Загалом в останній третині першого тайму територією володіли гості. М’яч краще тримався у їхніх ногах, щоправда, завдяки уважній грі українських оборонців потенційна небезпека гасилася на підступах до воріт П’ятова. Початок другого тайму знаменував величезний силовий тиск на ворота гостей. Українці подали три поспіль кутових і останній з них цілком міг замикати, знаходячись на дальній стійці, Федецький. Однак м’яч, який відскочив від газону, вдарився в чоло Артемові і вилетів за лицьову лінію. Власне, ближче до середини тайму гра увійшла в те ж в’язке русло, що й в заключній третині першої половини. Команди діяли без воріт, зосереди-вшись на боротьбі в середині поля. Останні 15 хвилин зустрічі вийшли доволі нервовими, з великою кількістю жорсткої боротьби в середині поля. Українці, очевидно, трохи втомилися, бо при переході від оборонної стадії в атакувальну допускали надто багато похибок. Суперники натомість не приховували свого бажання довести матч до нічиєї. Взагалі, цей матч майже один в один пригадав дві зустрічі нашої національної команди епохи Лобановського-Сабо. Тоді ми теж грали вдома на рівних з німцями і французами. Різниця лишень у тому, що Фоменко тренує команду лише сім місяців. А отже сподівання, що наша команда вдосконалюватиметься і стане врешті найсильнішою в історії ще є. Та й шанс потрапити до Бразилії залишається доволі високим.
Іван Вербицький