Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
середа
19
квітня
Випуск
№ 1315 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Російський план, осмислений і нещадний [Випуск № 1136]

У тому, що Росія йде в наступ, сьогодні вже не сумнівається ніхто. У тому, що тактична мета цього наступу — зрив підписання Україною Угоди про асоціацію з Європейським Союзом, — теж. У щільній димовій завісі суперечливих повідомлень ЗМІ ведуться лише дискусії, як розцінювати перші залпи Москви, що це — сигнальні ракети чи вже розриваються бойові снаряди? Отримавши останні зведення від надійних джерел із лінії вогню, ми можемо стверджувати: Росія відкрила перший український фронт. Поки що перший.  Як свідчать донесення розвідки DT.UA, ще донедавна Росія не розглядала економічну війну як основний засіб протидії зближенню України з ЄС та підписанню асоціації. Кремль був упевнений: перебування Тимошенко у в'язниці — найнадійніша запорука того, що Угоді не відбутися. У тому, що Тимошенко залишиться у в'язниці, Кремль також не сумнівався. І Москва дозволила собі розслабитися. Не так щоб зовсім заплющила очі на наші проєвропейські шури-мури, але, очевидно, вирішила: гаразд, хай нагуляються перед весіллям — з Митним союзом, звісно.
Проте, стверджують наші джерела, на початку червня Москва отримала приголомшливу інформацію з Берліна: фрау Меркель уже не вважає тюремне ув'язнення Ю.Тимошенко нездоланною перешкодою для асоціації з Україною і схиляється до підписання Угоди. Прокинулася Москва хутко і, як ви розумієте, не в найкращому гуморі. Негайно провели екстрену нараду, на якій, згідно з інформацією джерела DT.UA, Путін поставив завдання радникові президента РФ С.Глазьєву терміново розробити стратегію недопущення підписання Україною угоди з ЄС і втягування її в МС.
Глазьєв покликав на допомогу Медведчука, що є не лише багатолітньою довіреною особою Путіна, а й, як стверджують втаємничені, вже рік виконує, на пропозицію… Януковича, роль "зв'язкового" Банкової з Кремлем. Річ у тому, що Віктор Федорович, перебравши на роль конфідента кілька кандидатур — від Льовочкіна і Бойка до Порошенка й Клюєва, — не задовольнився жодною з них. Путін і Янукович говорять "різними мовами", тому їм потрібен перекладач, роль якого інколи й виконує кум президента РФ.
Стратегію тиску на Україну було розроблено в стислий термін і покладено Путіну на стіл. Аналізуючи допущені помилки, в Москві дійшли висновку, що вони вперше програли інформаційну війну Україні. Провівши ретельний моніторинг українського телеефіру, російському лідеру не тільки продемонстрували вражаючу "нарізку" сюжетів основних українських телеканалів про те, який поганий Митний союз і як добре Україні буде після укладення асоціації з ЄС, а й додали список власників цих каналів, а також докладну інформацію про їхній бізнес та зовнішньоекономічну діяльність на російському напрямі.
Зверстаній у червні стратегії підкорення України порохом припасти не дали. Її реалізацію розпочали негайно. Честь стати першими жертвами випала В.Пінчуку ("Інтерпайп") та С.Таруті (Індустріальний союз Донбасу): 16 липня прем'єр РФ Д.Медведєв оголосив про рішення російського уряду не продовжувати на друге півріччя квоти на безмитне ввезення українських труб. Наступним під згубний для українського шоколаду вогонь стратегічного партнера потрапили П.Порошенко та його "Рошен".
Про масовану атаку на українських виробників-експортерів широка спільнота дізналася минулої середи. Федерація роботодавців України (ФРУ) повідомила, що з 14 серпня 2013 р. "у профіль ризику системи управління ризиками Федеральна митна служба РФ до перших чотирьох десятків підприємств, які потрапили туди в липні нинішнього року, додала всіх, без винятку, українських експортерів. За підрахунками Федерації, експорт українських товарів до РФ у другому півріччі прогнозувався на рівні 8,5 млрд дол. "Втрати України від описаних дій російської сторони можуть сягнути, залежно від розвитку подій, 2—2,5 млрд дол. тільки в другому півріччі поточного року", — підрахували у ФРУ.
А тепер одне з найголовніших запитань: чому Україна виявилася абсолютно не готовою до такого повороту подій? Кажуть, Микола Янович теж дуже нервово переймався ним на останньому засіданні Кабміну. Треба ж! А от за нашою інформацією, ще в лютому В.Януковича поінформували про можливі економічні "санкції" Росії; про те, що країни Митного союзу розробляють нові вимоги до якості продукції; попередили, що необхідно готуватися, у тому числі, й до можливої повномасштабної економічної блокади. Президент, як стверджують наші джерела, поділився інформацією з прем'єром, той нібито відмахнувся, мовляв, не турбуйтеся, усе вирішимо.
Де були, чим займалися наші розвідка й контррозвідка, незрозуміло. Мабуть, угоду про те, щоб не вести специфічної роботи на території партнера, виконує тільки українська сторона... Куди дивилося наше посольство (посол, до речі, нині у відпустці, хоча, кажуть, перебуває у Москві), за ідеєю, покликане не тільки тримати руку на пульсі двосторонніх відносин, а й уловлювати його найменші зміни? Потужний викид адреналіну в Кремлі всі вони проґавили тому, що владі це було не потрібно. Бо вона вважає, що це особисті проблеми пінчуків, тарут, порошенків, коломойських і інших великих грошових мішків. Бо досі Азаров і Арбузов, за нашою інформацією, віддавали вказівки міністрам "не підтримувати!", дуже вибірково допомагаючи лише тим, хто зміг зацікавити Сім'ю чи то часткою у бізнесі, чи то ще якимись "вагомими аргументами". Бо в Сім'ї лише два завдання — утримати ситуацію до виборів і зберегти власні доходи.
Янукович ніяк не визнає, що головна небезпека для його влади й майна —Росія. Прийшовши до влади й боячись втратити симпатії основного електорату, він загравав із Кремлем, замість навантажити найкращі мізки країни розробкою довгострокової стратегії відносин зі стратегічним сусідом. Цього не зробили навіть тоді, коли ці відносини стали розжарюватися. Хоча заради справедливості зазначимо: а кого навантажувати? Арбузова? Прасолова? Кожару? Смішно. Хоча, напевно, все-таки трагічно. Для країни, державна машина якої неефективна навіть у мирний час. Що вже казати про надзвичайний економічний стан.
І все-таки, що Україна може зробити в ситуації, що склалася? Ось найелементарніше.
— Негайно запустити ситуаційний центр, де групи експертів і юристів зможуть вести пошук рішень і напрацьовувати комплекс відповідних і превентивних заходів.
— Безумовно, нинішні українські проблеми мають стати предметом міжнародного розгляду. Як вважають багато експертів, Київ повинен звернутися до СОТ, членом якої є й Росія. Як свідчать наші європейські співрозмовники, Україна може розраховувати на солідну підтримку Євросоюзу в рамках організації. Здається, не залишаться осторонь і США, й інші члени СОТ. Слід попросити термінових консультацій і з Єврокомісією, адже це через своє прагнення підписати асоціацію з ЄС українська економіка опинилася в зоні російського прицільного вогню. Але одночасно слід максимально виконати пункти "списку Фюле", щоб до листопада не залишилося заборгованостей із "домашнього завдання".
— Варто звернутися й до Пітерського арбітражу зони вільної торгівлі СНД, адже вільною нашу торгівлю з Росією нині не назве ніхто.
— Ряд експертів вважає, що слід запроваджувати дзеркальні заходи щодо російських виробників, обмеживши їхній експорт в Україну. Так, від цього постраждають і українські підприємства, але на війні без втрат не буває. Тим більше на війні нервів. Насамкінець, грузинам вдалося ж вистояти...
— Чудовий об'єкт для пильної уваги — ЧФ РФ у Криму.
— А що, коли зупинити прокачування російського газу, наприклад, засумнівавшись у його російському походженні або визнавши його якість не відповідною українським стандартам? Євросоюз збуриться? Так треба ж виводити наші проблеми на міжнародний рівень. Гадаєте, жартуємо? Ні, почули цю пропозицію від досить серйозних людей. "На війні як на війні", — кажуть вони.
Ми ж вважаємо, що витримати цю "психічну атаку" можна тільки об'єднавшись. Повинні консолідуватися українські олігархи, адже очевидно, що час, коли проблеми можна було розв'язувати індивідуально, за принципом "кожен сам за себе", минув. Спільна загроза має згуртувати й спонукати до вироблення плану скоординованих дій.
Має мобілізуватися й українське суспільство. Так, Росія —сусід і партнер, який називається стратегічним. Але поводиться вона не по-сусідськи й вже тим більше не по-партнерськи. Невже для когось це все ще не очевидно? Українська інтернет-спільнота вже вибухнула закликами до співгромадян не купувати російських товарів. У нас для цього не менше підстав, ніж в американців і європейців, які демонстративно виливають останніми тижнями на асфальт російську горілку.
Росія навряд чи очікує від України дієвої відсічі. І тому, що не гірше за нас із вами знає ціну українській владі — її інтелекту, професіоналізму й патріотизму. І тому, що останні півтора десятка років Київ реагував на всі підступи Москви або жалюгідною посмішкою Ванюкіна, або злісним шипінням — не більше. Україна так і не сподобилася задіяти Меморандум про гарантії її безпеки, звернутися в Стокгольмський арбітраж, змарнувала можливість розв'язати багато своїх економічних проблем із Москвою в рамках СОТ на етапі вступу туди Росії.
У переддень Дня незалежності громадяни, влада, опозиція, журналісти, "третій сектор" мусять вирішити, яка Україна нам потрібна. "Подарункова" чи справжня. Яку треба заслужити і яку треба обстояти
Юлія Мостова, Тетяна Силіна 

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.