Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
п'ятниця
8
грудня
Випуск
№ 1349 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Ілюзія польоту [Випуск № 1142]

Я тут знову про Януковича. Хоча інформаційний привід не зовсім свіжий, знадобився час, щоби його перетравити. Йдеться про крутий поворот правлячого клану в бік євроінтеграції, який визначив зовсім інший політичний ландшафт у країні на наступні щонайменше два роки. А що, власне, нового сталося на початку вересня, що змінилося після виступу президента в Раді й на партійному «мєждусобойчику» в «Зоряному»? Хіба європейський вибір не прописано в Конституції, хіба Вільнюська угода про партнерство не готувалася заздалегідь багато місяців? Ні, таки сталося: донедавна Янукович зі своїм почтом сиділи на двох стільцях, заграючи водночас і з Брюсселем, і з Москвою. Нині він демонстративно послав Кремлю меседж, що східний напрямок його наразі не цікавить. Так демонстративно, що навіть вигнав на вулицю масовку з плакатами й дав по голові окремим москвофілам зі свого табору, мовляв, поперек батька в пекло не сунься.
Що там клацнуло в голові гаранта, яка нова диспозиція склалася серед груп впливу, навряд чи варто зараз гадати, напевно, ми про це дізнаємося все одно нескоро. Але внаслідок останнього маневру ліберальний, проєвропейський електорат країни має перебувати в розгубленості. І перебуває, про що свідчить моє спілкування з деякими щирими патріотами. Вони вважають, що коли всі попередні загравання з Кремлем включно з віддачею Севастополя остаточно лишилися позаду й правлячий режим виявляється найбільшим євроінтегратором, то, може, не варто з доброго добра за іншим шукати? Яка вже різниця, хто саме приведе нас у Європу? Чому не зупинитися на ньому, тим більше що євростандарти якось обмежать його забаганки?
У тім-то й річ, що для нас Європа – це ніяке не відпущення гріхів і не перепустка в рай. Сам по собі Євросоюз – вельми неоднорідне утворення, належність до якого не означає автоматичного вирішення всіх внутрішніх проблем. Ми маємо добре пам’ятати, що перебування під прапором ЄС не завадило Греції занапастити економіку й соціальні структури, не врятувало Іспанію від кризи, не запобігло виявам соціалістичного (гаразд, псевдосоціалістичного) маразму й бюрократичного кретинізму тією чи іншою мірою в усіх інших державах. Єдині європейські правила тільки полегшують певні позитивні перетворення, рушій яких слід шукати всередині кожної окремої держави, нашої зокрема. Тобто європейський курс для України – це лише підтвердження маршруту на модернізацію, деколонізацію, демонополізацію й гуманітарний розвиток, а також певний полегшений алгоритм його долання. Ну й last but not least, протиотрута від повернення в пост-СРСР.
Інакше кажучи, Євросоюз – то не якась сакральна мета, а операційний засіб вирішення наших проблем. Про те, наскільки налаштований на їх вирішення особисто Янукович Віктор Федорович разом зі своїм оточенням, ми впевнено можемо робити висновок, виходячи з його попередньої діяльності як глави держави. Тобто ніяк не налаштований, немає про що говорити.
Є тут одна цікава гіпотеза, нею поділився один політтехнолог, колишній десантник із Москви, який займається своєю невдячною справою останні 17 років. Він каже: «Старий, тут усе прозоро, як горілка! Згадай кампанію Єльцина 1996 року: тоді олігархи зробили все, щоби головним його опонентом став комуніст Зюґанов – безпрограшний розклад!». Справді, якщо свідомо, ювелірно відштовхнути від себе частину «вічно вчорашніх», симпатиків СРСР і «Русского міра», ці потенційні голоси майже автоматично відійдуть до комуністів, як це подекуди сталося на останніх виборах до Ради. Тоді в другий тур замість будь-кого з лідерів опозиції можна провести Симоненка, Віктор Федорович виступить у білих шатах мало не як рятівник нації, потрібні цифри йому домалюють і, головне, ніхто не пручатиметься, на відміну від, скажімо, тягнибоківців. Я не надто вірю в абсолютну силу шахових комбінацій, проте об’єктивна картина такому сценарію сприяє, гріх не скористатися.
Ще раз: про групи інтересів слід говорити окремо й не побіжно, але не варто абстрагуватися від особистого чинника. Усе, що ми знаємо про президента, – це те, що він прагне влади й заради неї ні перед чим не зупиниться. Влада й особистий комфорт є абсолютними пріоритетами, а ідеологічне оформлення похідне й вторинне, тут можна імпровізувати. До того ж усі, хто його знає особисто, свідчать, що В. Ф. не забуває образ, а в Москві його останнім часом принижували понад міру. Якщо західний курс забезпечить йому збереження кабінету на Банковій і «Межигір’я», він ним рушить без вагань. А Захід так чи так пробачить йому різні пустощі включно з утриманням лідера опозиції за ґратами.
На щастя, оперативна ситуація не потребує негайних реакцій. Окрім однієї: не дати себе надурити.
Юрій Макаров

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.