Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
понеділок
22
травня
Випуск
№ 1320 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Українцям шкільного віку дивитися не рекомендується [Випуск № 920]

Рецензія на кінофільм «Тарас Бульба»

Уже вкотре переконуєшся, що наші нинішні українські правителі, нічого конкретно не роблячи, здатні забалакати і в результаті спаскудити будь-яку розумну ідею.

Так сталося і з відзначенням 200-річчя Миколи Гоголя та екранізацією його «Тараса Бульби».

Власне, ювілей великого письменника не спонукав нашу творчу еліту до сучасного прочитання його безсмертних творів, не дав поштовху популяризації його творчості, а звівся до банальних і безплідних дискусій про те, чи є він російським, а чи українським письменником.

Як на мене, немає жодного приводу до суперечок. Уродженець Полтавщини, знавець української історії, міфології та народної творчості, Микола Гоголь був, є і залишиться українцем. Бо все написане ним про Україну просякнуте синівською любов'ю до батьківської землі, а до Росії він ставився з притаманним йому сарказмом, зневагою, або презирством. Але, на жаль, Гоголь не зовсім український письменник, бо писав виключно російською мовою. Як відомо, мова – душа народу, а тому, творячи російською, а не рідною українською, Гоголь віддав душу іншій – не своїй землі.

Інша справа, не потрібно його ганити чи називати зрадником і перевертнем. Була інша епоха, були певні обставини, і не нам судити про нелегкі перипетії долі нашого великого земляка. Не забуваймо, що у цей час усе українське переслідувалося і заборонялося і не кожен мав мужність, як Тарас Шевченко, відкрито виступити проти російського самодержавства. Геніальність творів Гоголя не підлягає сумніву, і їх, безумовно, потрібно вивчати в школі, як це не прикро, в розділі «зарубіжна література» і бажано в якісному літературному перекладі. Необхідне українцям і порядне кіно за творами Гоголя. Але, безперечно, не в російській версії.

Кілька років Віктор Ющенко носився з ідеєю зйомок фільму «Тарас Бульба» на українській кіностудії з Депардьє в головній ролі. Французький актор неодноразово приїжджав в Україну, попивав з Президентом кримське винце, але далі розмов справа так і не просунулася – як завжди це трапляється з Ющенком.

А де був гуманітарний прем’єр Іван Васюник, якого разом з міністром культури В.Вовкуном застало зненацька 200-ліття Гоголя? Очевидно, там, де і Ющенко, - сиділи, мовчки спостерігаючи, як в Хортиці, Кам’янець-Подільському, Києві та інших куточках України російський режисер-комуніст знімав власну версію «Тараса Бульби» на замовлення телеканалу «Росія».

Росіяни, звичайно, не втратили такої слушної нагоди вчергове поглумитися над українцями і не пошкодували 25 млн.доларів на зйомки, втерши носа Ющенку та Васюнику, якраз до 200-річчя письменника випустивши кінострічку на екрани України.

Але навіть за такого сумного для нас перебігу подій можна було б гідно зустріти російську кіноверсію «Тараса Бульби», завчасно його продублювавши українською мовою. Тоді і сприйняття цього фільму було б зовсім іншим, і не коробило б українське вухо від фраз «русская земля», «русская душа» тощо.

Свідомо відмовившись від дубляжу, наша українська владна і творча верхівка не лише підіграла росіянам – вона стала співавтором ідеологічної диверсії проти української нації. Сприяла цьому і потужна рекламна кампанія «Тараса Бульби» на українських телеканалах, плоди якої ми вже пожинаємо нині – вчителі та викладачі українських шкіл, ліцеїв, коледжів масово заганяють учнів до кінотеатрів, вважаючи це своїм обов’язком. Такої запопадливості чомусь не спостерігалося, коли на екрани вийшли патріотичні кінофільми про героїв УПА – «Нескорені» та «Залізна сотня».

І тут потрібно зі всією відвертістю спитати і в міністра освіти Вовкуна, і в місцевих начальників управлінь освіти, чому вони не провели належної роз’яснювальної роботи серед учителів та викладачів, щоб ті уникали масового кіношного психозу та дуже обережно ставилися до перегляду цього фільму дитячою аудиторією.

Адже, крім ідеологічної заангажованості, яка полягає в переконанні режисера Бортка, що українці й росіяни є однією нацією, фільм рясніє натуралізмом – сценами надмірної жорстокості і насилля.

А на такі кінофільми, як відомо, повинно бути вікове обмеження, тобто заборона його перегляду дітям до 18 років.

Тим паче, що «Тарас Бульба» Бортка не є вартісним мистецьким витвором, на прикладі якого потрібно формувати у молоді естетичні смаки. Це, власне, не кіно як окремий вид мистецтва, не художній твір, а недолугий переказ повісті Гоголя.

Хитрий хохол Бортко, аби до нього не було претензій за власну інтерпретацію, дослівно передає сюжет і текст Гоголівського «Тараса Бульби», за винятком хіба що кількох сцен (смерті дружини Бульби тощо).

Але, не використовуючи художніх прийомів кінематографу, російський режисер банально замінив енергетично потужну поезію і епос Гоголя на батальну натуралістичну прозу невисокого ґатунку.

Фільм має претензії (у всякому разі, така задумка у Бортка та його замовників) на історичну достовірність, і тому його оголосили історичним блокбастером. Насправді Гоголь ніколи не мав за мету своїм твором показати дійсний перебіг історичних подій. Його «Тарас Бульба» – це міфологія, і саме від цього мав би відштовхуватися Бортко. Він не міг цього не розуміти, але пішов своїм шляхом, бо виконував замовлення ідеологічного характеру.

Таким чином режисер скотився до нудної драматургічної одноманітності, апогей якої виявився у монологах смертельно поранених козаків, які один за одним клялися в любові до «руского отечества».

Україна, до речі, теж кілька разів у фільмі згадується, але не в основному контексті, а в містечковому, другорядному.

На відміну від багатьох кінокритиків та більшості тих, хто подивився картину, мене гра акторів не вразила, а радше засмутила. Козаки якісь несправжні вийшли, карикатурні, гротескні. Ніколи не захоплювався грою Богдана Ступки, бо завжди вважав його поверховим актором, без глибини почуттів, без таланту абсолютного перевтілення. Так, він добрий професіонал-ремісник – і не більше. Зате він зручний для роботи у будь-якого режисера. Саме цим пояснюється зіграна ним велика кількість ролей.

У «Тарасі Бульбі» Бортка Богдан Ступка в цілому передає основні риси головного персонажу, але йому бракує глибини й переконливості. Зате в кожному епізоді читається самозакоханість: «Дивіться, це я, Богдан Ступка, видатний актор сучасності, єдиний і неповторний!».

Не вражають мене й інші актори. Хіба можуть пройнятися справжнім козацьким духом жид Боярський чи росіянин Вдовиченков? Ось тому й виглядають козаки на екрані не як лицарі духу, а як розбійники, гультяї і п’яниці.

Не продемонстрував Бортко своєї режисерської майстерності й у зйомках батальних сцен. Слабка постановочна й операторська робота зробили свою справу: битва з поляками виглядає не натуральною, а якоюсь іграшковою, несправжньою.

Загалом, фільм «Тарас бульба» не справив на мене враження шедевру, як то гучно обіцяла реклама. Відверто слабка кінокартина, яка не має цінності, не захоплює і не навчає. Головне – я не побачив України та її героїв, а побачив ватагу розбійників.

Саме тому наполегливо рекомендую цей фільм українцям шкільного віку не переглядати. Аби не вчитися на дешевій кіноагітці, аби не формувати хибні естетичні цінності, аби не потрапити в пастку ідеологічної диверсії, розставленої російською імперською машиною за повного потурання недолугої української влади.

Сергій Степанишин

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.