Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
недiля
19
листопада
Випуск
№ 1346 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Герої та їхні вбивці [Випуск № 1114]

„У своєму житті я втратив все, але як довго залишиться бодай одна краплина моєї крови, я буду битися з ворогами свого народу. Я не можу битися зброєю, але б’юся різцем і долотом. Я, каліка, б’юся в той час, коли багато вільних і здорових людей у світі навіть не вірять, що така боротьба можлива. Я хочу, щоб світ знав, що визвольна боротьба триває, що українці б’ються.” Це були слова Ніла Хасевича, написані в листі, передані на Захід разом з графікою влітку 1950 року, перед його загибеллю 4 березня 1952 року. Постать митця Ніла Хасевича залишила свій непересічний слід в історії Українського визвольного руху 20 століття. Талановитому художнику, який був інвалідом з 17-річного віку (в дитинстві витратив ліву ногу, потрапивши під потяг), довелося працювати у надзвичайно складних умовах збройної боротьби, місяцями не виходячи з криївок, при недостатньому освітленні та браку повітря, не маючи достатньої кількості матеріалу та інструментарію для створення дереворитів. Він був найкращим і найталановитішим митцем підпілля, якого цінували члени Проводу ОУН Роман Шухевич, Василь Кук та Василь Галаса. У 1949 році від української інтелігенції митець був введений до складу підпільного українського парламенту – Української Головної визвольної Ради(УГВР).
Н. Хасевич був не просто технічним виконавцем, він як художник підняв на високий рівень оформлення підпільних газет, журналів, брошур, листівок. Саме йому була доручена найпочесніша місія - виготовлення проектів нагород та відзнак для воїнів УПА та членів ОУН. Його твори були розповсюджені на території усієї Західної України. Підпільними каналами зв’язку вони потрапляли на Житомирщину, Вінниччину, Хмельниччину та Київщину, де розповсюджувалися серед місцевих селян, уярмлених колгоспною системою.
Його ім’я почало повертатись до земляків тільки зі здобуттям Україною Незалежності. На початку 90 років 20 століття Рівненський та Волинський краєзнавчі музеї влаштували виставки творів художника, котрі вдалося визволити з колишніх архівів МГБ-КГБ. До 50 річниці з часу створення УПА на місці загибелі Ніла Хасевича на вже неіснуючому хуторі було встановлено дубовий хрест та гранітний обеліск. Київський режисер Микола Ткачук створив документальний фільм „Здобути, або не бути”. В засобах масової інформації з’явились чисельні публікації та тематичні радіо і телепередачі. А у 2011 році в серії „Літопис УПА” вийшов черговий том під назвою „Життя і творчість Ніла Хасевича”. У 2012 році на Покрову до 70-річччя з часу створення УПА у Рівному за ініціативою і сприянням Рівнеради і міського голови Володира Хомка в центрі міста, на бульварі Директорії, було встановлено пам’ятник видатному митцеві.
Розшуку і знешкодженню Ніла Хасевича МГБ, за вказівкою високих чинів з Москви, надавали першочергового значення. Кровожерливих чекістів непокоїло те, що на сьомому році після закінчення другої світової війни українське підпілля не склало зброю. А викривальні графічні твори Ніла Хасевича були розповсюджені навіть серед делегатів ООН на передодні відкриття Асамблеї в Нью- Йорку
Як відомо, в розшуку і підготовці вбивства художника брали участь вкрай відверті вороги України, що ненавиділи все українське. Це чекістська зграя – Судов,  Алексеєв, Маркелов, Мудрицький та Стеклер. Кураторами були начальники МГБ УССР та СССР та Другого управління. Показовим є те, як склалася доля цих вбивць. Один з них підсів на наркотики і сконав після чергового передозування. Інший покінчив життя самогубством, кинувшись під потяг. Один через постійні психічні розлади пустив собі кулю в лоб, а ще один повісився у підвалі власного будинку. Ці всі випадки КГБ звісно тримало в таємниці. Тільки видавало під час тихих поховань офіційну версію – „нє видєржало сєрдце у пламєнного чекіста”. До речі, їхні куратори з Москви генерали Сєров та Цвигун також пострілялися з власної іменної зброї.
В живих залишився і топче українську землю далі, чекаючи суду Всевишнього, полковник Стеклер. На вседержавну ганьбу цей військовий  злочинець не лише заслужено не покараний за загальноприйнятими міжнародними нормами і конвенціями, а отримує від Української самостійної держави, проти якої він боровся і яку люто ненавидить, шалену пенсію і користується пільгами ветерана СБУ. А нещодавно його з почестями вшановували в одному з Рівненських ресторанів колишні і нинішні кагебісти та есбеушники, вітаючи вбивцю з 90-річчям. Врешті- решт в країнах демократії теж приватно вшановують колишніх нацистів та інших військових злочинців, але навряд чи на них присутні представники британської МІ-6, чи німецької БНД. Виявляється, у нас все по іншому. На жаль, і досі, на 22 році Незалежності, українських повстанців продовжують вважати бандитами нинішні державні службовці та очільникі СБУ, а їхніх вбивць шанують, як своїх героїв.
Ю. Демченко

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.