Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
середа
19
квітня
Випуск
№ 1315 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Росія сходить з історичної арени, та чи встає сонце України? [Випуск № 1111]

Україну судомить, розколює, вона ніяк не знайде ні свого місця у світі, ні навіть своїх громадян. Частина з них, і то величезна, і далі ментальнго живе у совєтському союзі – точніше доживає у ньому. А частина у якомусь постсовковому позачассі – бо й при совєтах не жила. Ще інші – в уявній країні Степана Бандери та Романа Шухевича. Ще інші – в прагненних іспаніях-португаліях – тобто там, де завжди добре, але нас нема. Одним словом, українці – у процесі творення новітньої, спільної для всього населення на території з назвою Україна ментальності. Не можна сказати, що нас нічого не об’єднує – порівняйте нас з росіянами, і відчуєте, що ми, всі ми, інші. Однак нам все ж бракує внутрішньої єдності. І справа не тільки у підлих політтехнологах, які перед кожними виборами ретельно поглиблюють наші ментальні розбіжності.
Культура, ментальність і врешті-решт – громадянин виховується. Виховується змалечку. І тими смаками, і тими запахами, і тими казками, яких зазналося вдома. Тому завжди “мама готувала найкраще”.
Щоправда, жоден дім не літає у космосі – він залежить від сьогодення. Однак, якщо ми не сформуємо ментальної єдності, то приречені на розкол з наступним розчленуванням держави.
Не одним нам це загрожує. Найтрагічніша ситуація в Росії – вона перестає бути ментальною спільнотою. От що пише доктор філософських наук, професор Російського державного гуманітарного університету Ігор Яковенкo у статті “Що робити”:
“Зазвичай, люди зі сторони тлумачать прихильників цивілізаційного бачення як таких, що стверджують наявність незмінних і вічних речей, що об’єднані певною родовою характеристикою. Якщо в Росії склалася якась ментальність, то такою їй бути навіки. Немає переконаності у вічності Росії – це химера, бо ніщо не є вічним. Це ілюзія, яку формує у своїх носіїв культура, і це один з проявів маніпулювання людиною з боку культури.
Локальні цивілізації є стійкими у своїх базових характеристиках, однак вони конечні, піддаються трансформаціям, у тому числі дуже глибоким, і існують доти, доки здатні самовідтворюватися у конкурентному середовищі.
Кризи відкривають вікно можливостей, і чим глибша криза, тим ширше це вікно.
Масштаб кризи, яку переживає Росія, не є усвідомленим. Його приховує у підсвідомість слабка людська психіка, маскує ідеологія, замальовує сприятлива кон’юнктура цін на енергоносії. Реально Росія сходить з історичної арени.
Альтернатива радикальній трансформації – розпад соціокультурної цілісності (“русский мир”, російська цивілізація). Або цей терен підпадає під інші цивілізаційні кола і місцеве населення еволюціонує за чужою логікою, або на цьому терені відбувається новий цивілізаційний синтез і народжується якісно нова цивілізаційна модель.
Російська цивілізація у кризі, бо російська культура більше не може ефективно вписати свого носія у світ. Система культури переживає розпад, зв’язки між елементами ослабли, “тверді” носії традиційних якостей маргіналізовані. Ця істина є табу для усвідомлення і вимовлення.
Після розвалу СРСР Литва й Латвія дали світу феномен “євро-росіян”. Варто лише забрати імперський еґрегор і помістити прагматичного росіянина у нормальний соціокультурний простір, як він починає жити у відповідності до інших норм, цінностей і орієнтирів. Поруч з ними живуть люди, що ціннісно зорієнтовані на радянське минуле: старші реалізують стратегію доживання, молодші пробують об’єднатися, щоби протистояти домінуючій реальності.
Потрібна свідома стратегія поділу суспільства на людей учорашніх і сьогоднішніх. Учорашнім створюють комфортне соціально-культурне середовище й умови пристойного доживання. Сьогоднішнім – простір адекватного саморозвитку, що дистанційований від історичної якості, яка себе вичерпала.”
Щось подібне маємо і в Україні. Ті, що відходять, мусять нарешті відпустити горло тих, хто хоче жити у новій Україні. А то у нас на виборах пенсіонери, з цілою повагою до них, задають напрямок розвитку країни. Тому молоді часто залишається тільки еміграція, або наркотики – теж свого роду еміграція.
Тарас Возняк

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.