили до Москви. Розповідають, що на першій великій залізничній станції, що була на радянській території в Шепетівці, більшовики влаштували грандіозний мітинг. Майлова кремували в Москві, і як вірного чекіста-ленінця, розмістили в комуністичному колумбарії, який московські більшовики влаштували в приміщенні колишнього Донського монастиря на однойменному кладовищі. Ця урна з прахом зберігається там і досі.
Суд оголосив юнакові смертний вирок, який потім було замінено у зв’язку з неповноліттям підсудного на довічне ув’язнення (у Польщі за тодішнім законодавством повноліття особи вважалося після 21 року).
Відомо, що ще весною 1930 року планувався демонстраційний замах на совєтське консульство у Львові у зв’язку з протестною акцією з приводу відомого процесу «Союзу визволення України», що проходив тоді у Харкові за сфабрикованою справою НКВД. Планувалося, що два бойовики мали обкидати гранатами віллу, де розміщувалося совєтське консульство. Будинок стояв на розі вулиць Набеляка та дотичної коротенької вулиці. При вході до тієї вулички мала б вибухнути бомба, точніше петарда, великої сили. Але не розривна, а тільки димна. Задум був такий, що димовою завісою відгородити вхід і дати змогу бойовикам виконати завдання. Проте замах не вдався через дивний збіг обставин. Бойовик, що ніс валізу з бензином, заздалегідь був затриманий польським поліцаєм ще на підході до вулиці Набеляка. Поліцай, запримітивши юнака з валізою, подумав, що у нього крадені речі і, побачивши у валізі пляшки з наліпками відомої горілчаної фірми Бачинських,запідозрив, що це контрабандна горілка і відразу відправив затриманого до найближчого комісаріату поліції.
Вбивство  російського дипломата-чекіста викликало значний резонанс і патріотично сприймалася в багатьох країнах серед української діаспори. Щодо долі Миколи Лемика, то він вийшов зі стін польської важкої в’язниці, як і тисячі українських націоналістів, у вересні 1939 року, коли німецькі бомбардувальними скидали бомби на польські міста,  в тому числі й на в’язницю в Седльцях. У 1941 році Микола Лемик очолив Східну похідну групу ОУН. Дійшов до Полтавщини. Там і загинув від рук гестапо 1 жовтня 1941 року в містечку Миргороді. За однією з версій, в гестапо він був зданий за наводкою однією з підпільних груп НКВД, що діяла тоді на Полтавщині.
Слава українському герою Миколі Лемику!
Сергій Кричильський

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.