Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
недiля
25
червня
Випуск
№ 1325 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Операція «Захід» [Випуск № 1110]

У сибірські концтабори й на заслання із західноукраїнських областей вивезли майже 1,5 мільйона осіб

Цими днями минуло 63 роки, відколи було прийняте рішення про проведення операції «Захід» і 62 роки — від часу прийняття Радою Міністрів СРСР ухвали про виселення сімей національно свідомих громадян. Про те, як усе відбувалось у сорокових роках, «розповів Ігор Дерев’яний, старший науковий співробітник національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького».

— Що ж це за операція «Захід»?
— Ще у вересні 1947 року радянська влада вирішила вивезти у концтабори 75 тисяч осіб із Західної України. Таким чином хотіли послабити допомогу мирного населення упівцям, а також налякати інших, незгодних з комуністичним режимом...
— Ви кажете — 75 тисяч осіб. А як каральні органи визначили, скільки людей треба вивезти?
— Та вони не рахували конкретних людей. Мали певні агентурні дані, але в цілому виходили із загальної кількості населення Західної України. Таку-то частку потрібно вивезти, щоб інших налякати. Очолював операцію «Захід» Микита Хрущов, а так би мовити, благословення від центрального апарату дав Лазар Каганович.
І ось 21 жовтня, о шостій годині ранку, під безпосереднім керівництвом заступника міністра внутрішніх справ УРСР Дятлова почалась операція. Вона тривала всього добу (у деяких областях через сніги розтягнулась на два дні), і за цей час з нашого регіону виселили 76 192 особи.
— Кого більше: чоловіків чи жінок?
— Жінок. Їх — аж 35 152, тоді як чоловіків — 18 866. Та й дітей теж було багато — 22 174. Цікаво, що у списках, з якими приходили до хат вояки, були зазначені тільки цифри. Тобто військові знали лише кількість людей, яких мають вивезти зі села. Прізвищ там не було, і вони не мали інформації, хто з людей причетний до підпілля, а хто — ні.
— Тобто якщо місцевому партійцеві, який відповідав за виселення, не сподобалась якась людина на вулиці, він міг просто вислати її у Сибір?
— Так. Відбір був суто суб’єктивним... Людям не дозволяли нічого зі собою брати в дорогу, везли до залізничних станцій, а тоді поїздами — до міст. Там на термін від кількох днів до кількох тижнів кидали до «пересильних» в’язниць. За той час «дозбирували» інших і, коли був ешелон (30 вагонів), везли у заслання.
У кожному вагоні, за документами, перебувало 35—40 осіб. Але, як розповідали мені самі люди, насправді — по 70. Щодо умов переїзду, то вони були вже кращими, ніж у 1939 — 1941 роках. У товарняках з’явились двоповерхові ліжка-нари. Однак люди знемагали від задухи й тисняви, тоді як на стінах вагона іній виступав... Годували їх таранькою, від якої постійно хотілося пити, і напували окропом. А кожні кілька днів засланців з різних вагонів між собою перемішували, щоб запобігти бунтам.
— Чи втікали люди?
— Відомо, що під час вивезення у 1947 році з поїздів 875 в’язнів таки зуміли втекти. З них 515 спіймав конвой, а що сталося з іншими — не знати.
— Чи багато людей з тих, кого вивезли, повернулися на батьківщину?
— Та, власне, всі, хто вижив. З півтора мільйона людей, яких вивезли до Сибіру за весь час, десь 1,3 мільйона таки повернулися в Україну.
Тарас ВАРХОЛЯК 

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.