Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
недiля
20
серпня
Випуск
№ 1333 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Реанімації не підлягають [Випуск № 1129]

Тема міжпартійних союзів будоражить уми українського політикуму з того часу, як тільки в Україні була запроваджена багатопартійна система і в державному реєстрі з’явилося понад сто партій. Але чомусь до цього часу жодна спроба злиття кількох партійних утворень в одне не увінчалася успіхом. Були, щоправда, поодинокі випадки вдалих тимчасових об’єднавчих союзів, як, приміром „Наша Україна” чи БЮТ, але вони виявилися нестійкими і дуже скоро розпалися чи розпадуться найближчим часом.  Підтвердженням правила неуспішності об’єднавчих процесів на українському політичному просторі можна вважати недавні об’єднавчі з’їзди НРУ-УНП та „Батьківщини”-„Фронту змін”. Щоправда, потрібно зауважити, що і в першому, і в другому випадках, маємо радше злиття двох політичних сил в одну шляхом самоліквідації іншої.
 Так от, об’єднання двох уламків колись потужного Руху не лише не дало ніякого позитивного ефекту і посилу в майбутнє, а й посприяло подальшому розколу в лавах НРУ, коли прихильники Куйбіди  злилися з УНП, а прихильники Тарасюка примкнули до „Батьківщини”. Сім обласних організацій НРУ, у тому числі і Рівненська, заявили про свою незгоду з політикою нового керівництва Народного руху. Тепер на Рівненщині склалася парадоксальна ситуація, коли обласних організацій НРУ і УНП вже фактично немає, а спільного Руху ще юридично немає і невідомо, з яких кадрів така структура буде формуватися. Ось так хороша задумка перетворилася у ще один виток протистояння як на всеукраїнському, так і на обласних рівнях, і, на жаль, поставила жирний хрест на намірах реанімувати Народний Рух України.
Ще заплутаніша ситуація і туманне майбутнє у іншого об’єднання під кодовою назвою „Батьківщина”. І хоча Юлія Тимошенко своїм листом до з’їзду зробила все, щоб її однопартійці без гучних протестів прийняли Яценюка головою Політради її партії ( бо напередодні було багато застережень від обласних організацій), і тут не обійшлося без скандалу – Анатолій Гриценко зі своєю „Громадянською позицією” і особливою думкою був підданий публічній обструкції і виключений з лав так званої об’єднаної опозиції. Неважко передбачити, що і у цього об’єднання не має майбутнього, а попереду нові  перетурбації та розколи.
У чому ж річ? Ідея ж  нібито правильна? У чому причини об’єднавчих невдач українських політиків?
Прадавня українська хвороба, яка  в народі називається „гетьманщиною”, і тут має свої яскраві прояви. Лідери партій і партійок дуже неохоче йдуть на співпрацю один з одним, нехтуючи державними та національними інтересами на користь власних амбіцій, які задовольняються особистим брендом з печаткою та затишним партійним кабінетом голови. А якщо і йдуть, то при цьому має місце затятий торг за якнайбільше відкупне, хлібну посаду чи гарантоване місце нардепа. За таких меркантильних підходів ідейне об’єднання неможливе апріорі. На одній лише користі майбутнього не побудуєш.
Більш ніж дивує, пошук і вибір потенційного політичного партнера і союзника. Відкинувши усі логічні перестороги і досвід партійного будівництва розвинених країн, ініціатори злиття чи поглинання керуються не ідеологічною спорідненістю чи спільністю програмових постулатів, а, в першу чергу, політичною доцільністю, що зводиться в кінцевому рахунку до здобуття матеріальної вигоди чи то у вигляді хабара, чи то в отриманні вигідної посади, чи то якихось тимчасових дивідендів. Зрозуміло, що будь-який союз, створений на таких  засадах, приречений на швидкий розпад, бо є штучним і неприродним.  Я не розумію, як, приміром, рухівці з яскраво вираженою націонал-демократичною ідеологією можуть перебувати ( про співпрацю взагалі не йдеться) в одних лавах з відвертими українофобами, або з більш поміркованими мільйонерами, які (о диво!) мають виконувати відверто популістські, лівацько-соціалістичні  пункти програми партії „Батьківщини”. Хіба такий  симбіоз праведного з неправедним є нормальним явищем?
Безумовно, до таких квазі-об’єднань підштовхує опозицію нинішня влада партії регіонів через засланих козачків, хабарі та інтриги. Адже їй вигідно мати справу не з сильним суперником, а з роздрібненою і розвареною опозицією. Такий опонент не здатен до ефективного супротиву та мобілізації розгубленого електорату ( про що свідчать невдалі акції „Вставай Україно”), а значить – перемоги на виборах.
Серед основних причин невдач присутній і зовнішній чинник. Жодний розкол в українському політикумі не обійшовся без втручання російської агентури. Адже ні для кого не секрет, що Кремль, який завжди зацікавлений у слабкій Україні, має цілий штат спеціально навчених людей, які роблять все, щоб в першу чергу, розколоти націонал-демократів. І успіхи у цій царині у них очевидні: вдалося розколоти потужний Рух, допомогли дискредитувати і добити Ющенка, а тепер вдало допомагають розкидати націоналістів по чужих партійних квартирах.
На превеликий жаль, на інтриги, обман і провокації все ще ведуться лідери українських політичних сил. Шкода, звичайно, що вони не намагаються йти в ногу з часом і докладати зусиль для реального об’єднання ідеологічно-споріднених партій, а намагаються реанімувати те, що реанімації вже не підлягає. Втрачається час, марнуються зусилля, розчаровується виборець...
Сергій Степанишин

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.