Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
понеділок
16
жовтня
Випуск
№ 1341 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Інші статті випуска

Партнери

За Україну!

ДО НАЦІОНАЛЬНИХ ВИТОКІВ [Випуск № 1143]

До 25-річчя утворення і діяльності Товариства шанувальників української мови та культури імені Тараса Шевченка міста Рівне

Продовження.
Початок у попередньому номері.


Внутрішні суперечності у Товаристві

Політизація діяльності Товариства шанувальників української мови і культури, а збори 25 грудня 1988 року були потрактовані саме так, викликала переляк в адміністрації, парткомі,  профкомі РВО «Азот», роздратування в міськкомі КПУ-КПРС. Очевидно, партійним керівництвом та адміністрацією було вчинено тиск на окремих членів Ради Товариства, в результаті чого в самій Раді виникли суперечності. На розширеному засіданні Ради ТШ 11 січня 1989 року, в якому брало участь до 40 членів, М.Назарук несподівано виступив проти політизації діяльності Товариства, проти «критиканства» окремих членів, запропонував «функціональний» принцип роботи, висловився за обмеження діяльності Товариства лише проблемами української мови та культури, за входження до складу міського ТУМ і підпорядкування його керівництву.
Навколо цього розгорілася гостра дискусія. Більшість присутніх не тільки не підтримала такий підхід, але й зійшлася на думці, що неможливо залишатись осторонь від політики, потрібно ще більше активізувати діяльність Товариства шанувальників. Особливо чітко обґрунтував такі позиції В.Червоній, який закликав не піддаватися тискові адміністрації, партійних,  профспілкових органів. Як підсумок, керувати Товариством  знову було доручено В.Червонію.
У середині січня керівництво РВО «Азот» заборонило директору ПК «Хімік» В.Черемісіну надавати приміщення в Палаці культури для заходів Товариства шанувальників.
19 січня в азотівській газеті «Хімік» з’явилася заява «Наша позиція» за підписами М.Назарука та кількох членів Ради, які виступали за збереження співпраці з керівництвом РВО «Азот» та висловлювалися проти політизації діяльності Товариства шанувальників.

Що далі?

23 січня відбулося засідання Ради Товариства шанувальників, на якому були визначені його подальші перспективи. Присутні обговорили питання щодо заяви в газеті «Хімік», деякі  організаційні питання, підготовку до поїздки в Київ на республіканську конференцію ТУМ, підготовку до вечора пам’яті П.Чубинського, доповнення до проекту Статуту Всеукраїнського ТУМ. Більшість членів Ради Товариства, а їх на засіданні було 17, висловила своє несприйняття  заяви в газеті «Хімік», вирішено продовжувати роботу на позиціях, що були раніше вироблені активом Товариства шанувальників. Таким чином, більшість членів Ради обрала окремий від адміністрації РВО «Азот», міського ТУМ  і міськкому КПУ-КПРС шлях своєї діяльності.
Тим часом питання про входження Товариства шанувальників до складу міського ТУМ на правах первинного осередку чи самостійне існування набирало не формально-бюрократичного характеру, а стратегічного значення. З одного боку, входження до міського ТУМ могло легалізувати існування Товариства шанувальників, але обмежити його політичну діяльність, поставити під контроль компартійних органів. З другого боку, самостійне існування переводило ТШ на рівень «неформальних груп», які не мали ні офіційної реєстрації, ні приміщень, хоча могли при бажанні говорити, що хотіли. І перше, і друге було погано.
В.Червоній запропонував третій шлях: залучити до складу Товариства шанувальників найактивніших представників осередків ТУМ з багатьох підприємств, установ, організацій міста Рівного і таким чином значно збільшити чисельний склад Товариства, розширити його організаційне представництво, набрати загальноміського характеру. В той же час активістам ТШ, які працювали на різних підприємствах і організаціях, було запропоновано створювати нові осередки ТУМ там, де вони ще не були створені, збільшувати кількість членів вже існуючих. Такий підхід не тільки не давав можливості міськкому КПУ-КПРС блокувати та ізолювати ТШ, але створював перспективу його розвитку, поширення впливу, структурування багатьох осередків в одну мережу. Поступово це дало результати. На базі неформальних груп, які стали проводити офіційні установчі збори, фактично – легалізуватися, виникали чисельніші осередки. Так у НДІТМ, де роботу зі створення Товариства очолював інженер В.Войтович, 30 січня 1989 року відбулись установчі збори осередку, до складу якого вступило 60 чоловік (!!!).
Особливої гостроти проблема легалізації набрала у зв’язку з підготовкою до проведення Всеукраїнської установчої конференції Товариства української мови ім. Т.Шевченка в Києві й представництва на ній делегації від Рівненщини. Оргкомітет конференції, який очолювали Д.Павличко та П.Огульчанський, вивчивши ситуацію, що склалася в місті Рівному, визнав повноваження Товариства шанувальників української мови та культури ім. Т.Шевченка, його керівництву було доручено сформувати делегацію від області у складі 15 осіб.

На Установчій конференції ТУМ

У роботі Установчої конференції ТУМ, що відбулася 11–12 лютого 1989 року в Києві, взяла  участь делегація від Рівненщини: В.Червоній (голова), О.Андрущак, М.Качановський, М.Стельмах (усі - «Азот»), М.Борецький («Газотрон»), В.Войтович (НДІТМ), В.Якимов (Радіозавод), Ю.Велігурський (РЗВА), Ю.Вовк (СШ № 23 м. Рівне), О.Новак (СШ № 20 м. Рівне), І.Демянюк (Бугринська СШ Гощанського району), Л.Шеремета (Олександрійська СШ Рівненського району), В.Мельничук (Почтамт), Й.Пацула (УІІВГ), а також голова міського ТУМ С.Мельничук (Обласна філармонія), Є.Шморгун та О.Богачук (Спілка письменників).
Установча конференція ТУМ обговорила становище і проблеми української мови, ухвалила Статут Товариства, резолюцію та «Звернення до громадян Української РСР, до всіх українців в Україні й не в Україні сущих». Метою діяльності ТУМ визначено «утвердження української мови в усіх сферах суспільного життя Української РСР, всебічний її розвиток, охорону її чистоти й самобутності, збереження й розвиток національної культури і традицій українського народу, формування національної самосвідомості та історичної памяті громадян, подолання національного нігілізму, гармонійний розвиток міжнаціональних відносин». Головним засобом досягнення мети в Статуті визначалось «надання українській мові правового статусу державної мови в Українській РСР, фактичне його утвердження й дотримання в усіх ділянках суспільного життя». Під час роботи конференції рівненська делегація внесла пропозиції про засудження сталінізму як ідеології і практики, про перегляд програми атомної енергетики на Україні й розвиток альтернативних напрямків, про недопущення затоплення території музею-заповідника «Козацькі могили» (тоді були такі побоювання), про відміну в Карному кодексі політичних статей за антирадянську діяльність і пропаганду та деякі інші.
Головою Всеукраїнського ТУМ ім. Т.Шевченка було обрано поета Д.Павличка, заступниками - письменника Р.Іваничука зі Львова та київських вчених І.Ющука та В.Яременка, відповідальним секретарем Ю.Огульчанського. Обрано правління ТУМ у складі 17 чоловік та раду у складі 63 чоловік. До складу правління і ради ТУМ було обрано голову Товариства шанувальників української мови та культури ім. Т.Шевченка міста Рівного В.Червонія, що засвідчило його високий особистий авторитет.

Вперед – у політику!

Після Установчої конференції Всеукраїнського ТУМ рівненське Товариство шанувальників  під керівництвом В.Червонія продовжило роботу щодо популяризації ідеї надання українській мові статусу державної та щодо розгортання власної структури. 2 березня 1989 року Правління ТУМ зареєструвало Товариство шанувальників як місцеве об’єднання Товариства, з окремим статутом, емблемою, про що було видано Тимчасове свідоцтво за № П–18–003 Р, за підписами керівників ТУМ Д.Павличка та Ю.Огульчанського. Таким чином, тяганина щодо офіційного визнання Товариства шанувальників, нав’язана міськкомом КПУ-КПРС, завершилася.
У лютому місяці у зв’язку з проведенням кампанії по виборах народних депутатів СРСР, Товариство шанувальників остаточно визначилося щодо своєї підтримки В.Мартиросяна і розгорнуло за нього агітацію. Вирішальним у даному випадку було те, що на переговорах  між керівництвом ТШ, яке представляли О.Новак, М.Поровський, і цим кандидатом у депутати було досягнуто домовленості, що він не лише буде боротися за демократію, але й підтримає надання українській мові статусу державної. Така домовленість була на той час політично вигідна обом сторонам: підтримка Товариством вірменина, полковника Радянської армії, комуніста В.Мартиросяна не давала можливості компартійцям звинувачувати ТШ у «націоналізмі», «екстремізмі», а кандидату забезпечувала підтримку свідомих українців.
У першій половині березня Товариство шанувальників взяло активну участь у боротьбі за повернення Свято-Воскресенського собору міста Рівного православній громаді. 6 березня група  віруючих-бабусь розпочала голодування на сходах Свято-Воскресенського собору з вимогою ліквідувати так званий «музей атеїзму» і повернути собор, а вже під кінець дня В.Червоній почав визначати молодих активістів, членів Товариства для охорони голодуючих бабусь, О.Новак обдзвонював знайомих жінок та старших чоловіків. На другий день навколо собору вже стояли сотні, а під вечір - тисячі людей з міста і навколишніх сіл, які молилися, співали релігійні пісні. Вночі голодуючих охороняли десятки чоловіків, зокрема, члени Товариства шанувальників під керівництвом В.Червонія.
9 березня, вшановуючи пам’ять Т.Шевченка, члени Товариства шанувальників здійснили ходу від Свято-Успенської церкви, де відбувалося богослужіння і панахида пам’яті Т.Шевченка, до Свято-Воскресенського собору, де заявили про підтримку голодуючих і необхідність повернення храму віруючим. Згодом члени ТШ пішли до пам’ятника  Т.Шевченку в парку. Там відбувся мітинг, на якому  виступили Є.Шморгун, С.Бабій, О.Заворотній, В.Червоній, деякі інші.  Увечері цього ж дня біля Свято-Воскресенського собору зібралося до 10 тисяч людей. Частина рушила від собору до обласного музично-драматичного театру, де на той час проходили урочисті збори, присвячені 175-річниці з дня народження Т.Шевченка, на яких було присутнє все міське і обласне партійне і радянське керівництво. Більше 5 тисяч людей блокували театр і висловили вимогу повернути собор православним віруючим. Поява на сходах театру першого секретаря обкому КПУ-КПРС Т.Панасенка була зустрінута свистом і скандуванням «Віддай собор! Віддай собор!» та «Народний Рух! Народний Рух!». Фактично, значна частина центру міста була заблокована протестуючими людьми, рух транспорту по центральній вулиці перекрито. Як зазначив начальник Управління внутрішніх справ облвиконкому генерал-майор М.Єрмін, «біля театру ми змушені були діяти на першому етапі тільки стримуванням мас, оскільки сил УВС (до 500 чол. – авт.) та 300 працівників, викликаних з районів області, а це максимум, що ми можемо викликати, виявилося недостатньо».
Протести в Рівному продовжувалися допоки міська Рада народних депутатів 16 березня таки прийняла рішення про повернення собору віруючим.

Товариство й українська національна символіка

Питання відновлення української національної символіки як напрямок громадсько-політичної діяльності вперше почали обговорювати з ініціативи О.Новака та В.Червонія у вузькому колі активістів Товариства шанувальників ще у жовтні 1988 року.
23 січня 1989 року рішенням Ради Товариства шанувальників було доручено О.Новаку «підготувати добірку матеріалів до вечора П.Чубинського». Це було перше офіційне рішення рівненського неформального угрупування, що стосувалося питання національної символіки, оскільки центральним у майбутньому вшануванні цього народника-просвітителя мала бути саме популяризація його вірша-гімну «Ще не вмерла Україна».  
11 квітня у Рівному на «курсах політпросвіти» Товариства шанувальників О.Новак розповів про П.Чубинського і зачитав текст вірша «Ще не вмерла Україна» з історичним коментарем. Це викликало хвилю ентузіазму присутніх, люди стали переписувати текст від руки, згодом  передруковували на друкарських машинках. Зображення Тризуба, яке О.Новак знайшов у старій книжці з історії України, перемальовували. Стандартних блакитно-жовтих прапорів, зрозуміло, ніде не було, тому їх довелося шити самим. М.Поровський і В.Червоній купили сувої жовтої і блакитної тканини. Перші два десятки прапорів пошили жінки-пенсіонерки Н.Криштальська, О.Булавська та О.Демянюк; вони ж пошили сотні блакитно-жовтих стрічок. Дві суконні корогви у вигляді рицарських щитів-гербів з Тризубами виготовили художники під керівництвом О.Ковальчук.      
Перше публічне організоване підняття блакитно-жовтих прапорів на Рівненщині відбулося 18 червня 1989 року під час відзначення Дня пам’яті полеглих героїв – козаків гетьмана Б.Хмельницького у музеї-заповіднику «Козацькі могили». Очолювали акцію В.Червоній та О.Новак. Тоді вперше на Рівненщині активісти НРУ і ТУМ сформували окрему колону, відбулися сутички з міліцією, хода селами Пляшева й Острів та несанкціонований мітинг.
Перші блакитно-жовті прапори підняли О.Веремчук, В.Якимов, В.Войтович, В.Павловець, В.Шкуратюк, С.Шкуратюк, П.Броновицький, В.Рудюк, О.Кондратюк, В.Василець, О.Голуб та ще кілька чоловіків, козацькі прапори несли І.Демянюк, В.Федін, хлопчик-школяр та ще двоє-троє на зміну. Люди зустріли появу прапорів вигуками «Слава! Слава Україні!» та «Народний Рух! Народний Рух!». Після офіційної частини п’ять сотень активістів НРУ і ТУМ влаштували ходу через село Острів до острівця, де прийняли останній бій і загинули 300 козаків. Там було проведено перший несанкціонований мітинг, після якого його учасники заспівали гімн «Ще не вмерла Україна». Це був перший масовий публічний спів  українського гімну в сучасні часи на Рівненщині. У розвиток цих подій 20 червня на «курсах політпросвіти» Товариства шанувальників В.Червоній виступив перед слухачами і розповів про українську національну символіку. Після цього присутні натхненно заспівали гімн «Ще не вмерла Україна». Це було перше публічне масове виконання українського гімну в місті Рівному в сучасні часи.
Важлива роль у популяризації гімну «Ще не вмерла Україна» належала хору ТУМ, яким керували Леся, Ірина і Мирослава Міськови. Саме жінки-хористки вперше правильно, по нотах навчилися співати  гімн і вчили співати його інших. Протягом кількох  років хор ТУМ об’їздив із рухівцями всю область, всюди співав «Ще не вмерла Україна», стрілецькі й повстанські пісні. Подвижницька патріотична діяльність Л.Міськової та жінок-хористок описана у книзі І.Міськової та М.Міськової-Горобець «Ну і що ж, як прийдеться нам вмерти…».
Боротьба за національну символіку описана у книзі І.Демянюка «Ми вище прапор підіймемо! Нарис історії боротьби за українську національну символіку на Рівненщині. 1988-1991 роки».

Іван Демянюк, історик, політолог
Продовження
у наступному номері.

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.