Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
п'ятниця
8
грудня
Випуск
№ 1349 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Українська Церква – форпост духовності і вічних цінностей [Випуск № 1120]

До редакції надійшло декілька листів, в яких йшлося про доцільність реформування традиційної Церкви і спрощення церковних канонів. За відповідями і розясненнями ми звернулися до архієпископа Тернопільського, Кременецького і Бучацького Української православної церкви Київського Патріархату Нестора. - Сьогодні у зв'язку із тим, що новий Папа Римський розпочав наближення Церкви до людей, почали більше наголошувати на необхідності спрощення канонів. В якому напрямку тоді ж має відбуватися реформа церковних традицій і чи взагалі вона є доцільною?
- Питання реформування Церкви впродовж всієї історії її діяльності порушувалося не один раз. Але потрібно розрізняти людський аспект і Одкровення Боже. Що стосується першої складової діяльності Церкви, то справді потрібно шукати нові шляхи для спілкування, використовувати те, що пропонує нам технічний прогрес. Наприклад, нові засоби зв'язку відкрили ширші можливості для поширення Слова Божого. Зокрема на церковних сайтах священики розміщують для вірян багато корисної інформації. Одкровення Боже, вчення святих отців, канони - це безцінний досвід Церкви, який змінювати не можна. Главою Церкви є Бог, а Він - незмінний.
- Упродовж століть певні зміни таки відбулися…
- Звичайно. Наприклад, літургія Івана Златоустого за часів її автора відрізнялася: у ній були довші піснеспіви, більше молитов читалося вголос і за тривалістю вона була довшою. Тогочасні люди вникали у зміст богослужінь і не могли собі навіть уявити, що в неділю будуть поза межами храму і не причастяться. Сьогодні ця служба набагато коротша. І тут справа не в Церкві, а в тому, що люди стають лінивішими. Один знайомий священик, який зараз служить за кордоном, розповів цікавий випадок. Його перевели в парафію, де не було священика, а складається вона переважно із заробітчан-галичан, які виїхали з України 5-10 років тому. Люди почали скаржитися на те, що раніше, мовляв, було краще, адже до них священик приїжджав раз на місяць сповідати і причащати, а тепер їм треба щонеділі іти до храму. Це показник того, що віряни почали неправильно розуміти необхідність духовного життя. Звичайно, що свій відбиток залишила радянська епоха атеїзму, але помітним є і вплив Заходу. Не все з-за кордону відразу потрібно сприймати за чисту монету і впроваджувати в Україні. В Європі, яка завжди себе вважала християнським центром, сьогодні забороняють дітям одягати хрестики, на Різдво ставити ялинки вдома, а на телебаченні - християнські програми. Таким чином відбувається тиха ісламізація. Це чітка відповідь на те, чому недоцільно сьогодні спрощувати і реформувати церковні канони. Чим більше Церква буде змінювати свої традиції, тим більше втрачатиметься найголовніше - зв'язок з Богом. Завдання Церкви - вести людину до Бога, а не опускати Бога до людини і робити Його зручним для мирян.
- Але ж при цьому не повинен втрачатися діалог з громадою?
- Церква повинна відчувати потребу людей у вирішенні актуальних проблем. Якщо ми візьмемо до уваги історію Української церкви, то саме її представники були в перших рядах просвітництва, визвольного руху (Коліївщина). Наприклад, духівником вояків УПА був преподобний отець Амфілохій. Церква завжди йшла назустріч народу. У радянський період було прийнято, що Церква відділена від держави. Сьогодні її також обмежують багато у чому і не дають можливості вирішувати актуальні проблеми. Більшість вважає, що прямим обов'язком Церкви є лише соціальна робота і що цим священики займалися здавна. Так, Церква цим займалася, бо більше нікому було це робити. Та головна місія Церкви - вести людей до Бога, до спасіння. Проте ми готові брати на себе відповідальність і за виховання національної свідомості, порядності громадян, любові до батьківщини, дбати про сиріт і тих, хто потребує допомоги. І якщо це справді український храм, то його священики будуть виховувати в громадянах патріотизм, спонукатимуть стежити за чистотою в оселі, місті і державі загалом, дбати про їхній розвиток… На жаль, дуже часто люди звертаються до Бога тільки тоді, коли іншого порятунку нема. Наприклад, мама приходить і просить, щоб її 15-річну дитину Церква відвернула від наркотиків. Коли запитуєш, чому раніше не звернули уваги на виховання, то мама відповідає, що дитина була маленькою і що її було шкода змушувати ходити до храму, молитись і т.д. Пізнє звернення - це один бік проблеми, а інший полягає у тому, що насамперед потрібно виховувати батьків, адже вони є прикладом для своїх нащадків. Усе це має робитися в комплексі як в індивідуальному випадку, так і загальнодержавному. Краще докласти усіх зусиль для того, аби проблем у майбутньому не було.
- Насамкінець розкажіть трохи про обов'язки священика.
- Священик - це людина, якій через таїнство священства дана благодать для звершення інших таїнств. Він повинен виконувати три обов'язки: звершувати Богослужіння, навчати людей через проповідь, недільні школи та спілкування і керувати громадою, яку йому доручила Церква. Керування в нас інколи неправильно сприймають. Це не функція начальника у світському розумінні. Керування громадою полягає у тому, що священик несе відповідальність за спасіння душі кожного її члена. Парафіяни - це люди, в яких є своє бачення і підхід. Є громади, де священик дійсно є жорстким управлінцем і ставить себе вище всіх, а є й такі, де сприймають священика як найманого працівника. В обох ситуаціях порушується головна заповідь любові. У стосунках між священиком і громадою саме любов повинна бути визначальною. Якщо священик справді щиро дбає про громаду, а вона його визнає своїм пастирем, то помітним буде не тільки духовний розвиток і дотримання всіх заповідей, а й дбайливе ставлення один до одного, до навколишнього середовища. Недаремно у термінології щодо священика використовується вислів "отець духовний", а щодо пастви - старослов'янське слово "чада". Стосунки повинні нагадувати такі, які є між батьком і дітьми. З одного боку, діти мають любити батька і прислухатися до нього, а батько повинен розуміти, що він не начальник, а відповідальний за виховання кожного. У такому випадку не буде жодних непорозумінь.

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.