Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
середа
19
квітня
Випуск
№ 1315 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

„Тільки б голос твій чути і ніжність твою берегти” [Випуск № 1134]

8 серпня минає дев’ять років, як відійшов у вічність видатний просвітянин і педагог Борис Степанишин. Віддаючи данину пам’яті Великому Українцю та напередодні 22-ої річниці Української незалежності, пропонуємо вашій увазі публікацію, присвячену першому ювілею вільної України. Нині, в день першого ювілею самостійної Української держави, уважно оглядаю незабутні п’ять років і ще раз переконуюсь, яка то була прекрасна пора – пора національного прозріння, пора громадянських дерзань, я б сказав, своєрідної романтики і водночас безкомпромісної боротьби „Просвіти” й Народного Руху за незалежність. Ці дві наймасовіші національно-демократичні організації були тоді наче зцементовані в одну нездоланну когорту будівничих незалежної країни. Хто  не був тоді з нами, тому важко збагнути і навіть повірити, що ми могли за піснею Тараса Петриненка „Україно, Україно” піти хоч на край світу.
І ми таки пішли за цією невмирущою піснею і взяли той рубіж, який називається 24 серпня 1991 року. Потім був історичний референдум, перші засідання першої істинно української Верховної Ради, перший Президент, перша демократична Конституція. Але все це було потім, а спочатку треба було комуністичним партноменклатурникам на повен голос сказати: „Ми не совєтській, а український народ, ми – європейська нація, ми не серпастомолоткаста УССР, а таки Україна, з її споконвічними святощами: тризубом, синьо-жовтим прапором і піснею всіх пісень – „Ще не вмерла Україна”.
Ми були тоді наївно-щирі, як діти, але й захоплено віддані до краю високій національній ідеї. У нас не було тоді ані своєї влади, ні своєї армії, жодного пристановиська ( Народного дому ми тоді ще не мали, його ще на чолі з Рухом треба було штурмом здобути), але ми мали головне – віру в нашу рідну Україну, в безсмертя української нації. І тому нині услід за Андрієм Малишком повторюємо: „Україно моя! Мені в світі нічого не треба, тільки б голос твій чути і ніжність твою берегти”.
І ми були щасливі від тієї віри, яка, мов зірка провідна, вела нас на бій проти імперського жахіття на повалення концтабірного соціалізму. Нас вели заповіти Пророка України Тараса Шевченка, нам від нього передалася переконаність, що таки „в своїй хаті, своя правда, і сила, і воля”.
Читачу- краянине! Не забудь щороку 24 серпня прибрати свій дім на велике свято – свято проголошення незалежної України, коли зійшло сонце над нашою змученою землею. Слава Україні!
Борис Степанишин,
газета „Волинь”, 23 серпня 1996 року

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.