Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
понеділок
22
травня
Випуск
№ 1320 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

СІМ ІПОСТАСЕЙ ГУЛАКА-АРТЕМОВСЬКОГО [Випуск № 1116]

Гулак-Артемовський виріс у родині священика. Народився він 27 лютого 1813 року. Одинадцятилітнього Семена батько привіз до Києва і влаштував до духовного училища, сподіваючись, що син теж стане священиком. А в 1835-1838 роках став спудеєм Київської духовної семінарії. В Семена був дуже сильний, чудового тембру голос (баритон). У 1837 році композитор, капельмейстер придворної співацької капели Михайло Глинка  під час Служби Божої у Михайлівському Золотоверхому соборі почув сольний спів Семена Гулака-Артемовського і запропонував йому поїхати до Петербурга співати у придворній капелі. 20 червня 1838 року 25-річний Семен покинув Київ.  Для вдосконалення вокальної майстерності Семена Гулака-Артемовського посилають за кордон. Спочатку він навчався в Парижі, його вчителем став відомий викладач музики та співу композитор Джуліо Аларі. Вокальні студії артист продовжує в Італії, цій музичній Мецці Європи. Він починає брати уроки у маестро Мартоліні (капельмейстер Флорентійського оперного театру), а також у композитора і педагога П. Романі. Крім того, Гулак-Артемовський запізнався з багатьма видатними європейськими музикантами, досконало оволодів італійською мовою. Про талановитого співака почули в багатьох оперних театрах Італії, йому запропонували в 1841 році ангажемент у Флорентійській опері. Наш земляк із величезним успіхом виконував провідні партії в операх Белліні, Доніцетті та інших відомих композиторів. Через рік так складаються обставини, що йому довелося покинути сонячну Італію і повернутися до похмурого Петербурга, куди докотилося відлуння успішних виступів Гулака-Артемовського. В Північній Пальмірі, як її гордо називали придворні піїти, співака одразу призначають солістом Російської імператорської опери. Майже 25 років працював артист на сценах оперних театрів Росії і, зокрема, Маріїнського, де виконував провідні партії російської та зарубіжної класики. У Маріїнському театрі 14 квітня 1863 року відбулася прем’єра опери «Запорожець за Дунаєм», в якій співак виконував партію Карася.
У Петербурзі восени 1838 року познайомився С. Гулак-Артемовський із Т. Шевченком, і це знайомство переросло в щиру дружбу. «Благороднійший ти із людей, брате-друже мій єдиний Семене!» – писав Шевченко в листі від 30 червня 1856 року. Коли поет відбував свою каторгу в засланні, С. Гулак-Артемовський не забував свого друга, писав листи, посилав гроші. Саме він був серед тих перших земляків, які зустрічали Тараса Григоровича після повернення до Петербурга. До речі, незадовго до смерті Т. Шевченка Гулак-Артемовський написав пісню, яку вважають нині народною, «Стоїть явір над водою» і присвятив її своєму другові. Пам’ятав Семен Степанович про своє славне козацьке походження, чудово знав історію України, не цурався на чужині рідної мови, тримався українського земляцтва, яке змушене було віддавати свій талант, знання чужій державі.
Семен Степанович був дуже цікавою людиною, різнобічно обдарованою: добре розумівся на живопису, сам непогано малював. На схилі літ захопився статистикою, результатом його досліджень стала статистико-географічна таблиця міст російської імперії, яка привернула увагу Академії наук і була надрукована в 1854 році. А ще Гулаку-Артемовському належить оригінальний проект петербурзького водогону: як бачимо, справді універсальними знаннями вирізнявся цей талановитий чоловік.
Останній московський період життя Семена Степановича був не менш цікавий, ніж петербурзький, і дуже незвичайний. Він, очевидно, успадкував від когось зі своїх предків-козаків дар характерника-цілителя. Зацікавився медициною, особливо народною гіпнотичною методою лікування. Дослідник цього періоду його життя Микола Кухарчук знайшов в архівах дуже цікаві спогади про те, як проводив співак лікувальні сеанси. Зокрема наводить такі факти: через 10 років по смерті артиста петербурзький журнал «Ребус» (№№4-5 за 1884 рік) опублікував дещо незвичайні спогади. Авторка – маєтна московська пані (щоб не розголошувати свого імені, підписалася ініціалами А. Ш-ва) повідомляла, що була пацієнткою «магнетизера» Гулака-Артемовського і розповідала про його лікувальні сеанси, оскільки дуже хворіла і безуспішно лікувалася за кордоном. Семен Степанович практикував понад 10 років, зціливши за цей час тисячі, здавалося б, невиліковних хворих.
…Помер цей геніальний наш композитор, співак, актор, лікар на 61-му році життя, в 1874 році. Можливо, жив би й довше, але своє здоров’я, чудодійний дар від Бога щедро віддавав людям.
С. Гулак-Артемовський похований у Москві на меморіальному Ваганьковському цвинтарі. Про відвідини його могили розповідав мій колега, журналіст Владислав Омельченко. Тоді, в 1994 році, він разом із товаришем розшукали глухий закуток кладовища, де були розташовані поховання ХІХ століття: «Раптом нашу увагу привернула яскрава троянда, що самотньо червоніла на занедбаній могилі. На надгробку виднівся напис: «Семен Степанович Гулак-Артемовский. Род. 4 (16) февраля 1813 года, ум. 5 (17) апреля 1873 года». З протилежного боку пам’ятника були викарбувані слова: «Композитор, певец, автор оперы «Запорожец за Дунаем». Тривалий час було невідоме місце поховання нашого знаменитого земляка. Тільки після Другої світової війни, коли в Москві відновилися декади літератури та мистецтва радянських республік, згадали, що український композитор похований саме на Ваганьковському кладовищі. Тоді й почалися пошуки його могили. 1952 року завдяки наполегливості артистів театру імені Станіславського та Немировича-Данченка, а також тому, що зберігся старий надгробок, могилу Семена Степановича віднайшли. Тоді ж уточнили й дату смерті композитора – 1874 рік. На надгробному камені були допущені помилки. Але збереглася метрична книга у Христовоздвиженській на Кудрині церкві, де служили над ним заупокійну панахиду.
До цього хочу додати ще й таке: вже давно в Україні витає думка (і ніяк не стане реальністю) про створення пантеону наших достойників. Серед тих, чий прах потрібно перевезти з чужини і перепоховати на батьківщині, повинен бути С. Гулак-Артемовський. Тільки тоді рідна земля буде для нього пухом, а не важким, замшілим каменем у російській стороні.
Ольга МЕЛЬНИК

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.