Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
п'ятниця
8
грудня
Випуск
№ 1349 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

навколо подій у Роттердамі [Випуск № 1126]

Продовження. Початок в № 20

...То хто ж такий був Владислав Бора?
Після впізнання тіла загиблого провідника ОУН він відразу розконспірував перед Роттердамською поліцією своє справжнє прізвище та походження. Бора – не хто інший, як член Проводу ОУН Ярослав Барановський, котрий прибув до Роттердама, але запізнився на чотири години на заплановану зустріч. Він не встиг на літак, тому добирався до Нідерландського портового міста  потягом. Можливо, запізнення Барановського на зустріч з Коновальцем також додало фатальності цьому трагічному дійству.
Відразу після трагічної події, згадував пізніше Ярослав Барановський, - в нього виникла асоціація зі зв’язковим від східної радянської України, знаним як „Гельмут”, „Валюх” чи „Павлусь”. Він негайно все розповів у відділку поліції, стверджуючи, що замах – це справа рук московських більшовиків. Бо знав, що Коновалець приїхав саме на зустріч  із одним зв’язковим, який мав прибути кораблем торговельного флоту СССР. Те ж саме підтвердила і дружина Коновальця, яка прибула у четвер літаком з Рима.
Слідчі органи невдовзі провели розшукові заходи на кораблях, що прибули з СССР і стояли на рейді в Роттердамському порту. Це були „Шилка” та „В’ячеслав Менжинський”. Але особи, схожої до „Валюха”, там не знайшли. Тому поліція зробила висновок, що терорист, очевидно, покинув межі Голландії того ж самого дня у напрямку Бельгії чи Франції, що пізніше й підтвердилося.
Смертельне коло навколо ОУН та її лідера почало стискатися ще задовго до подій у Роттердамі. Дехто з дослідників вважав, що у 1933 році , відразу після замаху на секретаря консульства СССР у Львові, а насправді кадрового працівника ГПУ  Олексія Майлова, що його здійснив студент, член ОУН Микола Лемик, тодішній ВЧК ОГПУ В’ячеслав Менжинський начебто негайно видав наказ на впровадження агентури в середовищі ОУН та подальшу нейтралізацію її лідера. На сьогодні вже відомо, що це не зовсім так.
Перші кроки з впровадження агентури в середовище української політичної еміграції були здійснені ще задовго до справи Лемика- Майлова. Дійсно, на судовому процесі у Львові, котрий розпочався 30 жовтня 1933 року по справі Лемика, в ложі, відведеної для преси, під виглядом уповноваженого представника ТАСС, був присутній співробітник центрального апарату НКВД, який не лише уважно вивчав матеріали процесу, але й людей, присутніх на ньому. Про цю окрему тему газета „Волинь” розповість дещо пізніше.
Москву турбувала динаміка росту і географія розповсюдження осередків та представництв ОУН, а також активна роль її лідера Євгена Коновальця. Досвідчений полковник з бойовим та організаційним досвідом, юрист за освітою, Євген Коновалець після об’єднання розрізнених націоналістичних організацій в єдину ОУН у 1929 році перетворив її в найпотужнішу українську політичну силу тридцятих років двадцятого століття.
Лідер ОУН слів на вітер не кидав. Він відразу розпочав ставити перед організацією значно ширші стратегічні завдання , ніж до того були в УВО. В сімох європейських країнах були створені пресові представництва зі своїми впливовими часописами. Була розгорнута мережа осередків не лише в еміграції, а й в”краї” , тобто в окупованій Польщею Галичині та Волині.  Коновалець з’єднав ОУН організаційно з українськими об’єднаннями не тільки США та Канади, а й такими, як Стрілецька громада Аргентини та Українська далекосхідна січ в Харбіні.
Окремо слід зазначити, активну діяльність зі створення фондів ОУН. Його вдала пропагандивна поїздка до українських громад США та Канади значно поповнила фонди ОУН, що дуже підсилило організацію в матеріальному плані. Все це, звісно, не могло не турбувати Кремль. Особливо захвилювалися у Москві, коли відбулися контакти Коновальця з німецькими політичними колами та японським консулом у Берліні, військовим аташе, генералом Ямото.

Чехословацька справа
Про стосунки ОУН з німецьким політичними колами в 30-х роках можна дискутувати багато. Проте яскравим фактом, що вплинув на остаточне рішення Москви і прискорило ліквідацію керівника ОУН, була, так звана, „Чехословацька справа”. Відомо, що для досягнення своїх далекосяжних планів Гітлеру перш за все заважала Чехословаччина. Окрім, проживаючих там судетських німців, східну Чехословаччину, так звану Підкарпатську Русь населяли етнічні українці, що складали 65 відсотків від загального числа населення. Проігнорувати це питання нацистська Німеччина не могла. Ось чому на Чехословацькому питання тимчасово зійшлися інтереси Німеччини та ОУН.
Керівник другого відділу німецької військової розвідки, полковник Ервін-фон- Лакузен пізніше згадував: „ У вересні 1937 року Коновалець зустрівся з керівником Абверу адміралом Канарісом. Було вирішено, що німецька сторона мала забезпечити ОУН коштами, а ОУН мала здійснювати необхідну роботу. "Ми ніколи не давали Україні далекосяжних політичних обіцянок, але й вони були вільні у виборі згідно своїх політичних переконань”. Це дійсно на той час був тактичний хід ОУН, що привів до тимчасового ситуативного союзу. І цей союз кожна сторона намагалась використати на свою користь. „... Нацисти навіть не уявляють, що ми знаємо про їх справжні політичні наміри, що ж це непогано. Ми їм допоможемо, але тільки для того, щоб створити на їх східних теренах незалежну Карпатську Україну – фундамент соборної Української держави”, - писав Євген Коновалець.
З листопада 1937 року всі осередки ОУН отримували інструкції, зміст яких давав зрозуміти, що за наказом Коновальця розроблялася тактика цілком відмінна від політики нацистів. . „... Не можна українських націоналістів називати фашистами чи гітлерівцями. Наш нарід має свої засади і свої життєві принципи. Коли ж цих принципів будемо дотримуватися, то з успіхом використаємо момент, коли комусь з великих держав припече так, що вона зважиться допомогти нашому визволенню. Німеччина, не даючи ніяких обіцянок і не беручи ніяких зобов’язань щодо Карпатської України, грає у власну гру, яку українські сили мають використати у своїх справах”, - так тоді міркував голова ОУН.
Подібні заяви не могли пройти повз увагу агентів СД. Але Гітлер, на диво, поки що мовчав. Звичайно, його дратувала незалежна політика лідера ОУН. Але разом з тим йому вкрай необхідно було завершити „Чехословацьку справу”. Тільки після цього непоступливого полковника можна було б замінити на більш керовану людину. Коновалець це також розумів. Почалася ризикована та небезпечна гра. У кінці тридцятих років ситуація з ідеєю Гітлера була для Сталіна цілком вигідною. Бо вона дозволяла зіштовхнути лобами Німеччину та колишні країни Антанти. Але задум Євгена Коновальця створити Карпатську Україну був для Москви занадто небезпечним. Утворення навіть невеликої незалежної держави могло викликати ланцюгову реакцію, яка рано чи пізно охопила би і всю Україну.
За іронією долі навесні 1933 року радянському диктатору Сталіну, так як і німецькому Гітлеру, теж почала заважати занадто самостійна постать керівника українських націоналістів. Долю Коновальця було вирішено остаточно...
Далі буде.
Сергій Кричильський

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.