Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
п'ятниця
8
грудня
Випуск
№ 1349 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Чи стануть українці знову кріпаками? [Випуск № 1109]

Проваливши усі, без винятку, розрекламовані економічні і соціальні реформи, потрапивши в пастку величезних зовнішніх і внутрішніх боргів, уряд Януковича довів Україну до межі банкрутства. Щоб хоч якось залатати дірки у бюджеті, діюча влада не знайшла ніякого іншого способу, як ще більше затягнути зашморг на шиї пересічного українця. Саме для цього намагаються ввести кабальний податок на нерухомість, на догоду валютному фонду підвищити ціни на газ, витиснути з малого і середнього бізнесу додаткові кошти на придбання касових апаратів. Але особливо обурює заплановане прийняття нового Трудового кодексу, згідно з яким українці по суті стають кріпаками у роботодавців. Чимало його положень , які регулюють стосунки власників і найманих працівників, істотно ускладнять життя останніх, призведуть до значного його погіршення не лише сьогодні, а й на багато років наперед. Законопроект довго лежав під сукном, а потім стрімко, наче за помахом чарівної палички, пройшов перше читання. Є підозри, що так само спонтанно відбудеться голосування за ухвалення ТКУ. Експерти, правозахисники, профспілкові діячі стверджують, що законопроект не погоджували з громадськими організаціями, профспілками, не було проведено жодного публічного обговорення, презентації чи дискусії. Його так і не подали на розгляд Міжнародній організації праці. (Для трудового законодавства — це своєрідна Венеціанська комісія.)
Чи не тому, що КТУ вже охрестили кодексом для закріпачення? Через цілу низку статей, які істотно погіршать умови праці багатьом категоріям найманих працівників. Найстрашніше те, що нововведення ігнорують право людини на відпочинок та охорону здоров’я.
Стаття 143 ТКУ дає можливість встановити фактично необмежену тривалість робочого дня й тижня. Найбільше дискусій у наукових колах викликала теза про збільшення робочого часу з нинішніх 40 годин на тиждень до 48.Дослівно: “Максимальна тривалість роботи протягом тижня за підсумованим обліком робочого часу не повинна перевищувати 48 годин. Більша тривалість роботи протягом тижня може встановлюватися колективним договором, а якщо такий договір не укладався — нормативним актом роботодавця”. Робочий день у будь-якій компанії можуть подовжувати до 12 годин, а за “наявності достатніх підстав” — і більше. До зловживань може спонукати те, що вичерпний перелік таких підстав не надається. Щоправда, в кодексі обумовлюється, що продовження робочого дня можливе лише за письмовою згодою того, хто працює. Але в умовах нинішнього безробіття таке уточнення сприймається як насмішка, бо загроза звільнення працівника з роботи змусить його погоджуватись на будь-які умови роботодавця. Роботодавці фактично отримають право запроваджувати шестиденний робочий тиждень, який може тривати набагато довше, ніж нині.
Стаття 13 ТКУ надає право роботодавцям видавати обов’язкові для працівників “нормативні акти роботодавця”, що узаконює перетворення працівників на підневільних осіб. (У чинному Кодексі законів про працю подібна норма відсутня.) У проекті зазначено: “У випадках, передбачених законом, колективними угодами та договорами, такі акти приймаються роботодавцем з урахуванням пропозицій чи за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації”. А далі вказано, що за відсутності колективного договору та первинної профспілкової організації “роботодавець самостійно приймає такі акти”. Дана стаття законопроекту заохочує роботодавців ухилятися від укладення колективних договорів. Їм значно вигідніше видавати нормативні акти, а не ухвалювати колективний договір.
За порушення колдоговору (згідно зі ст. 18 ЗУ “Про колективні договори і угоди”) передбачено штраф до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. А нормативні акти можна приймати в односторонньому порядку, за їх порушення відповідальності роботодавців не передбачено.
В умовах безробіття та економічної кризи наймані працівники погоджуються на будь-які умови, навіть без укладання трудових угод. Відтак з’являється безмежне поле для безжальної експлуатації незахищених законом людей в умовах ненормованого робочого дня. Як показали наші дослідження, на малих підприємствах він може тривати до 14–16 годин на добу.
Наслідки порушення законів фізіології праці були задокументовані науковцями багатьох країн ще в минулому столітті. Майже сто років тому український учений-гігієніст В.Підгаєцький показав економічну й фізіологічну доцільність 8-годинного робочого дня для представників фізичної праці —зокрема на прикладі буряководів. Він переконливо довів, що при збільшенні робочого дня з 8 до 10 і 12 годин, продуктивність праці різко падала, а втома — зростала. Вчені США та Японії описали синдроми burnout (вигорання, психологічна виснаженість) та “кароші” (раптова смерть на робочому місці), які зафіксовано в людей, що працювали 60 і більше годин на тиждень. Пов’язані із цим порушення здоров’я у деяких країнах визнано професійними захворюваннями.
Трудовий кодекс містить норми, які впливатимуть навіть на здоров’я майбутніх поколінь. Чи зможе народити здорову дитину жінка, яка працює по 12 годин та витрачає на дорогу ще майже три години?  Ніхто не враховує і час, який затрачено на дорогу до робочого місця. А це важливий чинник. Приміром, шахтар добирається в лаву до свого робочого місця інколи понад годину. Раніше йому зараховували зміну з тієї хвилини, як він екіпірувався і почав спускатися під землю. Але роботодавцям хочеться рахувати з тої миті, коли вже він почав рубати вугілля.
Найскрутніше буде тим працівникам, яким час відпочинку між змінами скоротять до 12 годин, як це дозволяє новий кодекс. Тут виникає ще одна проблема — далеко не всі люди можуть працювати уночі, це залежить від психофізіологічних особливостей людського організму. На жаль, цей аспект зовсім не враховано у статтях ТКУ.
Чи знають автори ТКУ про таке поняття, як захист часом? Складається враження, що вони про нього навіть не чули. Це поняття було запроваджено на законодавчому рівні для того, щоб нормалізувати ситуацію там, де неможливо зменшити до нормативних величин вплив таких шкідливих чинників, як вібрація, пил, шум, хімічні, токсичні речовини тощо. На таких виробництвах надавали певні пільги “за шкідливість”, запроваджували скорочений робочий день, тобто діяв захист часом. Це питання надзвичайно важливе. Необхідно пам’ятати, що для працюючої людини подовження часу для відпочинку — це подовження її життя.
Новий Трудовий кодекс багато питань висвітлює диспаритетно, надаючи цілковиту перевагу роботодавцям. Зокрема, це стосується відповідальності сторін за невиконання їхніх зобов’язань. Усі положення про відповідальність роботодавця за невиконання норм трудового права та завдання матеріальної та моральної шкоди працівникам умістилися в п’яти маленьких, досить розпливчастих статтях — 420–424. Зауважте, що у першому варіанті законопроекту їх узагалі не було! До ТКУ їх включили пізніше, за наполяганням вільних профспілок та МОП. Прикладом “паритетних відносин” може слугувати ст. 423, яка складається з одного речення: “Роботодавець несе матеріальну відповідальність перед працівником у випадках, встановлених цим Кодексом, законом або трудовим договором”. Натомість дисциплінарну та матеріальну відповідальність найманих працівників розписано у 20 статтях (№№ 401–419 та 389), в обсязі увосьмеро більшому, ніж відповідальність роботодавців.
Очевидно, автори законопроекту орієнтувалися на популярну нині тезу про те, що не можна заважати бізнесу. Здається, що ТКУ писали під диктовку роботодавців. Це нерозумна, примітивна політика. Сьогодні ти маєш надприбутки, а завтра можеш усе втратити, бо нікому буде працювати. Бізнес не може бути на крові! Настав час думати і дбати про суспільство, а не лише про свої прибутки.
Сьогодні суспільство втрачає виробничий потенціал. Є підрахунки, які доводять, що до 2030 р. відбудеться настільки різке скорочення робочої сили, що навіть ті галузі, де на одне місце претендують кілька спеціалістів, не зможуть забезпечити себе кадрами. Очевидно, тому й поспішають все викачати до 2030р..
В цивілізованій державі не може бути так, щоб на перше місце ставили лише економічні питання, ігноруючи вирішення соціальних проблем, у тому числі охорони праці та здоров’я. Недаремно у деяких країнах уже зменшили 40-годинний тиждень: у Японії до 36, у Скандинавських країнах до 36–38 годин.
Необхідно законодавчо закріпити та забезпечити реалізацію персональної відповідальності роботодавців — економічної та кримінальної — за передчасну втрату працездатності або смерть найманих працівників за умов подовженого робочого тижня (у професіях із ризиком для здоров’я — і подовжених робочих змін), що сприятиме збереженню трудового потенціалу України, підвищенню життєвих стандартів і якості життя українців.
Свого часу асамблея ООН ухвалила резолюцію: “Тільки та економічна діяльність чогось варта, яка не шкодить здоров’ю”. Мені здається, що в Україні перекреслили цю тезу, поставивши прибутки над усе. Така недалекоглядна політика несе загрозу нашому майбутньому, а теперешніх українців робить фактично кріпаками. Доки будемо терпіти таку наругу над собою?
Сергій Степанишин.

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.