Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
вівторок
18
липня
Випуск
№ 1328 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Дух, що тіло рве до бою [Випуск № 1109]

Перша моя зустріч з Марією Засіменко-Бонацькою відбулася при незвичайних обставинах. Після закінчення Рівненського медичного училища мене направили завідувати колгоспним пологовим будинком, що в мальовничому селі Підлужне Костопільського району Рівненської області.
Пройшло без року тиждень, як я стала молодим спеціалістом в області охорони здоров’я. В селі мене називали докторкою, а я була  фельдшером – акушеркою.
Молодого спеціаліста, коли він опинився сам, без досвіду, без наставника  один на один з різними медичними випадками, постійно переслідує запитання: «А чи справлюсь?». Йдеш на виклик і ніколи не знаєш, що тебе чекає.
Про один  такий  випадок коротенько маю розповісти, бо він стосується Марії Засіменко-Бонацької.
В наш пологовий будинок з села Трубиці привезли вагітну жінку. Вона мала ось – ось народити. Її супроводжувала тамтешня фельдшерка. Але жінка була віком 28 років, а тому, за правилами медицини, її повинні були відвезти  до районної  лікарні. В ті часи  ні доріг, викладених бруківкою, ні такої кількості транспорту, як сьогодні, не було. Проблемою великою було знайти  якусь машину, щоб відправити хворого чи породіллю в районну лікарню. Втративши надію віднайти транспорт, я  почала просити чергового акушера – гінеколога прислати в село швидку допомогу. Але швидку не прислали. Все зрозуміла: пологи буду приймати сама. Часу на роздуми нема. Треба діяти і правильно діяти. Пологи чекати не можуть. Вони почалися. Проходили дуже стрімко. Дитина спішила народжуватися. Через це були ускладнення, з якими, Божою допомогою, справились. Після всього я почувала себе щасливою -  адже все обійшлося і мама з дитинкою живі та здорові.
Тільки багато я не знала. Не знала, хто Марія Бонацька, не знала, чиїй дитині я допомогла народитися. Я пізніше дізналася, що переді мною була легенда Поліського краю, наша гордість. Це ж я мала першу зустріч з великою Українкою, та ще більшою патріоткою, невтомним борцем  зі злом, темним світом, радянською чумою, сатанинською системою.
Це вона, 15- річна дівчина Маруся, Марійка, Марія Засіменко – Бонацька виступила проти страшенного жаху, відмінно навчалась, малювала, писала вірші, гарно співала, танцювала, багато читала. Як завжди, в юнацькі роки мала крила, щоб літати, але ніхто не підозрював в Марійці борця.. Вона ж в ті роки  займалася не дитячими справами. На рівні з дорослими вела боротьбу проти  ворога. І коли НКВДистські  щупальці дотягнулись і до неї, її з уроків забрали на допит. Прощавай школо! Допити і знущання затягнулись на цілих 10 років. Безвинній дитині прийшлось пройти пекло: комуністичне пекло, пекло катівень, карцерів, ГУЛАГі, в кінці лікарню (без надії вижити) і взамін здоров’ю – милиці. На милицях вона вийшла на волю.
І вже на волі  ця маленька великодушна, хвора, скалічена не здалася. О! Яка ж вона сильна духом ця Людина! Скільки страждань вона пережила. Ото б мати  такий апарат і таку одиницю виміру, щоб заміряти Марусині страждання!
На волі Марія не зупиняється. Вона  продовжує йти вперед. Здобуває освіту. Починає писати прозу і поезію. Будь – яким способом вона старається донести до серця кожного українця любов до нашої України, пам’ять про тих, хто боровся і загинув. Застерігає українців, щоб шанували свою Державу, Свободу, бо її дуже тяжко отримати  і дуже легко можна втратити.
Але я думаю, щоб краще зрозуміти думки Марії Засіменко - Бонацької потрібно прочитати її твори.
Шановні читачі! Дорогі українці! Постарайтесь прочитати кожен надрукований розділ книжок Марії Засіменко – Бонацької. Пропустіть все прочитане через своє серце і ви багато чого зрозумієте. Зрозумієте, чому молоді, гарні, здорові хлопці та дівчата вступали в боротьбу з ворогом, поклали своє життя на вівтар за свободу незалежної самостійної Держави. Вмираючи, вони говорили, що на їхніх кістках буде збудовано фундамент Незалежної України.
Так і сталося.

Слава Україні! Слава Героям!

Єва Лобач, м. Рівне. Грудень 2012 року.

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.