Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
середа
19
квітня
Випуск
№ 1315 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

ДО НАЦІОНАЛЬНИХ ВИТОКІВ [Випуск № 1142]

До 25-річчя утворення і діяльності Товариства шанувальників української мови та культури імені Тараса Шевченка міста Рівне

Чверть віку… Багато чи мало це з точки зору історії? Саме двадцять п’ять років тому Василем Червонієм  та його побратимами було створено Товариство шанувальників української мови та культури імені Тараса Шевченка при Палаці культури «Хімік», яке започаткувало боротьбу за державний статус української мови, національне відродження, національну символіку та демократію і державну незалежність України на Рівненщині. Про це йдеться у новому дослідженні історика і політолога Івана Демянюка.

Загальна диспозиція
1988р. – перша половина 1989 року знаменувалися тим, що комуністична система увійшла в глибоку суспільно-політичну кризу. В Угорщині, Польщі, Чехо-Словаччині, Болгарії, Східній Німеччині виникли опозиційні рухи, наростали виступи народних мас проти комуністичних режимів, розпочалися реформаційні та революційні процеси. У Радянському Союзі «загорівся» Карабах, постали Народні Фронти Латвії та Естонії, литовський «Саюдіс», які швидко поширювали свій вплив. Комуністична верхівка КПРС і СРСР на чолі з М.Горбачовим безперервно маневрувала, намагаючись, з одного боку, забезпечити поступ «перебудови», а з іншого – зберегти владу.
Стратегічне значення мало становище в УРСР – найбільшій і найпотужнішій республіці всієї комуністичної Європи. Верхівка КПУ-КПРС під керівництвом В.Щербицького намагалася не допустити демократизації в Україні,  оскільки це загрожувало не лише втратою влади в УРСР, але й крахом усього СРСР. Однак становище в Україні політизувалося прискореними темпами. Піднімалися Київ і Львів, пробуджувалися Галичина, Волинь, Київщина, виникали неформальні культурологічні, екологічні угрупування, групи підтримки «перебудови», осередки Товариства української мови…

Установчі збори Товариства
27 вересня 1988 року в Палаці культури «Хімік» відбулись установчі збори Товариства шанувальників української мови та культури імені Тараса Шевченка. У роботі зборів взяло участь 80 чоловік. З доповіддю про становище української мови, проблеми її функціонування та необхідність створення Товариства шанувальників української мови у Рівному виступив апаратник РВО «Азот» Василь Червоній. Він же ознайомив присутніх з проектом Статуту цього добровільного обєднання. В обговоренні взяли участь працівники РВО «Азот» В.Данилов, А.Федоренко, вчителі Ю.Вовк, Л.Шеремета, Є.Піддубна, працівник дитсадка Є.Гладунова та інші. Вирішено було створити товариство при ПК «Хімік» («за» - 50 присутніх), одноголосно затверджено його Статут та обрано Раду Товариства у складі 19 чоловік. Керувати роботою Ради товариства було доручено В.Червонію, виконувати обов’язки секретаря – Є.Гладуновій.
Основу Товариства шанувальників складали робітники та інженерно-технічні працівники Рівненського виробничого обєднання «Азот», вчителі кількох шкіл та працівники дитсадків мікрорайону «Ювілейний». До складу Ради товариства увійшли працівники РВО «Азот» В.Червоній, О.Логін, Р.Лукащук, А.Правдюк, О.Скринник, М.Стельмах, В.Рудюк, А.Ткач, В.Чабан, А.Федоренко, секретар комітету комсомолу РВО «Азот» В.Сорока та його заступник В.Данилов, вчителі Ю.Вовк, О.Новак, Л.Шеремета, працівники дитсадків Є.Гладунова та М.Косарєва, працівниця ПК «Хімік» З.Улянина.
Згідно зі Статутом основними завданнями Товариства визначено: залучення громадян та зацікавлених організацій до популяризації і розширення сфери функціонування української мови, виховання національної свідомості, організація свят української мови, концертів народної пісні й танцю, зустрічей з українськими письменниками, ідеологічних диспутів та інших заходів. Та найголовнішим пунктом Статуту, що зразу ж викликав неоднозначну реакцію в адміністрації підприємства, компартійних та профспілкових органах РВО «Азот», був пункт про необхідність впровадження «державного статусу української мови». Зважаючи на те, що офіційним курсом компартійних і радянських органів на той час була російсько-українська двомовність, що практично зводилася на всіх офіційних заходах до повного панування російської мови, вимога надання українській мові статусу державної набувала політичного характеру.  Таким чином, поряд із зрозумілою в тих умовах діяльністю щодо популяризації і захисту української мови, в діяльності Товариства вже з самого початку ставилися значно ширші завдання національного українського відродження.

Перші заходи Товариства
Першими заходами Товариства шанувальників були збір інформації про співвідношення українських і російських класів у рівненських школах, груп у дитсадках, мовне оформлення реклами, оголошень, а також збір підписів за надання українській мові статусу державної та за передачу щойно збудованого будинку Ровенського райкому КПУ-КПРС (нині – будинок Рівненської райдержадміністрації) під поліклініку. Ці заходи з самого початку викликали велику зацікавленість жителів міста Рівного і стурбованість компартійних органів. М’яка форма заходів (збір інформації, збір підписів) і поєднання національного та соціального факторів повинні були убезпечити активістів Товариства від звинувачень в «екстремізмі», «націоналізмі» і т.д., але в той же час створювали можливість поступового розширення діяльності, активізації людей, залучення все більшої кількості активістів.
У жовтні-грудні актив Товариства шанувальників підготував і провів кілька заходів, під час яких обговорювалися питання стану української культури, мови, літератури, збереження історичної спадщини, присутні були ознайомлені з деякими раніше забороненими творами українських письменників і поетів. Головними думками, що проголошувались у виступах активістів Товариства, були дві: необхідність більш активно відстоювати національні права українського народу та надання українській мові державного статусу.
Так вже 11 жовтня на засіданні Ради Товариства було заслухано інформацію Ю.Вовка по співвідношенню українських і російських класів у школах, Є.Гладунової – по дитсадках, а А.Ткача – по оголошеннях, рекламі. Було відзначено, що у російських і змішаних класах – більшість дітей - українці, тобто фактично проводиться русифікація дітей. Тоді ж з ініціативи В.Червонія до складу Ради Товариства було уведено викладача СПТУ № 11 (хіміків) М.Назарука, який запропонував взятися до поглибленого вивчення історії України.  
У половині листопада було проведено другі збори Товариства, на яких були присутні майже 100 людей. На зборах виступили В.Червоній, Є.Піддубна (про співвідношення українських і російських класів у школах), Є.Гладунова (про формування мовної культури дітей), А.Федоренко (про проблеми висвітлення історії України), В.Данилов (про народну творчість, фольклорні ансамблі), В.Сорока (про інформаційну діяльність), М.Назарук (проблеми функціонування української мови), А.Ткач та інші. В.Червоній склав повноваження голови на користь М.Назарука, а сам залишився заступником голови.
У листопаді в читальному залі рівненської міської бібліотеки мікрорайону «Ювілейний», що за адресою: вулиця Корольова, 4, був проведений літературний вечір молодих поетів і письменників. Особливий відгук викликала невеличка співана під гітару поезія дубенського поета і художника Миколи Тимчака «Пісня в дорогу». Слова з неї:
«Набої правди у духовну зброю Ладуймо, гей! Бо хто ж, якщо не ми», були сприйняті присутніми як прямий заклик до рішучої боротьби за національне відродження.   
Керівництво ПК «Хімік», партком та профком РВО «Азот» з самого початку існування Товариства зациклились на дискусії з приводу непотрібності в Статуті Товариства пункту про «державний статус української мови», крім того, була висунута вимога до Товариства не займатися політичною діяльністю.
Незважаючи на це, в жовтні–грудні Товариство не тільки не припинило популяризації ідеї про державний статус української мови, але й розгорнуло агітацію і збір підписів на багатьох підприємствах, установах, організаціях, навчальних закладах. Назва Товариства шанувальників української мови та культури ім. Т.Шевченка (скорочено – Товариство шанувальників) стала широко відомою в місті Рівне. До Товариства почало звертатися багато нових людей, на кінець року воно вже нараховувало більше сотні членів та трьох сотень співчуваючих, вийшло за межі «Азоту» і почало набрати загальноміського значення, стало відомим в області.
На деяких підприємствах, в установах, організаціях, навчальних закладах почали виникати неформальні ініціативні групи та осередки Товариства української мови, які налагоджували стосунки з ТШ. Так у жовтні серед працівників Рівненського заводу тракторних агрегатів (РЗТА) виник осередок ТУМ з майже аналогічними цілями і завданнями. Очолив цей осередок В.Подлевський. На Радіотехнічному заводі осередок ТУМ виник з ініціативи В.Якимова та Ю.Бойка, на заводі високовольтної апаратури (РЗВА) – Ю.Велігурського, на заводі «Газотрон» - М.Борецького, у Науково-дослідному інституті технології машинобудування - В.Войтовича. Серед рівненських художників осередок Товариства створили О.Ковальчук, М.Красько, І.Жилка.
Бажаючи недопущення політизації мовного питання, в міськкомі КПУ-КПРС вирішили очолити  процес утворення міської організації ТУМ і погодили проведення контрольованої конференції. 19 листопада в Залі органної та камерної музики обласної філармонії відбулась Установча конференція ТУМ. Незважаючи на проголошувану М.Горбачовим політику «гласності», двері до залу зачинили, крім делегатів, бажаючих почути розмову на конференції, туди не пустили. Хоча  організатори конференції виділили Товариству шанувальників лише 2 (!!!) мандати з 280, саме за активним наполяганням В.Червонія, делегати конференції таки проголосували і включили до Статуту Товариства пункт про статус української мови як державної. Це була справжня перемога!

Мова і політика
Створення Товариства шанувальників української мови та культури ім. Т.Шевченка, поширення його впливу і розгортання агітаційно-пропагандистської кампанії за державний статус української мови  серйозно стурбувало компартійні органи, що виявилось на конференції міської організації КПУ-КПРС 25-26 листопада 1988 року. Так делегат конференції, заступник голови ради трудового колективу Радіотехнічного заводу В.Бутаков говорив: «Зараз мене і моїх товаришів глибоко хвилює процес зростання національної самосвідомості, що набуває інколи гіпертрофованих форм: це і «Пам'ять», і події в Прибалтиці, і Нагірний Карабах, і нарешті «Товариство шанувальників української мови» в нашому місті». Такі настрої і порівняння серед міського компартійного активу були на той час не поодинокими.
Перший секретар міськкому КПУ-КПРС В.Опришко, відповідаючи на запитання секретаря комітету ВЛКСМ підприємства «Азот», члена ради Товариства шанувальників В.Сороки з приводу того, чому в РВО «Азот», де серед працюючих 86 % становлять українці, всі збори трудового колективу, партійні, профспілкові збори проводять російською мовою, запевняв присутніх, що ніхто не буде змушувати (!!!) керівні органи, директорів підприємств, організацій розмовляти українською мовою, оскільки в країні вільний вибір мови. В той же час В.Опришко відверто визнав, що проблеми з українською мовою в Рівному таки є: «Ми вивчили стан справ у районі Льонокомбінату: 3 українські школи, а в 6 дитячих садках навчально-виховний процес на російській мові, тобто ми виховуємо дітей, які до навчання в українській школі не будуть підготовлені». Визнання таких відвертих фактів русифікації компартійним керівництвом міста свідчило про те, що в умовах розширення «гласності» й демократизації вже стало неможливим приховування інформації щодо справжнього становища української мови та  наслідків русифікаторських процесів.
Перебуваючи під тиском адміністрації РВО «Азот», партійного та профспілкового комітетів підприємства, Рада Товариства шанувальників все ж підготувала і провела 25 грудня заключні в тому році збори Товариства, в яких взяло участь більше 300 людей. На вечорі йшлося вже не тільки про становище української мови і надання їй статусу державної, але й про політичні проблеми: засудження сталінізму, голодомор 1932–1933 років, екологічне становище, підтримку демократичної «перебудови», пролунала критика національної політики Компартії. Ці проблеми піднімали у своїх виступах В.Червоній, О.Новак, І.Демянюк, Ю.Вовк, Л.Шеремета, а також один з активістів Товариства краєзнавців М.Поровський. У фойє Палацу культури «Хімік» членами неформальної групи «Совість» було розгорнуто велику виставку політичних плакатів, були роздані самвидавські газети Народних фронтів Естонії, Латвії та литовського «Саюдісу», привезені з Прибалтики.
Останнім спільним заходом членів Товариства шанувальників була організація великої групи колядників під керівництвом В.Червонія та колядування по мікрорайону «Ювілейний» та у центрі міста 7–9 січня 1989 року. Серед колядників були М.Косарєва, Є.Гладунова, М., Л., І. Міськови, А.Федоренко, А.Ткач, М.Вельгус, Ю.Велігурський, І.Демянюк, І.Кур’янік, Л.Шеремета, В.Баланович та інші. Люди радо вітали колядників на вулицях, площах міста, у власних оселях. Саме тоді виникла ідея створити самодіяльний хор Товариства, який популяризував би українські патріотичні пісні й брав участь у заходах громадсько-політичного спрямування. Тоді ж зародилася ще одна перспективна ідея - започаткувати збір коштів на будівництво великого пам’ятника Т.Шевченку, що мав би постати в центрі міста Рівне. Найактивніше за реалізацію цих ідей виступав В.Червоній.

Іван Демянюк, історик, політолог.
Продовження у наступному числі.

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.