Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
вівторок
18
липня
Випуск
№ 1328 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Гіркі пілюлі для фінансів України [Випуск № 1135]

У Європі настав час збирати каміння. Після жорсткого потрясіння фінансової системи спочатку в Греції, потім — на Кіпрі європейські політики почали серйозно переглядати теорію «помірного» дефіциту бюджету, який нібито стимулює внутрішнє споживання і, відповідно, пожвавлює економіку. Наче зненацька звернули увагу на величезні суми обслуговування публічних боргів, про які міжнародні кредитори воліють не згадувати . Так от, у Греції такі ракові метастази з’їдають уже понад чверть бюджету, і навіть спроби радикальних операцій на зразок жорсткої економії та профіцит у 3,5% поки що не дають результату — обсяг коштів на обслуговування боргу зростає. Для оцінки стану державного боргу у міжнародній практиці використовуються різноманітні показники щодо можливості країни з його обслуговування. Так, Світовий банк виходить із того, що критичним рівнем державного зовнішнього боргу є понад 50% від валового внутрішнього продукту. А за вимогою Маастрихтської угоди, державний борг не повинен перевищувати 60% валового внутрішнього продукту країни. За оцінками спеціалістів, Україна має середній рівень зовнішнього боргу — близько 30% ВВП. Однак залучені Україною позики вирізняються своєю короткостроковістю та високим рівнем відсоткових ставок. Так, обслуговування державного боргу України у відсотках до ВВП порівняне з тим, що існує у США та Великобританії, однак рівень заборгованості у США перевищує 100%, а у Великобританії — понад 80%.
Уже зараз обслуговування державного боргу в 35 млрд. грн. перевищує видатки з Державного бюджету на освіту та охорону здоров'я, разом узяті, та постійно зростає як у абсолютному значенні, так і відносно загального фонду бюджету.
На жаль, позики в Україні залучаються на покриття поточних видатків, а не капіталовкладень, які створюють основу для повернення основної частини боргу. Це суперечить логіці поведінки успішних підприємців, які здебільшого не залучають кредити для здійснення поточних виплат, бо нерідко це призводить до банкрутства.
Європейська комісія за результатами аналізу публічних фінансів країн Європейського Союзу в своїх рекомендаціях від 29 вересня 2010 р. пропонує запроваджувати жорсткі вимоги щодо дефіциту бюджету та нарощування боргів. Зокрема, це обмеження зростання публічних видатків рівнем зростання ВВП, приведення дефіциту до 0,5% ВВП, спрямування додаткових ресурсів від перевиконання прогнозних показників доходів виключно на погашення основної суми боргу.
Також пропонується застосовувати санкції щодо країн насамперед зони євро, які допускають перевищення дефіциту бюджету понад 3% і загальну заборгованість понад 60% ВВП. Хоча, за логікою, ці показники взаємовиключні, оскільки дефіцит уже сам по собі постійно нарощує борг.
Слід зазначити, що політика залучення запозичень у світі різниться, однак ряд країн схиляються до повернення до "золотого правила", що означає бездефіцитність бюджету. Так, у Великобританії та ФРН дефіцит дозволяється лише для бюджету розвитку. У Швейцарії дефіцит узагалі не можна планувати. Якщо виникає дефіцит протягом виконання бюджету, його необхідно покрити упродовж трьох років шляхом створення профіциту бюджету. Жорсткі правила запроваджено в Іспанії, де в некризові часи дефіцит не допускається, а під час кризи дозволяється в розмірі не більш як 1%. Бездефіцитність бюджету вимагається в Португалії, Японії, Естонії. У Франції "золоте правило" жорстко застосовується поки що для соціальних фондів. У Данії бездефіцитності бюджету планується досягти в 2015 р. В Австрії існують обмеження щодо дефіциту в середньостроковому плануванні. Отже, тренд на приборкання зростання заборгованості та досягнення жорсткої бездефіцитності бюджету в європейських країнах очевидний.
В Україні, навпаки, ситуація тільки погіршується. Якщо раніше покриття дефіциту бюджету було гарантовано кредитними лініями міжнародних фінансових організацій, то сьогодні такі джерела не визначено. Більше того, уряд бере додаткові бюджетні зобов'язання під неіснуючі доходи, як це було в 2012р., зокрема, під так звані соціальні ініціативи президента. Очевидно, що за прогнозного зростання ВВП у 4%, а фактичного — 0,5% у доходах держбюджету утворилася серйозна дірка. Згідно з Бюджетним кодексом, необхідно було провести секвестр бюджету, однак офіційно заявити про це уряд побоявся. Як наслідок, низку бюджетних призначень так і не було профінансовано, хоча головні розпорядники вже взяли бюджетні зобов'язання, зокрема, із закупівлі товарів, робіт і послуг. Бюджет фактично перейшов на ручне управління, коли прем'єр особисто визначає, які статті та програми необхідно фінансувати. Державне казначейство лихоманить — щоденний залишок на його рахунку інколи не перевищує кількох мільйонів, що є критичним показником.
Здебільшого жертвами фактичного секвестру стають місцеві бюджети, яким не лише не перераховують встановлених законом субвенцій, передусім по компенсації за пільги та субсидії, а й свідомо затримують оплату за іншими програмами. Знаючи необов'язковість зобов'язань держави, органи місцевого самоврядування починають формувати заборгованість комунальних підприємств і самого місцевого бюджету перед енергопостачальниками. Адже ще в пам'яті приклад 2012 р., коли держава списала борги тих комунальних підприємств, які не заплатили за рахунками. В основному це східні регіони та місто Київ, де такі підприємства фактично контролюються структурами, наближеними до влади.
Резерви прихованого зростання цін за фіксованого курсу гривні практично вичерпано — вже зараз ціни на більшість товарів повсякденного споживання в Україні у порівнянні з європейськими. Водночас кредитування реального сектора при ставках, що перевищують 25%, неможливе, не кажучи вже про іпотеку та сільське господарство. І державні програми на здешевлення кредитів фактично перетворюються на чергові джерела корупції. В таких умовах виживає лише ритейл, де висока оборотність грошей. Фактично банки стимулюють імпорт, що помітив навіть пан Азаров. При цьому зниження кредитних ставок наштовхується на опір фінансистів, які не бажають зменшувати маржу і, відповідно, власні прибутки. Банківський сектор, а також деякі промислові монополісти залишаються "священними коровами", що шантажують державу крахом економіки у разі порушення status quo. Один із найвищих рівнів доходності, тоді як виробничі сектори перебувають в стагнації, — свідчення того, що банківський сектор не несе належного податкового навантаження. Насамперед це стосується податку на доходи, отримані від депозитів. Формально його мають сплачувати вкладники, але насправді цей податок зменшує прибутковість банків.
Україна — чи не єдина країна у світі, де пасивні доходи практично не обкладено податком. Виріс цілий клас рантьє, зацікавлений у розкручуванні інфляції та утриманні високого рівня ставок депозитів. Вкладення в активний сектор — цінні папери, пряме інвестування — просто невигідне. Це і високі ризики, й оподаткування. Значно простіше покласти кошти на депозит і отримати вищу норму доходу, не платячи при цьому податків. І навіть банкрутство банку нічим не загрожує — аномально високий рівень гарантування вкладів робить цей інструмент вкладів найбільш безпечним і вигідним. Це заохочує і спекулятивний капітал, який знімає фінансову пінку, загрожуючи обвалити ринок.
В усьому світі пасивні доходи оподатковуються за ставкою вищою, ніж оподаткування активних. Тому поява законопроекту Сігала, де пропонувалося встановити ставку оподаткування 25% на доходи від депозитів, була цілком логічною для провладного депутата, який просто проартикулював очевидні прогалини в оподаткуванні. За наївністю вирішивши допомогти державному бюджету суттєвими надходженнями, що оцінюються в 16 млрд. грн. Але, мабуть, старші товариші пояснили, що така ініціатива підірве статки дуже поважних осіб. У черговий раз було запущено істерику про захист останніх заощаджень бабусі та свідоме перекручування суті податку, який, мовляв, підірве довіру людей до банківської системи. Хоча для будь-кого, хто вчив математику, зрозуміло, що дохід від вкладу в банк навіть при сплаті податку все одно вищий за нульовий дохід від грошей, покладених у банку.
Швидше за все, більшість банкірів категорично протестуватиме проти такого оподаткування, адже це стимулюватиме їх фінансувати реальний сектор економіки, окупність проектів якого набагато довша, ніж у сфері купівлі-продажу. Як певну компенсацію втрат їм варто запропонувати зменшення відрахувань до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. При цьому, звичайно, потрібно зменшити також рівень гарантування повернення вкладів до соціально обґрунтованого, тобто до рівня, де основною метою вкладу є збереження коштів від інфляції, а не отримання заробітку. Середній розмір вкладу наразі становить близько 8 тис. грн, тоді як рівень гарантування в 200 тис. грн покриває понад 99% усіх вкладів. Така великодушність щодо мільйонерів, які розділяють свої кошти між банками такими траншами, спонукає ряд недобросовісних банкірів проводити необґрунтовано ризиковані оборудки з коштами громадян: за їх дії розплачуватиметься фонд, фактично — інші банки. Встановлення планки гарантування вкладів на рівні середньої річної зарплати забезпечить покриття понад 80% вкладів, але при цьому дасть змогу різко зменшити відрахування банків до Фонду гарантування вкладів.
Необхідно також зменшити загрозу шантажу держави обвалом банківської системи через виведення вкладів насамперед фінансовими спекулянтами. Законодавчо необхідно визначити дії Національного банку щодо зупинення дочасного повернення вкладів при настанні підстав, що свідчать про таку загрозу.
Однак такі непопулярні заходи можуть бути зрозумілими, лише якщо держава сама продемонструє готовність відповідально ставитися до підтримання балансу публічних фінансів. Звичайно, ідеальним рішенням було б законодавчо чи навіть у Конституції встановити вимогу бездефіцитності бюджету, щоб наші діти і внуки не розплачувалися за безвідповідальні дії сучасних урядів. Однак для початку потрібно хоча б обмежити апетити лобістів у роздуванні дефіциту вимогою планування дефіциту Державного бюджету виключно в частині бюджету розвитку. Реально це означатиме взяття кредитів під конкретні проекти капітального характеру та спонукатиме державних чиновників ретельніше відбирати такі проекти, прагнучи до їх самоокупності. При цьому рівень обслуговування боргу не повинен перевищувати 10% загального фонду бюджету (нині — понад 9%). До речі, норма затвердження дефіциту в частині виключно бюджету розвитку та обмеження в 10% для обслуговування боргу вже закладена в Бюджетному кодексі щодо місцевих бюджетів і за десятиріччя застосування довела свою ефективність.
Фінансова система в Україні серйозно хвора. І це стосується як публічних, так і корпоративних фінансів. Потрібні важкі і непопулярні заходи для її лікування. Але такі рішення не під силу політикам-популістам, метою яких є лише перемога на наступних виборах.
Юрій Ганущак

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.