Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
понеділок
14
серпня
Випуск
№ 1332 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Слова українські, а мова хтозна-яка [Випуск № 1118]

Цими днями, а саме 3 квітня, видатному рівнянину Борису Степанишину виповнилося б 88 років. Ті, хто був знайомий З Борисом Степанишиним, пам’ятають, що одним з головних його життєвих кредо був девіз – „плекаймо рідну мову”. Вчений, педагог, просвітянин понад усе дбав про чистоту української мови і був у цьому питанні дуже вимогливим до себе і до оточуючих. Саме цій проблематиці Борис Степанишин присвятив цілий ряд публікацій, які були свого часу надруковані в українських журналах і газетах. До Вашої уваги одна з них, яка, як ви можете переконатися, не втратила актуальності і сьогодні. «Найбільше і найдорожче добро в кожного народу – це його мова, ота сходинка людського духу, його багата скарбниця…», - писав Панас Мирний. Як ми, українці, оберігаємо той свій скарб?
Погано оберігаємо, навіть дуже погано: засмічуємо свою мову – і цим уже спотворюємо її. Поспіль чуємо чужі лексеми типу «канєшно», «навєрно», «мєлоч», «бумага», «одіяло», «отвьортка», замість рідних, споконвічних «звичайно», «напевно», «дрібні», «папір», «ковдра», «викрутка». Це слова-мутанти, які опоганюють нашу мову. Ніхто не стане їсти борщ зі сміттям, а засмічену духовну їжу (мову) споживаємо – і це чомусь у більшості українців не викликає протесту. Це тому, що ми не ставимося до мови як до живої істоти. А ми мали б відчути німий зойк слова, коли його спотворюють.
Докладніше зупинятися на питанні засміченості мови росіянізмами, полонізмами, діалектизмами, жаргонізмами не станемо, оскільки воно у пресі з’ясовано належно. Зате докладно розглянемо проблему, винесену в заголовок. Слухаю не раз бесіду навіть у інтелігентному товаристві, виступ депутата Верховної Ради, навіть диктора телебачення, ведучого радіопрограми, і виходить чудасія: слова всі до єдиного нормативні, словникові, а мова в цілому хтозна-яка, тільки не українська. Причина цієї дивини в тому, що нас не навчили (чи самі не навчилися) розуміння семантики, функціонального значення слів. Часто кажуть: «Що ти мене заставляєш?» Заставити себе від когось, звісно, можна, але для цього треба взяти до рук певного формату картон, бляху чи ще щось і заставити цим себе від інших. Ще частіше чуємо: «Беріть трубку і терміново дзвоніть у міліцію!» У цьому реченні теж усі слова українські, але вони застосовані недоречно: «Трубка» - це металевий чи пластмасовий стержень, за допомогою якого ніяк не можна нав’язати контакт з правоохоронцями. «Дзвонити» можна, але спершу доведеться знайти дзвінок, та навряд чи звук від його розгойдування долине до нашого дільничного.   «Терміново» означає часові межі, наприклад, щодня від 16-ої до 18,кожної середи тощо. «У міліцію» теж не правильно, треба «до міліції». Отже має бути: «Беріть слухавку і негайно телефонуйте до міліції».
Дезорієнтують слухачів радіо й глядачів телебачення численні кальки з інших мов. Замість сказати «Вона пішла у передпологову відпустку», говорять «… у декретну», начебто з цієї оказії був виданий декрет Ради Міністрів. Хворому в поліклініці видано «листок непрацездатності», а не якийсь лікарняний; а коли він придбає путівку в санаторій, то поїхав туди не «віддихати», а «відпочити – лікуватися». Треба говорити не «водопровід», а «водогін» (це різні поняття), не «відпуск», а «відпустка» (відпуск, коли щось комусь відпускають), «музична освіта», але «слух музикальний»; не «працюючі», а «працівники»; виступ був «не емоціональний», а «емоційний»; не «жилі» будинки, а «житлові»; не «якісно відремонтоване», а «добре полагоджене»; не «неякісне пиво», а «несмачне» (чи зіпсоване).
Мавпування чужої мови і калькування слів з «чужого мовлення» призводить до прикрих порушень елементарної логіки: загальновживано «увійти у становище» (увійти можна в будинок), а слід «взяти до уваги, зрозуміти»; «землероб», а треба «хлібороб». «Навколишнє середовище» - це щось таке, що є там, усередині, а насправді маємо на увазі «довкілля». Має бути не «спротив», а «опір», не «задіювати», а «залучати», не «витоки» духовності, а її «джерела», «коріння», не «ЧП», а «халепа, аварія, нещастя, пригода з пригод», не «дійсно», а «справді». Ми звикли будувати речення з фразою «більше того»; «Ми засміялися, більше того, стали реготати…». Треба: «Ми засміялися, мало того: ми стали реготати».
Відбувся в нашому мовленні занепад класичної форми (звертання). Кажуть: «Петро, підійди до мене», замість «Петре, підійди-но до мене». Зневажене розмаїття закінчень власних назв у давальному відмінку: «Петру Андрійовичу», коли слід «Петрові Андрійовичу». Нехтують гарною дієслівною формою «читатиму», а калькують з російської «буду читати».
Оскільки в українській мові активні дієприкметники не зазнали великого розвитку, доводиться вдаватися до інших форм. Тому не «виступаючий», а «промовець», не «завідуючий», а «керманич», «завідувач», не «співаючий», а той, «який співає».
Неоковирним (і то вельми!) є надлишкові описові блоки типу «Хочеться сподіватися, що нас почують» - «Сподіваюся (вірю, упевнений), що нас почують». «Вона виступила в якості керівника делегації» - «Вона виступила як керівник делегації».
Прикро вражають розумові лінощі в мовній практиці, внаслідок чого з’явилися всі оті «диву даєшся» (слід – «здивований до краю»), «жарти набік» (слід – «Тут, добродію, ваші жарти недоречні», або «Припиніть негайно отак жартувати, прошу вас», або «Хіба тут до жартів?»), «зайти в тупик» (слід «зайти в безвихідь»), «говорити по душах» («говорити від душі»), «дякую вас» («дякую вам») тощо, всього не перелічиш.
У цій надважливій справі дрібниць немає. То ж захистимо високу мовну культуру української нації. До речі, «захистимо», а не «захистим», бо це калька з російської – «защитим».
Шановні читачі! Біймося, як вогню, будь-якого засмічення нашої пречудової мови, не допускаймо її спотворення в жодній, навіть найменшій грані. Спотворена мова – це здеформована думка, викривлене почуття, а в цілому – зманкуртована душа, заяничарене єство. А це тяжкий гріх.
Борис Степанишин («Вісті Рівненщини», 22 листопада 1996 р.)

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.