Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
недiля
25
червня
Випуск
№ 1325 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

«Ми вище прапор підіймемо!» [Випуск № 1127]

Минулого тижня сталася непересічна подія. Вийшла у світ книга одного з засновників і керівників Народного Руху України, Української Гельсінської спілки та Української Республіканської партії на Рівненщині Івана Дем’янюка «Ми вище прапор підіймемо! Нарис історії боротьби за українську національну символіку на Рівненщині. 1988-1991 роки».  Це – перша наукова монографія, в якій описано події часів боротьби за демократію, незалежність та національне відродження на Рівненщині. Книга пройшла розгляд і рекомендована до друку Вченою радою Міжнародного економіко-гуманітарного університету імені академіка Степана Дем’янчука та Науково-методичною радою Державного архіву Рівненської області. Рецензентами виступили провідні науковці – відомі історики, політологи: доктор історичних наук, професор Сергій Троян, доктор політичних наук, професор Максим Гон, кандидат історичних наук, доцент Андрій Жив’юк. Книга спирається на широку джерельну базу – автор залучив велику кількість документів з Держархіву області та архівних відділів райдержадміністрацій, документів Руху та спогадів учасників подій. Частина документів уведена у науковий обіг уперше. Варто згадати, що й сам автор був активним учасником подій, про які йдеться у книзі.
На прохання редакції часопису «Волинь» історик, політолог Іван Демянюк відповів на ряд запитань, що стосуються цього невеликого, але цікавого видання.
- Пане Іване, перш за все – чому Ви обрали формат саме наукового видання, монографії, а не публіцистики чи спогадів.
- Публіцистики я написав уже чимало, а щодо спогадів, то мені, мабуть, ще зарано до них братися. На даний час, на мою думку, найважливіше – наукове осмислення і об’єктивне висвітлення подій історії України. Слід відзначити, що на всеукраїнському рівні вже є певна наукова література, що стосується питань боротьби за демократію і незалежність України протягом 1988-1991 років.
Але в нашій області, незважаючи на те, що Рівненщина йшла в авангарді боротьби, великої активності у вивченні цього питання не спостерігається. Це пояснюється тим, що невпорядкована архівна база національно-демократичних партій і організацій, не розроблена джерельна база цього питання. Не кожен дослідник за таких умов може розібратися в тому, що тоді відбувалося. Побутує спрощене розуміння: от український народ боровся за свою незалежність і врешті-решт її виборов. Насправді, тоді діяло багато глобальних і регіональних факторів, щоб описати ті події треба їх знати і розуміти. Я зробив спробу науково описати і проаналізувати ті події, відкрити цю сторінку історичної науки на Рівненщині. Я написав кілька наукових статей про НРУ і УГС, тепер випустив монографію, тобто заклав початок напрямку.
- Для свого дослідження Ви обрали одну, але дуже гостру тему – боротьба за національну символіку українського народу, чому саме?
- Національна символіка українського народу, як і символіка інших народів, явище глибинне. Тривалий час українська символіка була під забороною, асоціювалася з так званим «українським буржуазним націоналізмом», а люди, які її пропагували, підтримували,  переслідувалися НКВД, КГБ, радянсько-комуністичною владою як «вороги народу». Але всього за три роки боротьби, після краху ГКЧП і розпаду СРСР ця символіка лягла в основу державної символіки незалежної України. Президенти, Прем’єр-Міністри, депутати, чиновники, політики, більшість з яких колись були комуністами і комсомольцями, сучасна молодь на стадіонах, прості люди на мітингах і різних заходах стоять під синьо-жовтими прапорами, співають гімн «Ще не вмерла Україна», герб Тризуб використовується на печатках, документах, відзнаках, водії вішають синьо-жовті прапорці у своїх машинах…
Якби ця символіка не мала глибинних коренів, широкої підтримки в українському народі, якби вона не була сприйнятною для жителів України, вона ніколи не утвердилася б як державна. Метою дослідження було висвітлити ту запеклу ідеологічно-політичну боротьбу, що тривала на Рівненщині навколо питання символіки між національно-демократичними угрупуваннями та партійним активом КПУ-КПРС, форми і методи цієї боротьби, процес поширення символіки, відношення тодішньої влади до символіки.
- Пане Іване, у Вашій науковій монографії згадано майже 500 активістів, які боролися за українську символіку на Рівненщині, в Україні та ще майже 100 інших причетних до цієї теми осіб, тобто близько 600 (!!!) персонажів. Чому така велика кількість людей, вони усі заслуговують на відзначення в історичній науці?
- Є щонайменше дві причини їх згадати. Перша. Історія – це наука про життя людського суспільства, людських спільнот. У радянській науці оперували термінами «народні маси», «трудящі» чи «правителі» і т.д., знеособлюючи історію. Але кожна спільнота складається з  людей, особистостей. Історія без конкретних людей - не історія, навіть не політологія, це – соціологія чи статистика, а я займаюся історією, політологією. Друга. Історію творять конкретні люди. Ці люди брали участь у боротьбі за незалежну Україну, за національну символіку,  яка сьогодні є державною, тоді вони ризикували життям, становищем сімей. Саме завдяки їхнім зусиллям, їхній вірі у перемогу українська символіка поширилася і утвердилася. Вони заслуговують на відзначення і пам'ять в історії Рівненщини. Причому, це далеко не всі люди, бо ще не по всіх районах і населених пунктах мені вдалося зібрати повну інформацію.
- Хто допоміг Вам у виданні книги, хто причетний до цієї корисної справи?
- Проект реалізується за рахунок коштів, отриманих від Міжнародного Фонду «Відродження» та Фундації імені князів-благодійників Острозьких в рамках конкурсу малих грантів. Я дуже вдячний за це Руслану Крапличу. Певну допомогу надало Козацтво «Волинська Січ», засновники й керівники Народного Руху Микола Поровський та Сергій Олексіюк - активні учасники цієї боротьби. Щиро вдячний ректору Міжнародного економіко-гуманітарного університету академіку Анатолію Дем’янчуку, членам Вченої ради університету, а також керівникам Державного архіву області Миколі Григоруку та Галині Плахотнюк, які підтримали це видання. Окрема подяка – консультанту видання Сергію Кричильському.   
- Ваші плани на майбутнє?
- Я продовжую досліджувати питання боротьби за демократію, незалежність України та національне відродження на Рівненщині. Сподіваюся на допомогу колишніх активістів Руху, ТУМ, УРП з районів. З метою збереження історичної памяті та культурної спадщини українського народу започатковується створення архіву (фонду) громадянського суспільства, який формується за рахунок документів, матеріалів громадських організацій, політичних партій та відомих осіб Рівненщини, які брали участь у боротьбі за демократію, незалежність України, та у формуванні громадянського суспільства, утвердженні гуманістичних цінностей в Україні в період становлення незалежної держави. Попереду – багато роботи.
- Дякую за розмову, пане Іване! Сподіваюся, що громадськість краю, науковці, студенти, працівники освіти, культури, краєзнавці, політичний і чиновницький актив області виявить інтерес до цієї книги. Адже через знання історії, політики формується національна свідомість молодих поколінь, усіх жителів України й Рівненщини.    

Розмову вів головний  редактор часопису «Волинь» Сергій Степанишин 

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.