Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
середа
19
квітня
Випуск
№ 1315 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Улас Самчук та його «Волинь» [Випуск № 1111]

Так склалося, що життя, творчість і громадсько-політична діяльність Уласа Самчука довгий час були абсолютно білою плямою на історичній мапі Волині. І тільки те, що цю, вже майже стерильну, сторінку дехто час від часу густо малював чорною фарбою, привертало до неї увагу отруєних непримиримою злобою прокльонів не шкодували: і слуга польсько-шляхетських окупантів, і підлий зрадник, проклятий народом навіки, і фашистський борзописець та прихвостень, і духовний наставник оунівських головорізів, і літературний співець куркульства. Не біда, що звинувачення суперечать одне одному - аби найбільше бруду, аби дошкульніше. В одному не відмовиш самозваним суддям - у логіці присуду «Пам'яті не заслуговує!» Чому не заслуговував пам'яті видатний український письменник, ще за життя визнаний класиком, стає зрозумілим, коли взяти до уваги найголовніший закид на його адресу "запеклий противник Радянської влади, котрий боровся за відторгнення України від СРСР". Якраз останнє, якщо враховувати сюди ще й послідовний антикомунізм Уласа Самчука, і стало головною причиною підданий його імені остракізму.
Улас Самчук народився 20 лютого 1905 року в селі Дермань Дубенського повіту Волинської губернії в сім'ї селянина-середняка Олексія Антоновича Данильчука-Самчука на кутку з характерною назвою Запоріжжя. Мати Уласа, Настасія Улянівна Руда-Мартинюк, була другою дружиною його батька (перша померла) Усього в сім'ї від двох шлюбів було п'ятеро дітей, з яких Улас - середульший (крім того двоє померло).      «Дерманські університети», котрі Улас проходив у 1917-1920 роках, стали справді народними з огляду на той буревій народної смути, котрий пронісся тоді над краєм. З 1921 року юнак студіював в Українській мішаній приватній гімназії імені Івана Стешенка в Крем'янці, звідки беруть початки як його літературна творчість, так і політична діяпьність і перші проби пера в гуртку "Юнацтво" та перші проби відчайдушного Революціонера в Українській Військовій органзації - від підготовки замаху на єпископа Дениса Валединського за співробтництво з поляками до спроби переходу польсько-радянського кордону Збручем. Як наслідок, цієї першої "політичноЇ одісеї" - арешт і піврічне ув'язнення у польській в'язниці з подальшим тавром "двічі гайдамацької", для котрої влада швидко знайшла найліпше застосування у "войську польскем".
З Праги розпочалася друга "політична одісея" Уласа Самчука, котра вже звично закінчилася в'язницею, тільки тепер у Рівному, куди гітлерівці помістили головного редактора «Волині» навесні 1942 року. У черговий раз життя цього впертого волиняка було поставлене на карту через його переконане небажання «європеїзуватись» і дивну послідовність у відстоюванні свого українства. Потрібно одразу зауважити, що для останнього Улас Самчук вибрав найбільш ризикований за тих умов шлях членство в ОУН Мельника поруч О. Ольжича-Кандиби й О. Теліги, а тоді редагування часопису "Волинь" у Рівному.
Що ж до «Волині», то попри всі застороги, котрі існували, існують і ще будуть існувати, потрібно сказати однозначно за редагування Уласа Самчука газета ніколи не займала колаборантської позиції в тому розумінні, яке їй накидається Компроміс, пов'язаний з появою газети і висвітленням у ній позиції офіційних німецьких чинників був неминучий, і це треба ясно усвідомити. Та в першу голову «Волинь» стала поважним, з теплотою згадуваним по сьогодні часописом, котрому за екстремальних умов вдалося залучити до співробітництва блискучу плеяду українських письменників О.Ольжича-Кандибу, О. Телігу, Є. Маланюка, Ю.Клена, Ф. Дудка, Ю.Гарліса-Горського та інших, досягти фантастичного на той час тиражу в 60 тисяч примірників і, насамперед, здійснити злам у свідомості краян. Думаю, в тому, що висхідною точкою формування УПА стала саме Волинь, далеко не остання роль належала і народному часопису. Навколо своєрідного ідеологічного штабу українства в краї зібралися тоді, крім самого Уласа Самчука, такі співробітники як Степан Скрипник, Іван Тиктор, Олександр Петлюра, Олег Штуль, Роман Бжевський, Антін Кучерук. А ще в Рівному У. Самчук зустрів свою долю - Таню Прахову, відому довоєнну акторку у фільмах Довженка, котра розділила з ним і воєнні поневіряння, і гіркий хліб чужини, а у 1990 році знайшла вічний затишок побіля нього на кладовищі святого Володимира в Торонто.
Після прямого виклику, який Улас Самчук кинув гітлерівцям публікацією статті «Так було - так буде!», і його арешту газета «Волинь» виходила ще до січня 1944 року, однак з кожним наступним номером катастрофічно втрачаючи популярність, частково внаслідок вимоги безапеляційного підпорядкування з боку рейхскомісаріату, частково через всезростаючий голод на кваліфікованих авторів і співробітників. Рівне Улас Самчук покинув у листопаді 1943 року. Покинув для того, щоб пройти всі кола тепер вже новоявпеного «чистилища» - «таборів «переміщених осіб». За довгі чотири роки (1944-1948) було всього, але головним почуттям, відкритою раною - ностальгія, котра стала незмінною супутницею письменника До його останнього віддиху.
У таборах довелося Уласу Олексійовичу здійснити ще одне урядування з якості голови МУРу (Мистецького Українського Руху), який об'єднував кращі тамтешні українські письменницькі сили. Чого варті хоча б імена Юрія Шереха, Івана Багряного, Віктора Петрова, Василя Барки, Григорія Костюка, Яра Славутича, Юрія Косача та багатьох інших.
1948 року Улас і Таня Самчуки виїхали за океан, до Канади, де оселилися в Торонто. І знову було голодування в іммігрантському письменницькому об'єднанні "Слово", а головне, як і а таборах «Ді-Пі» - каторжна літературна праця. Ще в Німеччині побачили світ роман "Юність Василя Шеремети" і том трилогії "Ост", уже за океаном - її закінчення. романи - "Чого не гоїть вогонь", "На твердій землі" численні книги спогадів, нарисів, нотаток і праця, праця, в оплату якої не те що сторицею, дещицею на Батьківщині вірилося з кожним роком усе менше й менше.
Як згадує ще одна славна волинянка Антоніна Горохович, довгий час близька сім'ї Самчуків, на останку літ Улас Олексійович майже перестав сподіватися не тільки на фізичне, але й опосередковане творами, духовне повернення на землю предків, до витоків тієї загальноукраїнської ріки, русло якої він так дбайливо і так сумлінно плекав своєю подвижницькою працею.
Обійшла Україну в особі Уласа Самчука Нобелівська премія, на здобуття котрої він висувався у 1980 році. Та не обійде, не повинна обійти, цього великого, імені вдячна пам'ять нащадків, заради щасливого майбутнього яких на своїй вільній землі і працював усе життя "український Гомер".
Андрій Жив'юк. Історик

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.