Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
п'ятниця
22
вересня
Випуск
№ 1338 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Він умів цінувати людей... (Спогади про Василя Червонія) [Випуск № 939]

Немає сумніву, що про Василя Червонія, полум’яного патріота, видатного громадського діяча України, мужнього борця за втілення ідеалів, у які він свято вірив, буде написано багато статей, книг, будуть зняті фільми, буде народжуватись багато поезій, пісень, народних спогадів.

Мені хочеться більше розповісти тим, хто знав, і тим, хто не знав цю магнетичну, унікальну, цільну, обдаровану в багатьох відношеннях особистість, про ті зрозумілі всім характерологічні якості, на які завжди повинна орієнтуватись людина, яка сповідує закони Божі і творить суспільний прогрес. Я мала можливість спілкуватись, вивчати й аналізувати, щиро захоплюватись і почасти з острахом переживати за долю Василя Михайловича ще за життя мого тата, нині уже покійного, відомого на Волині громадського діяча, історика Йосипа Пацули. Це відбувалося в ході наукових конференцій і «круглих столів» з україно-польських відносин у Рівному, Острозі та Києві; на патріотичних акціях із вшанування Героїв УПА; на панахидах за замордованими енкаведистами українськими інтелігентами, священиками; розстріляними німцями заручниками у відповідь на теракти Кузнєцова, і на багатьох-багатьох інших заходах, ініціаторами, організаторами й учасниками яких були Василь Червоній і мій тато разом. Перелік цей зайняв би багато місця, та, власне, й не це завдання я ставлю зараз перед собою.

Доля звела цих двох, до останньої кровинки, здається, генетично запрограмованих природою палких патріотів ще в ході діяльності Товариства української мови кінця 80-х і стала початком майже 15-річної їх плідної співпраці на благо обома до безтями любимої України й Волині.

Мій тато тривалий час хворів, тяжкий недуг не давав можливість вільно пересуватись, але мало вплинув на бажання творити. За три дні до того, як тата не стало із нами, він іще обговорював план своєї майбутньої книги з письменником Євгеном Шморгуком. На жаль, книзі за життя Йосипа Михайловича так і не судилося побачити світ - в адміністрації Сороки не було на це коштів.

24 грудня 2004 року мій тато помер. Як це буває в такий момент, ми, рідні, розгубилися, не знали, куди бігти, що в першу чергу робити. Моя дочка набрала номер Народного Дому, до Василя Червонія. Василь Михайлович після тяжкої паузи висловив щире співчуття, а вже за годину до оселі мого тата прийшли хлопці з Української Народної Партії - принесли тисячу гривень на похорон, запропонували свою допомогу при похованні і допомогли. Мій батько не був членом УНП, хоча повністю поділяв її ідеологію. Зауважу, що це був день напередодні повторних президентських виборів, можна уявити, який зайнятий був Василь Червоній. Незважаючи на це, наступного дня, 25 грудня, у день похорон, він знайшов час не просто прийти, а належним чином віддати останню шану своєму однодумцю. Промова Василя Червонія у дворі нашого будинку була сповнена і співчуття за тим, що пішов із життя справжній патріот України, і обіцянки, що до 40 днів буде видана книга Йосипа Пацули. «Волинь мій біль - моя надія» - під такою назвою вийшла книга до 40 днів смерті мого тата. Червоній як сказав - так і зробив. Пізніше я випадково взнала - гроші на книгу не були партійними, зараз можна тільки здогадуватись, де Василь їх знайшов. До речі, тоді він іще не був головою облдержадміністрації.

Разом із Василем Михайловичем на похорон прибули керівники демократичних партій, члени Спілки письменників Рівненщини, священики й семінаристи.

Зовсім нещодавно Євген Шморгун розповів мені, що того дня вони їхали із Василем в машині. Червоній попросив зупинити авто, вийшов, а невдовзі повернувся з величезним букетом троянд. «Зараз поїдемо на похорон Йосипа Пацули».

Завдяки своїй принциповості мій тато в останні роки свого життя був не дуже зручною людиною для керівництва установи, де працював. А тому та підтримка й допомога, моральна й матеріальна, яку моя сім’я отримала в цю тяжку годину, була дуже потрібною і оцінена нами.

Сьогодні, коли із нами немає уже Василя Червонія, я думаю, що один із феноменів його таланту як лідера, що мав величезний вплив на людей, було і те, як він умів цінувати кожну конкретну особистість - як за життя, так і після смерті. І в серці кожного члена моєї родини добра пам’ять про нього буде жити завжди.

 

ДОРОГІ УКРАЇНЦІ!

Редакція газети «Волинь» та управа Рівненської обласної організації УНП звертається до всіх, хто знав Василя Червонія, працював з ним чи просто зустрічався за життя з цією великою людиною.

Задля увічнення світлої пам’яті великого державника та носія національної ідеї Василя Червонія просимо надсилати на адресу газети «Волинь» свої спогади про цю видатну людину, фотоматеріали, аудіо чи відеозаписи.

Адреса редакції: 33028, м.Рівне, вул. Симона Петлюри, 1. Електронна адреса: volyn@rivne.com, unp@ rivne.com.

Ольга Нестерчук, дочка Йосипа Пацули.

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.